29 вересня • оновлено в 14:58
МоваЯзык
Блоги Світ

/ Політика

Хто там крокує лівою?

фото PHL"Не потрібно боятися слова" лівий ", - саме так називалася стаття Євгена Марчука, в якій тодішній опонент Леоніда Кучми оголошував себе переконаним соціал-демократом. Багато часу пройшло з тих пір. І Марчук встиг кілька разів поміняти свою політичну орієнтацію, намагаючись при цьому бути щоразу настільки ж переконливим. І соціал-демократи примудрилися двічі пройти шлях з опозиції у владу і навпаки. Настали зовсім інші часи. Зараз насилу віриться, що слова "лівий" колись боялися. Зараз лівим бути не соромно, а навіть модно. У лівизни визнаються настільки не схожі один на одного політики, як Олександр Мороз і Наталія Вітренко, Юрій Луценко та Віктор Медведчук, Леонід Кравчук і Петро Симоненко. Навіть Юлія Тимошенко з Віктором Януковичем не проти пограти в лівоцентризм. Ось тільки багато виборців - з тих, хто дійсно дотримується лівих переконань, - скаржаться, що не знають, за кого голосувати. І не від багатства вибору вони страждають, швидше навпаки - на перший погляд переповнена претендентами ліва ніша вітчизняного політичного спектру на перевірку виявляється дивно порожньою.

"Льодовиковий період" соціал-демократії

Багато вітчизняні політики переконані - щоб стати впливовим, щоб до твоєї думки прислухалися, потрібно стати партійним лідером, обратися депутатом, отримати посаду у виконавчій владі або влаштуватися десь ближче до президента, частіше з'являтися на телеекранах і уважно стежити, як би виборці не подумали про тебе погано. Віктор Медведчук, можливо, колись теж так вважав. Але волею-неволею довів зворотне. Звичайно, свого часу він попрацював і віце-спікером Верховної Ради, і керівником президентської адміністрації, але це - вже в минулому.

фото УНІАН

Телеканали вже давно не змагаються, хто частіше покаже його в новинах. А соціологи досі говорять про рекордно негативному рейтингу колишнього глави канцелярії Леоніда Кучми, з яким міг позмагатися хіба що Петро Порошенко, та й той - недовго. Майже рік тому Медведчук написав заяву про відхід з посади голови СДПУ (о). І проте, у есдеків весь час цікавляться - що робить Віктор Володимирович? Чим займається? Що думає з приводу того, що відбувається? І коли нарешті ми його побачимо?

Дійшло до того, що Юрій Єхануров нещодавно проголосив майже урочисто: "Медведчук скоро вийде з тіні". Куди вийде і в якій якості, правда, не уточнив. Втім, журналісти могли здогадатися самі - адже перед цим екс-прем'єр дуже багато говорив про те, що Україна потребує сильної лівої партії, в "СДПУ (о) багато розумних людей" і взагалі-то логічно, якби соціал-демократи об'єдналися з "Батьківщиною". Правда, самих есдеків, як, втім, і бютівців, про перспективи такого альянсу запитати забули. Втім, про ситуацію всередині СДПУ (о) публіці відомо не набагато більше, ніж про думки Медведчука. Його консультативними і комунікаційними послугами нині користуються практично всі лідери найбільших партій. Медведчук у Грі, але про його ставках мало що відомо. Свіжою інформацією журналістів балує хіба що Леонід Кравчук. Але і від нього відомо тільки про майбутній з'їзд, призначеному спочатку на осінь минулого року, з тих пір кілька разів переносили і тепер начебто наміченому на травень.

фото PHL

Формально на з'їзді мають підбити підсумки дискусії, розпочатої після виборів минулого року. Тоді висновки були зроблені дуже радикальні. Причиною поразки називалися помилки, допущені ще при "будівництві" партії в 1999-2002 роках, в результаті яких організація перетворилася на адміністративну машину, малопридатну для виконання власне соціал-демократичної програми, зате вельми чутливу до побажань партійних керівників і спонсорів. Багато говорили про необхідність ідеологічного оновлення і "повернення до цінностей соціал-демократії", децентралізації та гнучкішою структурі, відмову від погоні за формальним кількістю членів партії та "ставкою на однодумців". Правда, відразу ж виникло питання: а хто, власне, повинен нести відповідальність за допущені помилки і займатися оновленням партії? Медведчук заявив, що бере відповідальність на себе, і написав заяву про відставку. Кравчук зайняв іншу позицію - відповідальні всі керівники партії, а тому ініціатива оновлення повинна йти знизу - від регіональних організацій та очолити її повинні зовсім інші люди. На тому й порішили. У результаті - есдеки дискутують досі. А СДПУ (о) практично зникла з публічної політичного життя. Чи не вважати ж заявкою на таку участь інформацію про вихід Медведчука з партії, запущену в понеділок з посиланням на Кравчука і тут же спростовану партійної прес-службою.

Звичайно, можна вважати це тимчасовим явищем і навіть "хитрим маневром" соціал-демократів. Репутація у них така. До того ж Мін'юст зовсім недавно нагадав - місцевих організацій СДПУ (о) як і раніше більше, ніж у будь-який інший вітчизняної партії, а таке добро, за традицією, дарма пропадати не повинно. Та й в уряді есдеки представлені не гірше соціалістів з комуністами. І це при тому, що останні мають власні фракції у Верховній Раді, а блок "Не так" залишився за її бортом. Правда, ніяких ознак перетворення Нестора Шуфрича чи Михайла Папієва в лідерів СДПУ (оновленої) поки не спостерігається. Міністр з надзвичайних ситуацій при будь-якій можливості переконує журналістів, що головою партії має бути Медведчук і ніхто інший.

А міністр праці так захоплений, за його власним висловом, "практичної соціал-демократією" у ввіреному йому відомстві, що йому начебто не до партійної кар'єри. Втім, обидва вони залишаються заступниками голови СДПУ (о), Шуфрич навіть першим замом, так що їх амбіції залишаються в "замороженому вигляді", майже так само, як партійна структура.

Революціонери-прагматики

Користуючись нагодою, нішу лівоцентристів у політичному спектрі спробували остаточно застовпити за собою "нерозлучні конкуренти" есдеків - соціалісти.

фото УНІАН

Один час здавалося, що вітер дме їм у вітрила - СДПУ (о) до парламенту не потрапила, Олександр Мороз став спікером, СПУ знову увійшла до правлячої коаліції, зберігши за собою міністерські портфелі, і так лояльно налаштовані до соціалістів європарламентарії останнім часом просто розсипаються в компліментах ... Чого ще бажати? Ось тільки спокуса владою для більшості вітчизняних політиків виявляється набагато більшим випробуванням, ніж іспит опозицією. Соціалісти почали повторювати помилки есдеків (і не тільки есдеків), причому із запаморочливою швидкістю. Прикраса виборчого списку "власниками заводів, газет, пароплавів", борці за щастя трудового народу на "Астон-Мартін", партійний "медіа-холдинг", нескінченні компліменти на адресу лідера, виключення з "струнких рядів" тих, хто насмілюється критикувати керівництво, захоплюючі маневри зі зміною союзників під гаслом "зате ми їх випередили", - все це насправді вже було. І навіть нарікання на "неправильних" соціологів, які так недоречно починають сигналізувати про падіння підтримки серед виборців. Тепер вже про соціалістів розповідають анекдот про морську свинку - мовляв, у СПУ від соціалізму залишилося стільки ж, скільки у кавіі (це так морська свинка називається по-вченому) від моря. А як вам дежа-вю з переходом на бік політичних супротивників другої особи в партії, який більше не хоче "монотонно дотримуватися лінії однієї людини" (тільки на цей раз не Медведчука, а Мороза) і вибачається перед однопартійцями за неможливість будувати "справжню європейську партію "? Звичайно, Вінський - НЕ Зінченко, організаційних здібностей у нього побільше - але ж і Тимошенко - не Ющенко.

фото PHLЮлія Володимирівна, до речі, теж не приховує бажання зробити БЮТ головною лівоцентристською силою країни. Звичайно, забавно буде подивитися, як Левко Лук'яненко з Андрієм Шкілем визнаватимуть в любові до соціал-демократії, але, врешті-решт, не вони визначають лінію поведінки блоку. Та й сам блок ішов на вибори у складі тільки двох партій - "Батьківщини" та Української соціал-демократичної. До виборів говорили, що УСДП увіллється в "Батьківщину", після виборів натякали, що злиття відбудеться після відходу Василя Онопенка у Верховний суд. Але Онопенко вже майже півроку очолює ВС, а його партія і не думає розпускатися. Більш того, в січні Мін'юст зареєстрував ще й партію "Українські соціал-демократи" на чолі з бютівцем Олександром Клюсом. "Лівого ухилу" БЮТ вже встиг злякатися Михайло Бродський. Тільки навряд чи ідейні розбіжності стали головною причиною відродження "Яблука" і чергової сварки Михайла Юрійовича з Юлією Володимирівною. Тим більше що й після виходу "яблучників" у блоці залишаться не менших ліберали з ПРП на чолі з Віктором Пинзеником. Так що цілком можливо, що захоплення Тимошенко лівими ідеями дещо перебільшено. Лідер БЮТ - людина прагматична. Якщо ліві гасла допомагають їй додати в популярності, вона обов'язково ними скористається. Слоган "Справедливість є. За неї варто боротися "звучить цілком по-соціал-демократичному. Боротьба за зниження тарифів - тактика відверто соціалістична, недарма представники СПУ так обурювалися бютівським "плагіатом". Але якщо буде потрібно - Тимошенко з таким же успіхом скористається правими гаслами та ліберальної тактикою. Зрештою, могла ж вона одночасно говорити про приєднання до Соцінтерну і розхвалювати достоїнства солідаризму, ідеології вкрай правих.

Юрій Віталійович (ЮВ № 2), на відміну від Юлії Володимирівни (ЮВ № 1), - персонаж ідеологічно більш підкований. І за переконаннями дійсно лівий або лівоцентрист - якщо порівнювати, скажімо, з комуністами. Не дивно, що брат Луценка ще влітку оголосив про створення політичної організації "Європейські ліві". Тільки от відставлений міністр, під якого організація нібито створювалася, ні в які "європейці" не пішов. А Народна самооборона була сформована як позапартійний, позаполітичне і за великим рахунком позаідеологічне об'єднання. І це ще нічого. Адже Юрія Луценка всерйоз розглядали як кандидата на лідерство у зовсім не лівої "Нашої України". Добре, що в підсумку зупинилися на більш відповідному за політичною орієнтацією В'ячеслава Кириленка. А Луценко тепер може зосередитися на ролі "двійника" Тимошенко. Коли потрібно - лівого, коли необхідно - правого, у всіх інших випадках - закамуфльованого.

90 років по тому

фото PHLДивно, але "ідейну чистоту" серед лівих зберегли тільки відверті маргінали. Навіть прогресивні соціалісти Вітренко - вже на що рафіновані ліві радикали, а все ж встигли відзначитися союзом з досить каламутним "Російсько-українським союзом", у спадок від якого отримали звинувачення у фінансуванні своєї кампанії загадковими "друзями" Максима Курочкіна. І тепер цей козир будуть використовувати проти Вітренко при кожному зручному випадку. У той час як поле для маневру у ПСПУ не надто велике, навіть своїх депутатів у місцевих радах вона не контролює - і при діючому імперативний мандат відкликати вона їх може тільки за згодою все тієї ж Русі.

Єдиний шанс Наталії Михайлівни - негласна підтримка з боку супротивників регіоналів. Адже ніхто краще Вітренко не зможе звинувачувати Януковича у зраді власних виборців, які вірять в дешевий газ, державний статус російської мови і дружбу з Москвою. Хто ж ще здатний назвати нинішнього прем'єра "натовським снодійним"?

Тільки от самій ПСПУ навіть найрадикальніша риторика навряд чи допоможе. Як кажуть соціологи, виборці, що розчарувалися в Партії регіонів, зараз схильні підтримувати ... Компартію. Хай комуністи і в одній коаліції з Януковичем, але вони вміло дистанціюються від прем'єра, іноді критикуючи, але ніколи не перегинаючи палицю. За що синьо-білі виборці їх загалом-то і люблять.

А ще ж недавно Петра Симоненка з компанією мало в архів не списували. Нашоукраїнці навіть обіцяли, що наступні вибори стануть для "вірних ленінців" останніми. Тільки комуністи, виявляється, теж уміють чекати. Або просто на дозвіллі хоч іноді перечитують власних класиків. Леніна адже відразу після лютого 1917-го і всерйоз-то ніхто не сприймав. А от коли ліберали да соціалісти з соціал-демократами самі себе дискредитували, більшовики перейшли в наступ. До речі, якось дуже скромно у нас відзначили 90-річчя Лютневої революції. Невже чекають жовтня?

Олексій МУСТАФІН, надруковано в "Дзеркалі тижня"

Підписуйся на наш Telegram. Отримуй тільки найважливіше!

Новини політики

Топпублікації

Топблоги