Контрабандисти в погонах. Україна не дарма звинувачують в незаконній торгівлі зброєю

16 грудня Верховна Рада заслухала звіт тимчасової слідчої комісії з перевірки фактів незаконної торгівлі зброєю і військовим майном та їх незаконної передачі в інші країни. Нагадаємо, що дана комісія вперше була створена близько 10 років тому, але публічне обговорення даної теми на такому високому рівні було зроблено лише другий раз, після тривалого, починаючи з 1998 року, перерви.

Немає диму без вогню

В українських та іноземних ЗМІ тема звинувачень України в незаконній торгівлі зброєю вельми популярна. Наприклад, "The Daily Telegraph" нещодавно повідомила, що Великобританія таємно закупила партію вдосконалених російських переносних зенітних ракетних комплексів (ПЗРК) SA-16 (він же "Ігла-1"), щоб розробити заходи захисту від них. У військових існують серйозні побоювання, що ракети такого типу вже потрапили до рук терористів, і воно буде націлене проти цивільних або військових літаків. Саме ПЗРК "Голка" намагався контрабандою ввести в США засуджений навесні цього року британець індійського походження Хекмат Лакхані, який нібито купив зенітно-ракетний комплекс в Україні, а слідству заявив, що вже ввезених ним у США ракет достатньо, щоб збити 15 літаків.

4 липня цього року міжнародна правозахисна організація "Міжнародна амністія" звинуватила Україну в постачанні зброєю уряду Конго. Звіт організації про постачання зброї повстанцям у Східному Конго і конголезькому урядові містить деталі угод щодо обміну зброї на діаманти між урядом Конго і компаніями з України, Чеської Республіки та Ізраїлю. Пізніше офіційні влади України, зокрема, секретар РНБО і керівництво СБУ заявили, що звинувачення України в продажу зброї в Конго не підтвердилися і могли з'явитися "на замовлення зацікавлених осіб".

У березні 2005 року генеральний прокурор України Святослав Піскун в інтерв'ю британській газеті "Financial Times" визнав, що протягом 2001 року Україна поставила в Китай та Іран в цілому 18 крилатих ракет Х-55, порушивши при цьому умови угоди про режим контролю за ракетними технологіями.

Надалі Генпрокуратура внесла певні правки в повідомлення, уточнивши, що всього в Іран і Китай було поставлено 12 ракет Х-55. Як випливає з матеріалів кримінальної справи, у 2000 році 6 ракет Х-55СМ були поставлені в Китай, а в травні-червні 2001 року 6 ракет Х-55 і комплект наземного обладнання для їх перевірки КНО-120 були продані Ірану. Справа про незаконні постачання зброї з України за кордон з серпня 2004 року перебувало на розгляді в Апеляційному суді Києва і розглядалася в закритому режимі.

Поки в Україні розбиралися з тим, хто і як поставив ракети за кордон, іранська опозиційне угрупування "NCRI" висунула звинувачення проти офіційного Тегерана. За їх відомостями оборонні підприємства Ірану вже освоїли технології виробництва стратегічних крилатих ракет Х-55, здатних нести ядерний заряд. Представник іранської опозиції Джафарзаде в серпні цього року заявив, що в розпорядженні іранських ракетників і зараз знаходяться кілька примірників Х-55, закуплених у Україні. Два з них були піддані в Ірані реверсивному інженерному аналізу, що дозволило іранським зброярам опанувати технологіями виробництва Х-55. Хоча експерти ставлять під сумнів здібності Ірану скопіювати крилаті ракети через надмірну складності вирішення цього завдання і без участі безпосереднього розробника ракети, маючи в розпорядженні лише фрагменти комплексу Х-55.

Крилаті ракети користуються такою популярністю у світі, що в серпні-вересні 2005 року в західній пресі знову з'явилися заяви про причетність України до передачі технологій оборонного призначення в "небажані" країни. У тижневику "Jane's Defence Weekly" від 17 серпня 2005 з'явилася стаття "Пакистан відчуває крилату ракету". У матеріалі, автори вказують, що "... існують також причини вважати, що Пакистан працював з українськими інженерами протягом багатьох років над декількома елементами покращення можливостей ракети ...". При цьому ніяких фактів співпраці пакистанських та українських вчених чи інженерів у сфері розробки крилатої ракети для Пакистану в публікації не згадується.

Тему українських ракет вважати закритою рано, так як у Збройних Силах України в період з 1999 по 2003 роки було утилізовано 484 крилатих ракети типу Х-55. Після їх утилізації на облік у військовому відомстві були зараховані двигуни до цих ракетам - так звані "вироби 95". Для проведення розрахунків з кредиторами за виконані ремонту озброєння і військової техніки для потреб української авіації протягом 2000-2001 років уряд уклав угоди на передачу 446 одиниць "виробів 95", в тому числі двом Держпідприємствам - "Одессаавіаремонтсервіс" (100 двигунів), "Запорізький державний авіаційний ремонтний завод "МИГ-ремонт" (246 од.), а також ВАТ "Мотор-Січ" (100 од.).

Нам важко говорити про подальшу долю цих виробів на заводі "МИГ-ремонт" і у ВАТ "Мотор-Січ", але за неофіційними даними до підприємства "Одессаавіаремонтсервіс" ракетні двигуни від крилатих ракет не дійшли. Гарантувати, що вони не "спливуть" на ракетних комплексах якихось повстанців з африканських племен, і Україну при цьому не звинувачуватимуть у незаконних поставках, ми не можемо.

Але і це ще не все. 11 листопада 2005 колишній полковник СБУ Валентин Крижанівський звинуватив нинішнього главу спецслужби Ігоря Дріжчаного в причетності до незаконної поставки в Китай 8 тонн гафнію, який використовується в атомній енергетиці. Саме Дріжчаний - підкреслює Крижанівський - будучи в січні 2005 року куратором Управління військово-технічного співробітництва Департаменту контррозвідувального захисту економіки держави і здійснюючи контроль за діяльністю підприємства "Укрспецекспорт" і Держслужби експортного контролю України, безпосередньо організував контрабанду гафнію.

Нарешті, в грудні МЗС України довелося коментувати доповідь ООН, згідно з яким у Кот-д'Івуарі за контрактом з виконання ремонтних робіт на бойових вертольотах Мі-24П працювали вісім фахівців з Білорусі та двоє - з України. У разі підтвердження факту відновлення урядом Кот-д'Івуару національних військово-повітряних сил, мова піде про порушення ембарго на надання військової допомоги, яке було накладено з метою припинення збройних зіткнень в цій країні. Хоча в прес-службі Міноборони України заявили, що жодного військовослужбовця або представника цивільного персоналу Збройних сил України для надання допомоги по відновленню військового авіаційного парку Кот-д'Івуару військове відомство України в цю країну не направляло. Але ніхто не може гарантувати, що при цьому мова не йде про колишніх військовослужбовців або цивільних фахівцях, які володіють технологіями ремонту бойових вертольотів, які опинилися в цій африканській країні за особистою ініціативою.

Традиційно підозри у незаконних продажах озброєнь падають на військове відомство. Хоча за законодавством Міноборони України не є суб'єктом зовнішньоекономічної діяльності з правом самостійного експорту товарів військового призначення.

Міжнародні операції зі зброєю ведуться уповноваженими підприємствами (організаціями) на підставі дозволу, який видається Держекспортконтролем. Відносини Міноборони з уповноваженими підприємствами регулюються генеральними угодами, окремими договорами комісії та іншими цивільно-правовими договорами, в яких визначаються номенклатура, кількість і категорія військового майна, його залишкова вартість, порядок, умови і терміни підготовки до реалізації, проведення розрахунків тощо

Відчуження військового майна здійснюється через уповноважені Кабінетом Міністрів України організації (підприємства). Причому Міноборони саме бере участь у здійсненні контролю за озброєннями, незаконною торгівлею зброєю і технологіями їх виготовлення, забезпечує захист озброєння і військової техніки від протиправних посягань, у тому числі - від незаконного продажу за кордон.

Звіт парламентської комісії: публіка чекала більшого

Як бачимо, у парламентаріїв не було недоліку в роботі. Головним завданням слідчої комісії було відстежити ситуацію з незаконними передачами зброї, боєприпасів, предметів подвійного призначення країнам, в яких зараз тривають військові конфлікти, або масово порушуються права людини.

На початку 2005 року на сесії Верховної Ради був оприлюднений і направлений в СБУ депутатський запит заступника голови парламентського Комітету з питань боротьби з організованою злочинністю і корупцією Григорія Омельченка "Про надання Верховній Раді України повної інформації про обставини незаконного продажу за кордон військового майна та крилатих ракет в 1999-2001 рр.. посадовими особами Державної компанії "Укрспецекспорт" і Служби безпеки України ".

Депутати Верховної Ради України відправили запит до Генеральної Прокуратури країни з вимогою порушити кримінальну справу і взяти під варту гендиректора держкомпанії "Укрспецекспорт" Валерія Шмарова та ряд інших посадових осіб, нібито причетних до поставок Ірану і Китаю крилатих ракет.

Звіт комісії намічався на 5 грудня, але був перенесений на прохання керівника комісії народного депутата Сергія Сінченко: "Наша комісія виступить однозначно і назве всі конкретні імена. І ніякої інформації ми приховувати не будемо ". Хоча особливих сенсаційних заяв ніхто не чекав. З цього приводу вдало висловився народний депутат Леонід Грач: "Я не думаю, що він зможе заявити щось надсерйозні або сверхоткровенное. Сінченко адже розуміє, що скажи він що - і відразу доведеться йти на Байкове кладовище, а він, напевно, цього не хоче ". У контексті описаних вище звинувачень не можна вважати дивним, що звіт тимчасової слідчої комісії Верховної Ради України привернув увагу депутатів.

Як підкреслив на початку виступу керівник комісії Сергій Сінченко, слідча комісія з питань перевірки фактів торгівлі зброєю і майном була утворена Верховною Радою фактично втретє, але тільки зараз виголошується публічно доповідь про її роботу. Колишній глава цієї слідчої комісії Ігнатенко ще в 1998 році через гостроти підсумкової доповіді, який йому підготували експерти, навіть відмовився його озвучувати. Тоді письмові матеріали були передані до Секретаріату Верховної Ради України, а частина документів були направлені до Генеральної прокуратури. У свою чергу, Генеральна прокуратура доручила перевіряти викладені в матеріалах комісії факти Головній військовій прокуратурі, де вони після деякої імітації розслідування були благополучно покладено "під сукно".

Праця другого складу слідчої комісії за фактами незаконної торгівлі зброєю Верховної Ради України третього скликання також виявився марним. Більше того, влітку 2000-го року тодішньою більшістю парламенту комісія була просто ліквідована. Бо тоді також з'явилися вагомі підстави не допустити завершення розслідування. Ймовірно, комісія впритул наблизилася до схем, за якими здійснювалися незаконні поставки зброї, і в "тіньовий" оборот йшов величезні суми державних грошей.

Україна після розпаду Радянського Союзу дістався величезний арсенал озброєнь. Крім іншого він включав близько дев'яти тисяч танків, 11 тис. бронемашин, 18 тис. артилерійських систем, сотні літаків і вертольотів, 176 міжконтинентальних балістичних ракет зі стратегічними ядерними боєзарядами, не рахуючи окремо оперативно-тактичних і тактичних ядерних боєзарядів і т.п. Закордонні джерела оцінювали вартість усього цього в 89 млрд. доларів США.

Згідно інформації, отриманої слідчою комісією, значна частина всього цього була розпродана, вкрадена, вивезена за кордон ще в 1992-1997 роках. Цьому сприяла слабка нормативно-правова база країни, яка регламентує експорт озброєнь та належний контроль за цим з боку держави. Закони підмінялися указами президента, постановами уряду, в більшості випадків - закритими. Все було побудовано на ручному управлінні замість створення системи військово-технічного співробітництва та експортного контролю. У результаті, згідно ряду деяких офіційних досліджень, було вкрадено або розпродано за безцінь зброї та майна не суму більш ніж 32 мільярди доларів.

Перші порушення комісія виявила в питаннях поставок великої партії зброї до Хорватії та мусульманам в Боснію. Зрозуміло, що це було не на офіційному рівні. Зазначені поставки зброї проводилися в тіньовому секторі та були політично невмотивовані, а продиктовані виключно фінансовими міркуваннями.

Тільки 20 відсотків операцій в Україні з торгівлі зброєю до того часу здійснювалися організаціями, офіційно уповноваженими від держави, решта знаходилося в руках тіньових структур. Як заявив голова слідчої комісії, все, що творилося в цьому плані в державі, знав тільки одна людина - колишній секретар Ради з національної безпеки і обороні України Володимир Горбулін.

Доля ядерних боєголовок

Однією з тем, які були актуалізовані в звіті слідчої комісії, стала проблема розрахунків з Російською Федерацією за боєзаряди ядерної зброї, які були вивезені в Росію і отриманню відповіді на головне питання про їх реальну кількість та вартості. Як офіційно заявив з трибуни Верховної Ради Володимир Сивкович, різниця між кількістю переданих Україною і прийнятих Росією ядерних боєзарядів склала 250 одиниць. Ця фраза залишилася до сьогоднішнього дня непоміченою, хоча повинна була викликати ефект вибуху бомби.

Також комісія звернула увагу на вартість раніше вивезеного до Росії тактичного та оперативно-тактичної ядерної зброї. Його оцінна вартість - 450 мільйонів доларів США. Хоча деякі українські фахівці оцінювали це у півтора мільярда. Але лише через п'ять років після вивезення з України тактичної ядерної зброї між урядами Російської Федерації і України 30 жовтня 1997 було підписано угоду про взаємний залік заборгованості за поставлені енергетичні ресурси і за розщеплюванні матеріали.

Виступи інших депутатів тільки розвинули і продовжили дану тему. Наприклад, народний депутат Георгій Манчуленко сказав наступне: "Я вам офіційно заявляю, що в 1992 році на території України була найбільша угруповання військово-транспортної авіації - 192 літака. Вдумайтеся в цифру: 192 літака, у тому числі це літаки "Іл-76", абсолютно нові, боєздатні літаки. Так от, на даний час, якщо є три десятки літаків "на крилі", то це дуже добре. Де решта літаки поділися, хто ними користуються? ... Хто розтринькав таку кількість літаків військово-транспортної авіації, хто за це конкретно поніс відповідальність? Факти ці є, люди є живі, це не робилося однією людиною, це робилося цілим колом людей, відповідальних посадових осіб, і матеріали ці можна цілком легально отримати ".

Також у ході заслуховування звіту були поставлені під сумнів законність і професіоналізм дій співробітників структур, що займаються в даний час військово-технічним співробітництвом і експортним контролем, а також правоохоронних органів. Як сказав з приводу їх участі у контрабанді зброї керівник слідчої комісії, ".... Сказати, що цим не займаються окремі посадові особи Міністерства оборони, як співучасники цього процесу, я не можу. Без них жодного міжнародного договору не проходить. Тому давайте черговий раз передамо матеріали слідчої комісії до Генеральної прокуратури і через певний час відстежимо і спробуємо навіть проконтролювати, що ж зроблено ... Скажіть, будь ласка, могла будь поставка з нашої держави за кордон здійснюватися без контролю СБУ? Я думаю, що не могла. Тому однозначно ті, які працюють на цих ділянках - не просто дивилися крізь пальці, а просто сприяли разом з військовими таким неподобств, про які ви говорите ".

Дати однозначну оцінку підсумками роботи слідчої комісії парламенту важко. З одного боку, інформація про факти незаконної торгівлі зброєю у багатьох випадках пов'язана з "чорним" PR в ході конкурентної боротьби на цьому надзвичайно прибутковому ринку. Як правило, подібні компрометуючі матеріали, опубліковані в західній або російській пресі, залишаються без відповіді, що, безумовно, заохочує світові ЗМІ вважати Україну недобросовісним постачальником військових послуг. І хоча потім Україна і намагається спростовувати обвинувальні повідомлення преси, але вони виглядають як виправдання. Нашій країні давно варто поміняти ставлення до подібних "інформаційним приводам". Також пора українським зацікавленим структурам (державі, ЗМІ, спецекспортерам, розробникам озброєнь) проводити більш агресивну та випереджаючу інформаційну політику у сфері військового експорту.

По-друге, також очевидно, що систему військово-технічного співробітництва України з іншими країнами та експортного контролю потрібно вдосконалювати. Ще 8 липня Віктор Ющенко направив голові уряду відповідний документ з приписом забезпечити відчуження військового майна Збройних сил України. Президент мав намір реорганізувати механізм реалізації військового майна, озброєнь і військової техніки, що знаходяться в арсеналах військового відомства. При цьому виведене з бойового складу надлишкове майно НД України планувалося передавати державної компанії "Укрспецекспорт".

Також міністру оборони Анатолію Гриценко і керівникові держкомпанії "Укрспецекспорт" Сергію Бондарчуку доручили підготувати зміни до нормативно-правову базу з ліквідації права військового відомства вести якусь господарську діяльність, безпосередньо не пов'язану із забезпеченням бойової підготовки та мобілізаційної готовності ЗС України, і яка може бути віднесена до використання військового майна, що вивільняється в процесі реорганізації Збройних сил.

Є підстави вважати, що даний проект також ліг "під сукно". Причому таке доручення не можна вважати однозначно правильним, хоча ряд експертів і політиків все ж порахували його обгрунтованим. Зокрема, радник президента України, голова Національного центру з питань євроатлантичної інтеграції України Володимир Горбулін зауважив, що реалізація такого рішення дозволить армії зосередитися на бойовій підготовці, а вивільнені кошти будуть сприяти розвитку найбільш важливих напрямків у створенні нових видів озброєнь і військової техніки. Якби не одне "але": враховуючи, що ім'я Горбуліна тісно пов'язують з масовим продажем зброї в 90-і роки, можна припустити, що він і зараз прагне позбутися "зайвих" конкурентів у питаннях контролю над збройовим бізнесом.

Втім, не можна забувати і про внутрішньополітичну підгрунтя. Часто скандали створюють українські політики, намагаючись взяти під контроль експорт української зброї. Конкуренти дискредитують один одного, конкуруючи, зокрема, за пости в "Укрспецекспорті" і структурах, які відповідають за експортний контроль. У цей спір найчастіше втягуються Служба зовнішньої розвідки України, Головне управління розвідки МО України, Комітет з військово-технічного співробітництва при Раді національної безпеки і оборони України.

Щоб навести мінімальний порядок, достатньо прислухатися до висновків парламентської комісії. Депутати рекомендували Кабміну ретельніше контролювати рух військового озброєння та майна Міноборони та інших військових формувань. Непогана ідея розширити повноваження Фонду держмайна, дозволивши йому втручатися в питання продажу військових містечок та оренди основних фондів армії. Крім того, депутати звернули увагу СБУ на недостатність контролю за виконанням міжнародних зобов'язань про заборону військово-технічного співробітництва з окремими державами відповідно до резолюцій Ради Безпеки ООН. Ну, і найголовніше - парламентарії запропонували Генеральному прокурору перевірити законність дій, озвучених слідчою комісією Верховної Ради.Що ж, ці пропозиції цілком здатні змінити ситуацію. Незважаючи на те, що структура українського експорту озброєння та військової техніки за останні 5-7 років помітно змінилася на користь нової продукції, близько 30% обсягів торгівлі озброєнь і військової техніки до цих пір складає "секонд-хенд" з арсеналів військового відомства. А саме на ньому найлегше заробити.