Російський "Мюнхен" для СНД

Російський 'Мюнхен' для СНД

Мюнхенська промова Володимира Путіна стала відправною точкою для переформатування російської зовнішньої політики. Москва не приховує, що має намір систематизувати та впорядкувати свій зовнішньополітичний курс. Але мова президента Росії не вичерпується глобальними питаннями майбутнього світоустрою. Вона чітко проектується і на відносини Москви з "ближнім зарубіжжям", у тому числі і щодо України. У цій сфері слід очікувати змін і коригувань вже в самий найближчий час.

Про що не сказав Лавров

На нинішньому етапі Росія зіткнулася з проблемою перегляду концепції "близького зарубіжжя". Колишнє пострадянський простір стрімко втрачає колишню суб'єктність і знаходить нову конфігурацію, далеко не в усьому відповідає російським інтересам. Наприклад, як вважає російський експерт Наталя Харитонова, можливості Росії впливати на економічну систему країн Центральної Азії можуть піти в минуле разом із залишками колишніх, ще радянських економічних зв'язків і механізмів регіональної виробничої кооперації.

У цьому випадку російському бізнесу і державним структурам доведеться затратити на порядок більше зусиль, щоб вписатися на прийнятних для себе умовах в економічну структуру Казахстану, Туркменістану або Узбекистану.

Москва розуміє, що зміна політичних конфігурацій в СНД призведе до того, що конкурентні умови на пострадянському просторі будуть практично рівними. У зв'язку з цим Кремль намагається вишукати ресурси для посилення російських позицій у СНД. І мова Путіна в Мюнхені фактично дає старт таке корегування політики РФ щодо країн "близького зарубіжжя". Російський МЗС отримав чіткий меседж про те, що слід шукати математичний алгоритм: відповідати асиметрично або симетрично на виклики Заходу в СНД. І почав впорядковувати свій інструментарій, методологію та пріоритети.

Положення відкоригованої політики РФ на пострадянському просторі повинен був озвучити міністр закордонних справ РФ Сергій Лавров під час свого планового виступу в Держдумі РФ з питання відносин Росії з країнами СНД 21 березня. Але цього не сталося. Вначае виступ глави російського МЗС планувалося на 14 березня, але в Кремлі заявили, що у зв'язку з поїздкою голови МЗС РФ до Італії разом з президентом Путіним переосітся. А 21 березня Лавров не озвучив нічого нового. Однак, як вважають наші джерела в Москві, сам документ (нова сратегія РФ щодо країн СНД) виявився ще сирим і міг бути сприйнятий в штики в Держдумі. Тому дипломатичне відомство вирішило притримати його "на потім".

Проте вже зараз можна в загальних рисах сконструювати "нову політику РФ в СНД". Її суть полягає в чотирьох напрямках:

1. Просування "енергетичної дипломатії". По-перше, Росія вибудовує свою енергетичну політику в Європі таким чином, щоб країни-транзитери були виключені з активної гри . У Кремлі роблять ставку на прямий діалог з країнами ЄС, оминаючи Мінська і Києва. Прикладом може служити угода з Угорщиною. У 2006 р. угорська нафтогазова компанія Mol підписала з "Газпромом" угоду про доведення газопроводу "Блакитний потік" через Балкани до західної Угорщини. Коли проект буде завершений, він дозволить Угорщині стати центральноєвропейським газовим вузлом, а "Газпром" отримає доступ до великих угорським газосховищ і ще більше знизить залежність від України як основного транзитного маршруту до Західної Європи.

По-друге, Москва не відмовляється від прямого тиску на Білорусь і Україну з метою забезпечити собі прийнятні умови для транзиту. Також не слід скидати з рахунків використання "газового козиря" для просування російських інтересів у країнах СНД.

2. Секьюрізація та мілітаризація регіону. По-перше, Кремль зацікавлений в тому, щоб стримувати зони конфліктів на максимальному видаленні від кордонів, що сприяє підвищенню ефективності боротьби з наркотрафіком, міжнародним тероризмом, нелегальною міграцією та іншими витратами глобалізації. По-друге, слід очікувати ініціативи РФ у сфері вироблення спільної з країнами СНД стратегії безпеки. Можливо, Кремль запропонує країнам-учасникам ЄврАзЕС і ЄЕП якийсь " пакт з безпеки "на пострадянському просторі, що включає пункт про неприєднання частини країн СНД до НАТО або недопущення поглибленого військово-політичного та військово-технічного співробітництва з країнами Альянсу. Формування якоїсь "зони лояльності до Росії". По-третє, Росія, безсумнівно, спробує посилити свою військову присутність на всьому просторі СНД через модернізацію існуючих та створення нових військових баз на Кавказі, Україні і в Центральній Азії.

3. Інтенсифікація розвитку інтеграційних проектів "другого покоління". У цьому форматі інтеграційні процеси - як на двосторонньому міждержавному рівні, так і в рамках СНД, ЄврАзЕС, ШОС, ОДКБ - носять уповільнений характер і мають тенденцію згасання. Тому від Москви слід очікувати новий імпульс на активізацію роботи по створенню ЄЕП і розвитку ЄврАзЕС. Крім того, значні перспективи в Кремлі бачать щодо ШОС. Російський МЗС неодноразово вказував, що РФ зацікавлена ??в "неконкурентном розвитку інтеграційних проектів на просторі колишнього СРСР". У перспективі мова може йти про формування реального єдиного енергетичного простору або, принаймні, про вироблення узгодженої енергетичної політики. Для Росії надзвичайно важливо використання транспортних комунікацій, ресурсної бази країн Центральної Азії і стримування диверсифікаційних спроб Грузії, Азербайджану та України.

У відношенні країн ЦА слід очікувати посилення співпраці РФ з Узбекистаном і Казахстаном, вирішення найгостріших господарських та попутно політичних питань у Киргизії і Таджикистані, підключення до окремих регіональним проектам Туркменії та Афганістану. Серед перспективних програм у цьому регіоні - створення мобільного Енергетичного клубу ШОС.

Про що треба знати Києву

Значна частина української політичної еліти вважає, що керівництво Росії на даному етапі сконцентрувало свою увагу на суто внутрішніх проблемах парламентсько-президентського виборчого циклу. І ця теза має деяку логіку. Кремль зацікавлений безконфліктно провести передвиборну кампанію і не допустити навіть гіпотетичну можливість втручання в цей процес ззовні.

Однак Москва не має наміру випускати з уваги пострадянський простір, навіть навпаки. СНД стане однією з карт російської електоральної гри. Партійні зовнішньополітичні пріоритети є традиційними атрибутами політичної боротьби в РФ. Питання України, Білорусі, Казахстану, Грузії, Молдови та ін стануть найбільш експлуатованими на виборах до Держдуми.

Не треба бути політологом, щоб за виступами лідерів російського політикуму під час нинішніх проміжних виборів зрозуміти, що в Москві намітився політичний консенсус провідних партій щодо пострадянського простору: формування зони відповідальності РФ при підтримці слабких політичних режимів у цих країнах.

В основу політпрактікі Росії на просторі екс-СРСР лягає "енергетична дипломатія". Як стверджує архітектор нинішньої російської енергетичної дипломатії Станіслав Жізнін, "у більшості випадків енергетичний фактор в радянській дипломатії мав, в першу чергу, політичне, а не економічне значення. Була відсутня яка-небудь цілісна програма міжнародного енергетичного співробітництва". Тепер Росія пропонує таку цілісну програму. Працює емпіричний закон: засіб політики, яке довело свою ефективність, саме стає суб'єктом політики.

Так в 2004 р. Москва програла політтехнологічно, але вже восени-взимку 2005-го з Україною заговорили не політтехнологи, а технологи в "енергетичному" сенсі слова. Як зазначала "Независимая газета", газові (ширше - енергетичні) технології цілком ефективно "перефарбували" помаранчеву революцію в біло-блакитну.

Українській владі слід зробити висновки зі свого ж досвіду і вибудувати такі відносини з Москвою, які максимально амортизували б вплив російських "енергополіттехнологій".