Під час третього терміну Путін введе в Україну війська

Піввікова річниця - час підбиття підсумків. Як показує наше дослідження, вже два роки ведуться розмови про глибоку кризу Європейського Союзу, - це сильне перебільшення. Союз функціонує не гірше (і не краще), ніж до того, як французькі та голландські виборці відкинули євроконституцію.

Тому прагнення німців воскресити конституцію в рік свого головування в ЄС, можливо, так само абсурдно, як і логотип ювілею. Досягнення угоди з прийняття договору в максимально стислій версії можливе, але це залежить від цілого ряду непростих умов: якщо Саркозі переможе на президентських виборах у Франції, якщо поляків вдасться змусити змиритися з інституційною реформою, якщо вийде чимось спокусити Великобританію, і якщо майже всі країни обійдуться без референдумів. Оскільки, принаймні, одна з цих умов не буде виконана, на успіх угоди розраховувати не варто.

Замість того, щоб твердити про інституційну реформу, яка, можливо, ніколи не буде проведена, європейцям слід було б зосередитися на досяжних цілях. Це означає проведення серйозної політики в таких сферах, як захист навколишнього середовища, продовження розширення ЄС - зокрема, прийом західно-балканських країн і, в кінцевому підсумку, Туреччини, а також більш активну діяльність як у Брюсселі, так і в столицях країн-членів щодо залучення громадян до загальноєвропейського проекту. Насамперед, мова йде про те, щоб скористатися нинішнім пожвавленням для просування економічних реформ.

Передбачити майбутнє ЄС складно. У найближчі 10-15 років він може провести нову хвилю інтеграції або ж, навпаки, розпастися на протиборчі табори, один з яких буде прагнути вперед, а інший - назад. Ще імовірніше, що він буде просто тупцювати на місці. Ну а як міг би виглядати ЄС через 50 років?

ЄС святкує свою соту річницю з спокійним задоволенням. Ті, хто півстоліття тому передбачав, що він приречений стати другорядним гравцем в світі, де панують Америка, Китай і Індія, прорахувалися. Поворотним моментом став вибух американського міхура нерухомості і крах долара на початку президентського терміну Барака Обами (Barack Obama) у 2010 р. Але ще важливіше були зусилля Німеччини і Франції при Ангелі Меркель і Ніколя Саркозі щодо здійснення економічних реформ.

У результаті цих реформ у Європі різко знизився рівень безробіття, а завдяки поширенню інформаційних технологій почала зростати продуктивність праці. Виникла проблема нестачі робочої сили, остаточно вирішена лише після прийому в 2025 році Туреччини та України. Прийом Марокко, що став першою державою-членом ЄС на африканському континенті, сприяв продовженню європейського буму.

Зрозуміло, цей шлях не був простим. Італійський криза 2015 р., коли уряд Джанфранко Фіні (Gianfranco Fini) відмовилося від єдиної валюти саме в той час, коли Британія Девіда Мілібенда (David Miliband) збиралася вступити в зону євро, призвів до тяжких наслідків.

Однак, хоча від послідував за цим дефолту постраждали італійські власники облігацій, а іспанська економіка незабаром обігнала італійську, фінансові ринки опинилися милостиві, і уряд Вальтера Вельтроні (Walter Veltroni) зуміло знову перейти на євро в досить стислі терміни. Після цього жодна країна не намагалася повторити болючий експеримент Італії.

Ще однією причиною спокійного задоволення є зовнішня політика ЄС. У тривожному другому десятилітті XXI століття, коли Володимир Путін, знову обраний президентом, був готовий здійснити вторгнення на Україну, саме ЄС переконав адміністрацію Обами пригрозити Росії потужним ядерним ударом відплати. Українська криза став тріумфом міністра закордонних справ ЄС Карла Більдта (Carl Bildt) і прискорив черговий раунд розширення. Примітно, що менш, ніж через десять років Росія сама подала свою першу заявку на вступ.

Водночас, європейські та американські політики, намагаючись оживити близькосхідний мирний процес, знайшли сміливе рішення. Завдяки членству в ЄС, в 2024 р. був возз'єднаний Кіпр, так чому ж не спробувати знову? Так Ізраїль і Палестина стали 49-м і 50-м державами-членами ЄС.

Тепер найбільшою проблемою стала Росія. Її заявка розглядається вже 15 років. Деякі кажуть, що вона занадто велика, занадто бідна і недостатньо європейська для того, щоб бути членом Євросоюзу. Але тепер, після символічного відновлення монархії, в Росії безперечно демократична система влади. Майже 250 років тому російський цар врятував Європу від Наполеона. З нагоди сотої річниці ЄС було б доречно знову вітати Росію в сім'ї європейських народів.