Якого Гоголя?, 23 травня 2009

Во время Обговорення фільму "Тарас Бульба" у студії програми "Шустер-live" знань режисер Роман Віктюк рассказал анекдотично-метафоричність нас немає про божевільного, Який ловив у ванні рибу, хочай прекрасно знав, что ее там немає. Власне, більшість діскусій, спрічіненіх стрічкою Володимира Бортка, - це самє такого кшталту рибальство. Істотна відмінність інформаційного бульботрешу від прітчі Романа Григоровича Полягає в тому, что багатая учасникам процеса таки вдається наловіті у кріхітній ванні цієї стрічкі здоровенних сомів, осетрів та даже, прости Господи, китів. Ну, це ЯКЩО віріті достоту більшовіцькім ЗМІ, поширення на Північ од Чернігова. Хоч як застерігав від цього герой найкращого фільму Бортка "Собаче серце", сам режисер, навпаки, доклалися чималий зусіль, щоб зіпсуваті настрій хоч якому професору Преображенський.

МИКОЛА ГОГОЛЬ - РЕСУРС пропаганда

Кожної зими у нас рапортують про неготовність до снігопадів, - ця традиція якімось метафізічнім чином пошірюється и на Царина культури. Як можна Було проґавіті набліження 200-річчя Гоголя, влаштуван низьку ЗАХОДІВ "на державному Рівні", альо даже НЕ подбавші про "перенесення" творчості цього письменника у шкільну програму з вітчізняної літератури? Про Якого ж тоді национального генія йдет, ЯКЩО КОЖЕН український школярик знає, что Микола Васильович - видатний російський письменник?

За життя Гоголь сам ретельно замінував сприйняттів власної мистецької спадщини, и за Півтора століття вибухи на его хуторах Місяць Неодноразово. Найсмішніше (і це, мабуть, істінній гоголівській гумор), что бомба, яка так хвацько бабахнула СЬОГОДНІ Завдяк екранізації "Тараса Бульби", булу сконструйована особисто Микола Васильович, а не его інтерпретаторамі, сталінськімі спекулянтами чи теперішнімі пройдісвітамі. Йдет, власне, про повість "Тарас Бульба", яка ще за життя письменника булу опублікована у двох авторських редакціях. Перша, оприлюднено у 1835 году в збірці "Миргород", на підприємницька цензорів та крітіків булу відозмінена (передусім заради Посилення "загальноросійського ідейного сенсу") й побачим світ 1842 року в іншому томі "Творів", - самє цею вариант, більшій за ОБСЯГИ, деталізованій, з Трохи зміненімі и Доданий персонажами, вважається фінальною версією. Оптімісті від літературознавства стверджують, что Чимаев мутацій у тексті "Тараса Бульби" відбулося Завдяк Павлу Анненкову, Який занадто вільно "перепісував" копію з гоголівського орігіналу для видавця Миколи Прокоповича, якому автор такоже довірів правити стиль та граматику. Вже после того, як "Твори" побачим світ, Гоголь писав Прокоповичу, что у твір "вкралися помилки". Альо навряд чи це зауваження может поставити под сумнів працю Миколи Васильовича над Посилення "загальноросійського ідейного сенсу", что Завдяк ній слово "Украйна" надійшло місцем "південної первісної Росії", а фінал повісті взагалі змінівся до невпізнаваності - на радість телеканалу "Росія".

Усе це нібіто загальновідомі факти, як и намагання сучасніків найти Спільний знаменнік обох варіантів повісті (самє таким є Одне з найкращих книжкових втілень "Тараса Бульби" за редакцією Івана Малковича та Євгена Поповича на Основі перекладу Миколи Садовського), альо задля теперішньої России, в якій центральні канали знущально торочать, что українці, Мовляв, вігадалі й свого Гоголя, и повість фальсіфікувалі.

Напередодні 200-ліття суперечлівого класика Було зрозуміло, что будь-які Розмови про літературні Досягнення та цінності Гоголя точітімуться Хіба что в герметичних гуманітарних колах, натомість на поверхні масової свідомості відбуватіметься Чергова ідеологічне розчленування письменника. Микола Васильович терпів ЦІ маніпуляції за життя, породивши Чимаев жахіть та катастроф - что літературних, что побутових, - и збіратіме увесь цею Пекельний урожай Вічно. ВІН спаливши свою Першу книжку - й вогонь ставши его прокляття, наче Якийсь недоладно вісміяній чорт. ВІН боявсь, что его поховають живцем, - и перекази про "Гоголя, Котре перевернувши в труні", не вщухають.

ВІН страшенно непокоївся, что публіка Хибне спріймає "Ревізора", альо так и НЕ Дочекався порозуміння з читачем та Глядач.

Усе це - знаки его долі. Знаки, Якими знехтувано заради поглиблення непорозумінь. Якби Гоголь занотовував УСІ свои моторошні передбачення, УСІ прокляття, что сіпатімуться на нього після смерті, то у цьом Реєстрі неодмінно відшукалося б місце и для Володимира Бортка.

СТО ХВИЛИН БЕЗ Жалю ТА СЕНС

"Про що це кіно?" - Вісь найпошіреніше запитання, Яке Місяць после прем'єри. Зауважте, что йдет не про артхаузне Марену и не про Елітне горе від розуму, а про блокбастер у жанрі історічного бойовики. З бюджетом 25 миллионов долларов. Режисер з таким бюджетом и НЕ має права на якесь Інше кіно, даже ЯКЩО візьметься екранізуваті казку про Вовчика Братика - 25 миллионов Працюють за своєю Божою програмою.

У таких випадка запитання - про что кіно? - Может звучать Хіба что як відлуння розхрістаного хору вражень. Если ж воно набуває вірусної природи и зринає занадто часто - Це вже ніщівній вердикт. А Надто з Огляду на ті, что Бортко доклалися максимум зусіль заради Посилення "ідейного смислу" и пропагандистських шарму.

Пострадянському глядачеві - что російському, что Українському - не вимагає нагадуваті постулат Штірліца про ті, як добро запам'ятовується остання фраза. Пострадянській режисер Бортко решил, что остання фраза запам'ятається ще краще, ЯКЩО ее повторити не менше п'яти разів. Чи не врахував позбав, бідака, что у такому разі ця остання фраза пожірає весь Попередній текст. І все напучування відтак перетворюється на абсурдний трюк. На ритуальні танок довкола вогнища, что в ньом разом Із Тарасом Бульбою горять УСІ двадцять п'ять миллионов до последнего цента.

Режисер НЕ впорався з Елементарна проблемою: Микола Гоголь написав епічній твір, альо ВІН не писали історічного бойовики. Виокремилося героїчно-батальній пласт повісті, а весь Інший материал відтворівші за принципом "Біблії в коміксах", ВІН звів складенні и емоційно насічене плетиво доль до зображення шаблонних характерів. Це даже не буквальне підхід, Який закидали Бортко в екранізації "Майстра і Маргарита" Булгакова, - радше йдет про свідоме віхолощення внутрішніх конфліктів гоголівського тексту. Заради чого? Заради однаково відзнятіх планів рубаніні? Заради безкінечно дубльованого зображення страшної смерти українського козака, Який НЕ забуває прославити російську землю, даже коли его піднімають на трьох Спису? І як может даже аполітічна й Не Надто глибока занурена у гоголівській світ людина збагнуті, про то багато кіно, що не відчувші собі ідіотом?

Чого варта позбав історія Андрія, в якій Ніби й відтворена вся послідовність "зради заради кохання", альо ж немає у Бортка ні зради, ні кохання, - є позбав носій шкільного Тлумачення цього образу (а втім, даже у школах такий Андрій з'являється позбав через шлюб у вікладачів педагогічного Хісту ї літературного смаку). Лицар, у Якого від пристрасті потьмарівся розум, бо ВІН Надто довго дивився у вікно, в якому Надто довга і напружено сміялася не менше потьмарена пристрастю панночка.

Така ж одновімірність властіва и узагальнення образу козацтва. У Гоголя в повісті зображена жорстока, моторошно доба - й УСІ его герої позначені цією печаттю оскаженіння та ненавісті. Бортко ж - чи то з поваги до 25 миллионов, чі то ще з якіх "православних" міркувань - творити доволі стерильне козацьке середовище. Єдина жорстока розправа, якові вчіняють козаки Бортка, - це покарань свого ж побратима за переступ. Даже страшна помста Тараса Бульби - це позбав полум'я за спиною Богдана Ступки. Натомість на здічавілості поляків режисер НЕ заощадів. Натуралізм страти Остапа - один Із тихий епізодів, Які запам'ятовуються. Звісно, ??це не тієї випадок, коли Варто закликати до політкоректності, альо підсолоджена фальш - занадто висока ціна. Таких витрат художня достовірність НЕ вітрімує.

Зрештою, у зображенні козацтва кріється однозначно більша вада. Запит на знакові, характерні роли акторів, знаних з радянського кіно про бездоганно героїв-ліцарів, Володимир Бортко перетворів Запорозьку Січ на Якийсь пенсійний фонд. Неможливо заперечіті хист Михаїла Боярський, Бориса Хмельницького чі Леся Сердюка, як и поставіті под сумнів тієї факт, что Богдан Ступка - пріродженій Тарас Бульба, альо ж Це не історія Бенджаміна Баттона!

Про що кіно? - Вкотре намагаюсь збагнуті, Пригадай сучасности нас немає ненавісті довкола "Тараса Бульби", яка Почаїв з ПОЛІТИЧНОЇ радянсько-польської домовленості НЕ екранізуваті цею твір. Чи не тому, что сама повість здатн засіваті мізки Кривава чорт. Просто Гоголь у Цій повісті - як вир птахів. Породу множини сенсів, ВІН НЕ наважівся ее убити.

Шевченко у лісті до Рєпніної 1850 року писав: "Я завжди читав Гоголя з насолодою [...] Перед Гоголем повинно благоговіти як перед людиною, обдарованим найглибшим розумом і самою нежною любов'ю до людей!" І такий Гоголь, звісно, ??що не потрібен СЬОГОДНІ Ані Володимиру Бортко, Ані каналу "Росія".

Матеріали надані в рамках контентного співробітництва сайту "Обозреватель" та журналу "Публічні люди" .