Могилевич і Тимошенко робили справи ще в 96-м

Важко сьогодні зустріти людину, яка б з упевненістю сказав, що розуміє суть що у газовій сфері.

І це не дивно - розбиратися в газовій проблематиці завжди було справою небезпечним. Але щоб знайти істину, потрібно більше вивчати історію, ніж потворний потік оперативних новин.

Як все починалося

Наприклад, газову історію нашої країни можна почати вивчати з 1996 року, коли молодий і перспективний політик Павло Лазаренко ввів регіональний принцип поділу газового ринку України. Це світоустрій базувалося на тому, що після бурхливих переділів минулого визнавалося право на існування кількох газотрейдерів. Тоді серед них значилися такі фірми, як "Інтергаз", "Ітера", ЄЕСУ та ще кілька організацій, які так часто міняли офіційні вивіски, що згадувати назви десятків Ltd просто немає сенсу.

Новий порядок був краще попереднього хаосу, а тому майже всі погодилися на його введення. Адже регіональний поділ потенційно могло припинити війни і переманювання клієнтів.

Разом з тим на ринку була структура, яка після укладення угоди лише посилила тиск на конкурентів. І як не дивно, це була компанія Павла Лазаренка "Єдині енергетичні системи України", якою на той момент безпосередньо керувала Юлія Тимошенко.

Всього за кілька місяців наступаюча структура ви-жбурнула з українського ринку "Інтергаз" та "Ітеру". Причому якщо з "Інтергазом" все пройшло тихо, то з транснаціональною "Ітерою" виникли проблеми.

Так, в самий розпал протистояння, на порозі прокуратури серед білого дня був розстріляний генеральний директор компанії "Ітера-Україна". Ця подія настільки загострило ситуацію в суспільстві, що після деякого часу вибух величезної потужності прогримів в безпосередній близькості від рухомого автомобіля тодішнього прем'єр-міністра України Павла Лазаренка.

Одночасно "Ітера" почала блокувати процеси поставок газу від "Газпрому" на адресу ЄЕСУ, і при цьому не продавала свій газ цієї компанії.

Ситуація неминуче наближалася до необхідності проведення переговорів. І ці переговори відбулися. Внаслідок складної та емоційної дискусії ЄЕСУ отримала надійного партнера і постачальника російського і туркменського газу на довгі роки. "Ітера", в свою чергу, тимчасово відмовившись від безпосереднього постачання блакитного палива українським підприємствам, отримала в особі ЄЕСУ великого покупця.

Одночасно був розроблений і спеціальний механізм, який повинен був допомогти партнерам дружити міцніше. Так, Павло Лазаренко призначив своїм радником і взяв в уряд одного з московських менеджерів "Ітери" Ігоря Фішермана. Такий жест явно мав означати, що українська сторона нічого не приховує від своїх московських колег і готова працювати в режимі прозорості.

Однак ця нетривіальна особистість у розповідати історії створює зовсім несподіваний сюжетний поворот. А вся справа в тому, що на сьогоднішній день американське Федеральне бюро розслідувань (FBR) розшукує Семена Могилевича та Ігоря Фішермана, як найближчих колег по операціях в області відмивання грошей та інших подібних справах.

Таким чином, в 1996 році в команді або, як ще можна сказати, в найближчому оточенні Павла Лазаренка, де на той момент видні позиції займала чарівна Юлія Тимошенко, з'явився близький соратник Семена Могилевича Ігор Фішерман.

Одночасно є всі підстави стверджувати, що посилена представником "Ітери" "газова секція" офісу Павла Івановича працювала дуже злагоджено і продуктивно. За лічені тижні на газовому ринку України домінувала ЄЕСУ.

Проблема на ім'я "Донецьк"

Але шлях цей був все ж не простим. З одного боку, для монополії здавалося б були створені всі умови: "Ітера" могла постачати газ в будь-яких кількостях, а компанія під керуванням Юлії Тимошенко, використовуючи наявний адмінресурс, могла постачати це паливо на підприємства по практично будь-який, прийнятною для себе ціною.

Але залишалася одна проблема. І ця проблема називалася Донецьк. Великий промисловий регіон ніяк не хотів падати на коліна перед ЄЕСУ та її пропозицією купувати газ.

Існували на той момент впливові люди регіону, вважали, що їх мала батьківщина заслуговує окремого, незалежного газотрейдера.

Ситуація дещо змінилася 3 листопада. Це був недільний день, коли Євген Щербань (один з операторів газового ринку Донеччини) повертався з Москви, де був гостем на сімейному святі Йосипа Кобзона в готелі "Редіссон - Слов'янський". По рації чекали гостя людям повідомили, що Як-40 піднявся в повітря. Один з них неспішно прогулювався і їздив на машині по аеропорту у формі капітана міліції. Ще двоє, одягнувшись у форму співробітників техслужб, легко перебралися через огорожу особливо охороняється.

Знову дізнавшись по рації, що літак приземлився, троє перевдягнених людей дістали з багажника кожен по пістолета "ТТ" і пістолет-кулемета "Аграм-2000". Після чого сіли в машину і спокійно попрямували до приземлився повітряному судну.

Прибулі пасажири вже стояли біля червоного "Шевроле" президента корпорації "Атон". Першим пострілом один з нападників потрапив Євгену Щербаню в голову ззаду, після чого пролунав контрольний постріл у серце. Двоє інших в цей час безладно поливали вогнем інших, що знаходилися поблизу людей.

Коли вбивати вже не було кого, кілери спокійно сіли в машину і поїхали до дальнього краю аеропорту, де неподалік від бази місцевого "Беркута" спалили автомобіль і зброю, переодяглися, знову перелізли через паркан і, вже на іншій машині проїхали в невідомому напрямку.

Звичайно, ніхто і ніколи не знаходив у стріляли посвідчень співробітників ЄЕСУ, і припускати таке було б дикістю. Однак після того як відшуміли громадські пристрасті навколо цього інциденту, газових суперечок на Донеччині вже довго не виникало.

Регіональна газотрейдерський структура існувала, однак купувала вона газ не у "Газпрому" або "Ітери", як планували її творці, а у Єдиних енергетичних систем України.

Причому на споживачів області в тому ж 1996 році почалося серйозне ціновий тиск. "У наказовому порядку мені було сказано, щоб 28 підприємств переуклали свої договори замість" Ітери "на іншого посередника, засновниками якого є комерційні структури, наближені до губернатора. Підрахувавши, що маріупольські підприємства при цьому втрачають 1,5 млн доларів, я відмовився, і в лютому 1996 року почалося наступне: якщо ти не будеш робити те, що тобі кажуть, ми дамо команду правоохоронним органам, і тебе вивернуть навиворіт "- так описав що відбувалося в той час один з очевидців і учасників подій.

Таким чином, до кінця 1996 року, здається, саме зусиллями тандему ЄЕСУ-"Ітера" і стараннями таких людей, як Павло Лазаренко, Ігор Фишерман і Юлія Тимошенко на газовому ринку України запанувало вчинене спокій і благоденство. Чи не останньою людиною в системі стабільності можна вважати і творчого керівника Ігоря Фішермана Севу Могилевича. Адже саме з тих пір це ім'я почали пов'язувати з газовим бізнесом на всьому просторі СНД.

Довгограючий взаємозалік

Крім того, ще один цікавий факт відкриває завісу над тим, що відбувалося в той час на газовому ринку України. Коли над Павлом Лазаренком йшов суд в США, то слідчими було доведено факт перерахування грошових коштів "Ітерою" на особистий рахунок Павла Івановича. І тоді, щоб піти від звинувачень в тому, що це не хабар, що це були не корупційні гроші і Павло Лазаренко і офіційні представники "Ітери" в США, дали свідчення під присягою, що Павло Іванович був партнером "Ітери". І таким чином йому просто перерахували частину прибутку компанії.

А це вже не підсудна справа за американськими законами. Перерахування прибутку партнеру - та скільки завгодно, в будь-яких кількостях. Однак ці визнання трохи інакше виглядають з території України. Адже якщо Павло Лазаренко був співвласником "Ітери" станом на 1996 рік, то призначення одного з московських директорів компанії Ігоря Фішермана радником тодішнього прем'єра України виглядає зовсім вже закономірно.

Тільки от є одна річ, яка закономірною не виглядає. Можна зрозуміти, коли саме акції "Ітери" могли опинитися в руках Лазаренко - отримання подібного пакету цілком могло стати однією з умов газового миру між ЄЕСУ і "Ітерою" в 1996 році. Проте все ж загадкою залишається роль Сєви Могилевича в даній схемі.

З одного боку, його найближчий підручний Ігор Фишерман сидить в Україні і разом з прекрасною соратницею місцевого прем'єра розчищає ринок і будує бізнес. З іншого боку, Сева Могилевич зберігає свій вплив на російський газовий бізнес - "Ітеру" і "Газпром".

І причому зберігає цей вплив досі, наприклад, беручи участь через, природно, підставні структури, в акціонерному капіталі "РосУкрЕнерго", яке сьогодні займається поставками газу в Україну.

Можливо, відповідь на питання про значущість Сєви Могилевича у газовому бізнесі ми можемо знайти в 2000 році, коли на пост українського енергетичного віце-прем'єра зійшла Юлія Тимошенко. Це час запам'яталося багатьом багатою риторикою щодо необхідності введення прямих договорів між Україною і Туркменістаном на поставку газу.

Насправді ж на вітчизняному ринку день від дня зміцнювала свої позиції транснаціональна компанія "Ітера". Буквально за лічені місяці вона почала серйозні поставки на українські теплоелектростанції і промисловим споживачам ...

Та й до кого було піти новопризначеному віце-прем'єру з ПЕК? Своєї структури ЄЕСУ вже не існувало. Залишалися тільки друзі в "Ітері". І найвпливовіший з друзів - Семен Могилевич.

І тут варто сказати, що на той момент Ігор Фишерман вже відпочивав на теплих островах, перебуваючи у міжнародному розшуку ФБР, Павло Лазаренко сидів у в'язниці. Зате при справах залишався Семен Могилевич, теж перебуває в міжнародному розшуку, але від цього не менш активний.

Крім того, у Юлії Тимошенко і Семена Могилевича на той момент був і спільний ворог в особі тодішнього глави НАК "Нафтогаз України" Ігоря Бакая. "Нафтогаз" ніяк не хотів співпрацювати з "Ітерою", а все більше старався купувати газ в Туркменістані та у "Газпрому".

Атака на спільного супротивника почалася з гучних корупційних вигуків. Бакая звинуватили в тому, що він краде мільярди для Леоніда Кучми. Немає сенсу зараз докладно розглядати дану тезу - це дуже довга історія. І щодо даних звинувачень у кожного, напевно, є своя думка, на чомусь засноване. А тому нехай у кожного воно і залишається незмінним.

Для теми ж, яку ми зараз розглядаємо, значення має те, що дана кампанія звинувачень не увінчалася успіхом. Ігор Бакай зберіг свою посаду. Інтереси Семена Могилевича і Юлії Тимошенко на території України в газовому секторі як і раніше були ущемлені.

Але вибиратися зі складного становища кожен чомусь вирішив самостійно. Так, "людина - мрія ФБР" через деякий час знайшов нові підходи до газових гравцям України та Росії. Використовуючи свої зв'язки в європейських фінансових колах, він почав виступати гарантом угод і посередником в рамках російсько-українсько-туркменських газових угод.

І озираючись у минуле, можна сказати, що це було не найгірший час на ринку. Ніхто ні в кого не стріляв, нікого не вбивали. Ціна на газ для України не росла, хоч і схеми його постачання в країну не були до кінця прозорими.

Але минуло кілька років. І колишній партнер Сєви Могилевича Юлія Тимошенко знову повернулася у владу. І відразу ж почала гоніння на свого знайомого. Зрозуміти її логіку можна. Газовий, як і будь-який інший великий бізнес, не дає грошей тим, хто слабкий або програв.

Юлія Тимошенко кілька років була в ролі сторони, яка програла. Мало хто очікував її повернення. Можливо, серед цих людей був і людина, на допомогу якого у своїй боротьбі Юлія Тимошенко особливо розраховувала. Але Сева Могилевич, як видно із ситуації, грошей не дав.

А тому з настанням 2004 його позиції в бізнесі "РосУкрЕнерго" піддалися жорстокої бомбардуванню, яка не припинилася і до цих пір. Тільки от незрозуміло, що сьогодні хоче наступаюча сторона - відступного або знищення колишнього партнера?