Хто Україну нагрів, а хто розігрів ...

Іноді телеекран говорить про наш час більше, ніж орди політологів і аналітиків. Кілька екранних картинок - і все ясно. Все, що нажито непосильною працею, руйнується за одну мить. Те, що ховалося, стає дійсністю. Ось вона, чарівна сила публічності.

До позавчора літо 2008 року було холодним і дощовим. Але, правда, політики такого жару піддали своїми сварками-протистояннями і междусобойчіковимі війнами, що нудьгувати під дощем зовсім не доводилося. Особливо веселими були останні дні початку липня.

Президента України відвідав президент Угорської Республіки. Наш тут же поскаржився, що не всі беруть України в НАТО, пообіцяв дати добро на будівництво етнічно чистих млино-генеруючих коліс на карпатських струмках, що не тільки забезпечить пастухів-мадярів "лампочками Ілліча", а й допоможе місцевим мельникам стати промисловцями-мірошниками.

Пообіцяв угорцям поставити пам'ятник жертвам геноциду. Ну і, як завжди, поплакався на бідність і попросив грошей на Євро-2012, так як своїх, тих, які ще не виділені, але вже розписані до розтаскування серед усіх наділених повноваженнями організаціями даного футбольного шабашу, вже зараз об'єктивно не вистачає, а ще потрібно і щось будувати ...

Заодно пан Ющенко розповів угорському президенту, що у нас інфляція пре, що дика, і покартав при цьому всіх (та так виразно, що президент-гість почав бентежитися і озиратися: а раптом це і його вина, що "капіталізація капіталів" йде не так і не туди, а "економіко-соціальні тенденції" не збігаються з "єдиновірною позицією" - он як!). При цьому розмова про спільні питаннях пройшов побіжно і швидко, а от питання "єдиновірною позиції" змусили позіхати не тільки українських журналістів, а й добре вишколений дипломатичний корпус сусідів.

Але це не найважливіша подія для країни, що сталося за останній літній час. До розлого-витіюватій риториці нашого Президента і до його дивним поведінці "на людях" ми вже звикли.

Що з нього взяти, він же думає, що він отруєний.

В цей же час наш прем'єр із товаришами розродилися, з тримісячною затримкою, поправками до бюджету України, але коаліційної жадання у Верховній Раді не наступило, незважаючи на театрально-костюмоване (від Бріоні і Луї Вітон) вистава "Українського прориву". Хоча з бюджетним комітетом автори "Прориву" його не погодили. Природно, не по неписьменності, а для наявності приводу, щоб як завжди кричати з усіх трибун, що, мовляв, все і вся їм заважають (нагадувало б поганого танцюриста, але з чим тоді порівняти депутатів ...).

На опозицію, яка, зі слів пані Богословської у прямому ефірі "Радіо Ера", мужньо чекає, коли електорат утворюється, прозріє і перевиховається, двосантиметровий (по товщині) опус пана Пинзеника у вигляді змін до бюджету враження не справив. Швидше своїм достатком цифр, де кожна з яких просто кричить, витікаючи в руки нинішніх прилипав владної коаліції, увігнав депутатів-регіоналів у глуху депресію.

Відео: Як приймали, але не прийняли бюджет

Хоча до цього нам теж не звикати: абсолютно кожне розгляд бюджету в нашій Раді вганяє в депресію "меншість".

Воно й зрозуміло - до кого потягнуться бюджетні струмочки, ті й збагатяться за рахунок роздачі бюджетних грошей в руки приватних підприємств на виконання "державних програм". Але з іншого боку, наші багатостраждальні опозиціонери засмучуються в цей раз не тільки через це і не тільки тому не підтримують бюджет. Адже глава фракції БЮТ у Верховній Раді (від імені уряду) без Обідняк, прямою мовою і практично на зрозумілій для регіоналів жаргоні запропонував тим не пручатися і розділити бюджетний общак (додатково знайдені 30 млрд гривень) між усіма прозоро і чесно і прямо в "цьому залі ", як кажуть," не відходячи від каси ", в сенсі - від трибуни.

У відповідь на це опозиціонери щось несміливо "блеяли" на зразок того: "Шановна Юлія Володимирівна! Чи не суньте свій внесок у розвиток економічного потенціалу нашої недо-держави. Вона може не витримати. Вже краще нехай буде наш Кабмін - Кабмін Регіонів. Ми, регіонали, принаймні спробуємо цього разу діяти в рамках чинного законодавства, боячись, нехай і за інерцією, прокуратури. Крім того, нам є що туди сунути, якраз те, чого у вас, Юлія Володимирівна, немає об'єктивно ... ".

Але і це не найважливіша подія для країни, що сталося за останній літній час. До гавкоту ПР на БЮТ і навпаки (під керівництвом пані Тимошенко і з її явною перевагою в цих справах: боляче добре лаяться навчилася за час своєї "боротьби за демократію") ми теж вже звикли. Що з них взяти-то, з наших депутатів - все в їх спільних рядах (від комуністів до литвинівців, не кажучи про решту) хочуть стати прем'єром (боляче прибуткове це місце) або ж хоча б членом його кабінету.

А наш носій влади, тобто народ, доведений до того, що в умовах "досягнутої майданом демократії" змушений самостійно перекривати дороги на звалища, щоб хоч якось звернути увагу влади на сморід, отруєну воду і гниюче сміття, бадьоро звалюються вінницькими комунальниками в безпосередній близькості від сільських городів.

Ну, до цього нам, знову ж, теж не звикати. Ми давно зарубали собі на носі розуміння того, де знаходиться наша влада, а в якому місці ми.

Головною подією минулих пару тижнів липня, на мій погляд, було показане телеканалом "Інтер" інтерв'ю з пані Тимошенко і виникла після цієї трансляції заварушка між Кабміном та "Інтером".

Відео: Тимошенко почала плутатися у свідченнях. Інтерв'ю каналу "Інтер"

А що такого, власне, сталося, що пані Тимошенко так заверезжала? Журналіст не облобизав коліна прем'єра? Не "впав ниць" перед прем'єром і дозволив собі без раболіпства вислухати саму маститу інтриганку в нашій державі, при цьому не дозволив втопити себе в її виверткої брехливості? Так, для пані Тимошенко це був удар в саме хворе місце. Їй вперше за її бурхливу політичну кар'єру не вдалося перебрехати співрозмовника і задавити його своєю харизмою. Німб з голови Білої непогрішності був знесений одним інтерв'ю.

Подумати тільки! З нею розмовляли як із звичайною людиною, який не справляється зі своїми службовими обов'язками на посаді прем'єра. Який то смерд просив її (її, великого Воїна Світла, Світоча і Особа Української Демократії!) Пояснити, чому вона так погано працює! Лють в її і так чорних очах від такого "непристойне і неподобство" з боку плебейства перетворила її на очах у всіх телеглядачів на справжню фурію, геть зруйнувавши з такою працею і такі довгі роки створюваний нею її брехливий образ "ненечко-україночки" вірменського походження. Звичайно, зрозуміло, чому вона з такою злістю накинулася на "Інтер". Правда, цього разу її гніву чомусь ніхто не злякався. Просто посміялися.

Чому це подія мені здається головним на цьому тижні? Воно стало ключовою точкою розвитку в нашій країні тенденції формування свободи думки та свободи слова. Журналісти перестали бачити в наших політичних діячів "небожителів", "зліплених з іншого тіста" і стали розглядати їх справи і обговорювати їх делишки без страху в очах і не займаючи при цьому уклінну (або коліно-ліктьову) позу перед персоналіями та їх посадами.

І це дуже важливо, тому що завдяки саме таким діям журналістів ми можемо перетворити ЗМІ в дійсно "влада над владою", позбувшись від Холуйське відношення до можновладцям та прилеглій. Коли журналісти остаточно перестануть боятися державних діячів і політиків, коли почнуть бачити в них простих людей і тверезо оцінювати їхні вчинки, не дозволяючи себе обдурювати шелестом регалій, тоді політики почнуть боятися представників ЗМІ та вести себе у владі стануть пристойніше. А там, дивись, і народ за журналістами підтягнеться і погляне на наших політиків зовсім іншими очима, очима, в яких буде відсутній раболіпство і страх перед представниками державної влади (і законодавчої, і виконавчої, і судової в тому числі). Ось тоді то ми і почнемо потихеньку будувати цивілізовану державу, а не холуйство перед владою Хохляндію (за інерцією з Радянського Союзу).

Саме в руках ЗМІ сьогодні знаходяться інструменти впливу на масову свідомість, і саме ЗМІ своєю роботою формують "громадські міфологеми" або психологічні матриці, що визначають напрямки розвитку суспільства. Так що хочуть того представники ЗМІ чи ні, але вони є визначальною елітою країни або держави. Я не журналіст, тому можу говорити про це без удаваної скромності. Навіть одне "сильне" інтерв'ю може змінити громадську думку про інтерв'ювати.

Політики - це політична еліта, але елітою країни вони зовсім не є. Колись, до того, як система комунікацій ще не була так широко розвинена, тоді - так, політики й державні діячі були елітами в своїх країнах, а когорта журналістської братії була "четвертою владою". Але останні 50-60 років засоби масової інформації, завдяки розвитку комунікаційних каналів (телебачення, радіо, преса), перестали бути просто ЗМІ та "четвертою владою", а стали саме завдяки посиленню і розширенню можливості впливу на свідомість і підсвідомість "Владою над Владою" (я не беру Радянський Союз, там і тоді ЗМІ були СМД - засобами масової дезінформації).

Тепер же всі ми, вихідці з ідеологічної колиски соціалізму, а особливо журналісти (така вже специфіка їхньої роботи), природно успадкували ментальні установки тих часів, серед яких страх просто говорити, говорити від свого імені, страх говорити правду і страх мати власну думку, займають далеко не останнє місце.

Однак, увійшовши в ринкову економіку, співробітники засобів масової інформації, так само автоматично перетворилися з безправних виконавців "Волі Партії" в самостійну Влада, і не просто під Влада, а стали "Владою над Владою" (не всі, звичайно, далеко не все, на жаль). Хіба не завдяки публікаціям, наприклад, в "Газеті 2000" злетів з посади міністр внутрішніх справ пан Луценко (від чого і для чого ця газета опублікувала матеріали, які ініціювали цей процес, значення не має). Хіба не завдяки "П'ятому каналу" передноворічний хоровод "На майдані" привів до влади нинішнього Президента, а не залишився просто зльотом бойскаутів.

Саме ЗМІ роблять з людей Політиків. Навіщо і чому вони це роблять - теж значення не має. Головне те, що важелі впливу на суспільство і педалі управління громадською думкою знаходяться саме в руках ЗМІ. Тому від дій ЗМІ напряму сьогодні залежить, яким шляхом іде розвиток суспільства.

Одне і те ж подію можна висвітлити з різних точок і кутів зору, а можна його і не висвітлювати, а поміркувати про його суть. Загалом хочу сказати велике спасибі телеканалу "Інтер" за те, що його співробітники зуміли показати нам справжнє обличчя пані Тимошенко.

Так ... просто Ода якась Засобам Масової Інформації у мене вийшла. Подивимося, чи будуть вони того варті ... А то від дій і персоналій нашого політикуму (за останніми даними соцопитування центру Разумкова) вивертає вже більше половини населення країни.

Так що роботи у наших доблесних ЗМІ непочатий край - вивести наших представників влади на чисту воду.