ОРТ уповноважений заявити

3 лютого в ефірі Першого каналу Росії показали фільм "Помаранчеві діти Третього рейху". В принципі, для його короткої характеристики достатньо було б сказати одне - його автором є відомий (а часто - і скандально-відомий) московський тележурналіст Михайло Леонтьєв. Так що на виході з'явилося добротно-склепати пропагандистський витвір цілком прогнозованого змісту - яких під пера Леонтьєва вийшло в останні роки безліч.

Відео дня

Сказати, що факти, викладені в телероботі скільки-небудь оригінальні, мабуть, важко. Історія гітлерівського батальйону "Нахтігаль" (першого і улюбленого дітища нинішнього Героя України Романа Шухевича ), дивізії СС "Галичина", біографії видатних діячів ющенківського оточення - таких, як його дружина і екс-міністр юстиції Роман Зварич. "Родзинкою" було, хіба що, інтерв'ю, взяте у сина командувача УПА - Юрія, дане без помітних "купюр". Так, у фільм увійшли слова Юрія Романовича про те, що в перших німецьких батальйонах рядові солдати давали присягу на вірність НЕ Гітлеру, а власному керівництву.

Потім, правда, коли це керівництво зрозуміло, що фюрер водить його за ніс з перспективами незалежності України - Адольф Алоїзович розсердився, і хотів заарештувати всіх "дисидентів" з ОУН, службовців під його прапорами. Але командування Вермахту відстояло своїх українських помічників - про всяк випадок. Який згодом і настав після Сталінградського розгрому - довелося Берліну створювати "тубільні" частини. Однією з яких і стала дивізія СС "Галичина". Там, правда, виверти з присяги не прокотили - її "воякам" довелося клястися на вірність і Рейху і його фюреру.

Але все одно, на думку Юрія Шухевича - головне, за чим йшли українці під прапори зі свастикою - це "придбання бойового досвіду". В цю задушевну картину Леонтьєв одразу додав "ложку дьогтю" - не забувши згадати окремі деталі, які нинішні шанувальники Бандери і Шухевича воліють не афішувати. Адже цей "бойовий досвід" купувався, за винятком розгромного для "Галичини" бою з радянською арміейпод Бродами, в битвах переважно з начебто об'єктивними союзниками по "антигітлерівської боротьбі" ОУН - партизанами Білорусі, Польщі, Чехії, Югославії. Навіть Хатинь була спалена при найтіснішому участю бравих хлопців з "Нахтігалю" - про що, як кажуть у фільмі, просив радянське керівництво не згадувати навіть рафінований комуніст і багаторічний перший секретар ЦК України Щербицький.

Подібні "акції відплати" на території Польщі московські телепропагандистів навіть вирішили детально не висвітлювати - обійшлися озвучуванням цифри в 100 тисяч вирізаних поляків (з 300 тисяч загальної кількості жертв бандерівців). І те правда - "стратегічні союзники" Ющенко з Варшави самі висловили намір найближчим часом засудити новопоставлених Героїв України з ОУН-УПА за "злочини проти людяності" і геноцид. Не вдалося озвучити і кількість знищених "оунівцями" військовослужбовців Німеччини - на жаль, навіть педантичні німці у своєму центральному військовому архіві в Потсдамі не змогли виявити слідів "доблесної боротьби українських патріотів з німецькими окупантами".

Решта московська "полуничка" також не блищала особливої ??"свіжістю". Ну, згадали, що юна Катя Чумаченко разом з батьками входила в неоязичницьку, антихристиянську і антисемітську "церква" РУНвіри, очолюваної екс-гауптштурмфюрером все тієї ж пріснопам'ятної "Галичини" Левом Силенко. Хоча емігрували новоявлені патріотичні язичники в благословенні Штати з Європи за допомогою еміграційної програми українських православних "автокефалів". Коротко привели подальшу "дореволюційну" біографію нинішньої "першої леді" - завершився "випадковим" знайомством в літаку з майбутнім "гігантом думки" і "батьком української демократії" Віктором Андрійовичем .

Московські журналісти також вдосталь поізгалялісь над необережно озвученим спогадом Петра Ющенка про те, що його "батько пристрастився до доброї кави в полоні". Відразу ж привівши вбивчу статистику про те, що з "звичайних" десятків тисяч в'язнів тих нацистських "таборів смерті", в яких, як з'ясовується, досить комфортно проводив час батько українського президента, врятувалося лише близько сотні осіб.

Також були наведені уривки з інтерв'ю Романа Зварича про те, як він готував агентів для зв'язку з "українським опором" - прозоро натякаючи, в якій саме організації США треба складатися для подібного роду роботи. Кілька разів показали американського дослідника, без особливої ??політкоректності ставить знак рівності між українськими емігрантськими організаціями в США - і неонацизмом.

СПАДКОЄМЦІ ТАСС

Загалом, нічого особливо оригінального, що не має більш ранніх аналогів в публікаціях ЗМІ Заходу, України та Росії. Хоча зроблена ця "солянка збірна", треба визнати, досить добротно - як, втім, і прийнято в традиціях кремлівсько-ОРТшной "політичної кухні". Це "Булаву" вся російська оборонка не може запустити ось уже кілька років - а з якістю держтелебачення таке не прокотить. Воно росіян загітувати на підтримку навіть вічно нетверезого Єльцина - а в нинішню кризу і популярність медвепутінского тандему в першу чергу залежить від відмінної роботи телепропагандистів.

Набагато більш цікаве питання - чому "Помаранчеві діти" з'явилися саме зараз, за 4 дні до другого туру виборів? Так, Леонтьєв на початку фільму зробив "реверанс" на тему, що "громадяни України не підтримали оскаженіло-антиросійську політику Ющенка". Так і правда - а навіщо ж тоді було "город городити" - треба було оприлюднити цю телеагітку ще до 17 січня, щоб програш "гаряче-нелюбимого" Кремлем господаря Банкової був би ще провальніша . Тим більше, що більша частина стрічки створювалася, як випливає з титрів численних телеінтерв'ю, ще наприкінці грудня.

А може Михайло Володимирович банально зірвав "дедлайн", скажімо, неабияк "загуляв" після новорічних свят? А рідний канал вирішив пошкодувати "грішника", і пустив в ефір вже втратила актуальність стрічку вже після першого туру, ну щоб робота дарма не пропала? Та ні, щось не схоже ні на видного "профі" кремлівської агіткухні - ні на його роботодавців.

Взагалі, Перший канал російського телебачення - це не просто телестудія, нехай і з самими професійними працівниками серед своїх колег. За часів СРСР, коли ще не було ні "Інтерфаксу", ні "Регнум", ні "Росбалта" - існувала організація під назвою "ТАСС" - Телеграфне агентство Радянського Союзу. Так от, незважаючи на начебто скромний статус - агентство претендувало на четверту "сходинку" впливу в поданні позиції Кремля на міжнародній арені. Першою було, зрозуміло, заяву Генерального Секретаря ЦК КПРС, другий - Радянського уряду, третій - МЗС, а далі йшли начебто б прості журналісти. І за повідомленням зі словами "ТАСС уповноважений заявити ..." ховалися не тільки назва знаменитого роману Юліана Семенова, а й цілком реальні і серйозні месиджі Кремля суміжних держав.

Тим більше, що улюбленим способом прийняття рішень в часи СРСР була їх безликість, зазвичай ховалася за розпливчастим формулюванням "є думка". Ось і ворожили потім західні столиці - чиє саме думка ховається за заявою ТАСС. І чи можна сподіватися, що воно зміниться - або буде переможене більш вагомим думкою. Відповідно, у кремлівських в'язнів залишалося гарне простір для маневру - аж до повного дезавуювання "тассовскіх" послань. А, як відомо, "святе місце порожнім не буває" - і тепер роль "скромних телеграфістів" з успіхом перейшла до "першій кнопці" російського ТБ. А спостерігачі знову гадають, хто саме міг "уповноважити заявити" телевізійників - Медведєв, Путін чи "шишки" дрібніші. Самі ж "кремлівські слони" завжди можуть виступити в ролі "доброго слідчого" при зміні ситуації.

Так що, не турботою про матеріальне благополуччя здатного залишитися без гонорару Леонтьєва продиктовано "запізніле" прояв "антибандерівська" фільму на ОРТ. Недарма його автор розпливчасто говорить про те, що критиковані їм сили "жадають реваншу". Але якщо б цей реванш може бути реалізований лише через роки - до нових президентських виборів - навіщо даремно пропагандистської списи ламати? Поклали б в архів, дивись - і зійшло б кіно під "свежатінку".

Мавр зробив свою справу - мавр може ПІТИ

Мабуть, причини появи картини все ж в іншому - що намітився, як мінімум, повороті політики Кремля щодо українських виборів. До практично доконаного падіння Ющенка саме він був головним противником російського істеблішменту. А, значить, для протидії президенту годилися всі засоби. У тому числі - і використання проти "любителя трипільських черепків" "заклятою подруги" в ранзі прем'єр-міністра.

Втім, Тимошенко теж щосили піарилася на тлі своєї ситуативної дружби з Москвою. Так, у підконтрольних їй ЗМІ з номера в номер смакувалися і "успішні домовленості" і навіть "усмішки" з Путіним, і те, як Януковичу дали виступити на з'їзді путінської "Єдиної Росії" найостаннішим із запрошених. Все це мало символізувати для Південного Сходу України месидж: "Дивіться - я ж своя , проросійська! "Ну а що в цей же самий час львівська громадськість чула від запопадливої ??кандидатки: "Кістьми ляжу на шляху підвищення статусу російської мови", - так що ж, подібне "двоємисліє" завжди було відмінною рисою ТигрЮлі.

Проте перший тур виборів розставив все по своїх місцях. Яценюк, останні місяці дозволяв собі ледь не "червону" риторику в дусі Симоненко, розгубив добрих 60% свого весняного рейтингу. Тимошенко теж нітрохи не поліпшила свої показники в російськомовних регіонах - зате чимало втратила у своїй традиційній "вотчині". Звичайно, не тільки (і навіть не в першу чергу) через загравання з Путіним - а завдяки провальній соціально-економічній політиці . Але виправити такі недоліки за пару тижнів до другого туру дуже скрутно - особливо, якщо політик в принципі не здатний до творення, а вміє лише "позичити, відібрати і поділити".

І в хід пішла перевірена націоналістична карта. "Голосуй за українського президента", "слава Шухевичу і Бандері" (ім'я останнього прем'єр навіть планує привласнити Одеському порту ), "ні газотранспортному консорціуму з Росією" і т.д. Звичайно, під час секретних переговорів з російськими лідерами "Мальвіна з Майдану" могла наобіцяти їм чого завгодно - "як тільки я зміцнюючи у владі". Але вся біда в тому, що таке "зміцнення" - навіть для Тимошенко - триватиме всю її каденцію. Після гіпотетичної перемоги на президентських виборах цілком можливо підуть дострокові парламентські. І, взагалі, опозиція спокійного життя не дасть, мобілізуючи свій електорат під проросійськими гаслами - а чим їй відповіси? Економічних успіхів (крім, хіба що, ще більшої "підсадки на голку" МВФ) не передбачається - от і залишиться потрафляти своїм прихильникам в Галичині присвоєнням "Героїв України" все новим соратникам Бандери і Шухевича. Заодно згортаючи будь-які знаки уваги до нелюбимої у Львові Москві.

Швидше за все, такий поворот не був несподіванкою і в самій "Білокам'яній". (Принаймні, Леонтіївський фільм знімався ще в минулому році). Так, там, уникаючи помилок 2004 року, підкреслено дистанціювалися від прямої підтримки одного з головних кандидатів. А вже ілюзій щодо Юлиної "вірності" взятих на себе зобов'язаннях не плекали і поготів. Був адже вже один раз прецедент в 2005 році - коли на підмосковній дачі Путіна ображена Ющенко премьерша теж наобіцяла чимало. Але ВВП таки вирішив зрештою поставити на Януковича - і "газова принцеса" миттєво знову стала ультра-патріоткою.

Нинішні ж показні симпатії "жінки з косою" до людей, чинним на Росію (та й на добру частину України теж) як "червона ганчірка на бика" теж не додали їй там популярності. Тим більше, "програма-мінімум" Кремля вже практично виконана - надії продовжити свою владу у Віктора Андрійовича вже немає, в усякому разі, демократичним шляхом. І досягнуто це не в останню чергу руками його "заклятою подруги". Але не для того ж медвепутінскій тандем "йшов" Ющенко - щоб на його місці опинився "Ющенко-2", тільки з поправкою на "паспортний" підлогу і косу навколо голови?

Ні, звичайно, якби у Тимошенко були б хоч якісь шанси зайняти президентське крісло - у Москві, можливо, зайняли б іншу позицію. Але в шанси ці нині не вірять навіть політики в Києві - навіщо ж продовжувати ставити на свідомо "непрохідну кінь"? Простіше "допомогти" їй в і так майже неминуче поразку. Але - знову ж, враховуючи уроки 2004 року - НЕ тупим звеличенням її конкурента. Тим більше, що "проросійськість" Януковича теж, м'яко кажучи, сильно перебільшена. Втім, про те, що "донецькі олігархи не прагнуть дружити з Росією" в одному з документальних фільмів ОРТ було сказано ще парою тижнів тому, перед першим туром.

І, взагалі, головним реальним піар-вмістом нинішньої президентської гонки є гасло "вибери менше зло!" - З усіх боків без винятку. Ось і діють групи підтримки кандидатів на електоральне підсвідомість. "Не дай прийти до влади донецьким бандитам!" - "Визволи Україну від бандерівської нечисті!". Звернення до не менш живучим архетипів вирішили використовувати і москвичі. Начебто трагедії в Хатині, де було живцем спалено сотні людей, включаючи дітей; інших "подвигів" бандерівців. Для мешканців Галичини такі приклади, звичайно, популярність Тимошенко не зменшать. А от для регіонів повосточнее - хтозна. А вже для переважно російськомовного і поки ще вагається електорату Тігіпка такий фільм може стати "останньою краплею" на користь остаточного вибору.

Тому-то, нехай не часто, але Юля Володимирівна таки з'являється в кадрі поруч з Ющенком, чергуються шматки з факельними ходами нацистів і такими у УНА-УНСО, симпатизують знову ж шаленої прем'єрці. Чому можна зробити нескладний висновок - "помаранчевий реванш з корінням Третього Рейху", якого так бояться в Москві, може наступити аж ніяк не на наступних президентських виборах - але вже на цих. Ну а борг всіх чесних українських глядачів російського телебачення, на думку Кремля, природно - перешкодити розвитку такого сценарію. Судячи з усього - в цьому головне підгрунтя того, про що "ОРТ уповноважений заявити ..." - вищезазначеним фільмом.