Леонід Кучма: "Моя перемога була перемогою Кучми"

Днями вийшла у світ нова книга Леоніда Кучми "Кроки становлення національної економіки. 1994-2004 роки ". Це подія і послужило приводом для бесіди з Леонідом Даниловичем на найважливішу сьогодні для українців тему: сьогодення і майбутнє нашої економіки. Ось що розповів Леонід Кучма в ексклюзивному інтерв'ю журналу " Людина і закон ".

Про минуле

- Коли в 1994-му Ви стали Президентом, економіка України перебувала в дуже важкому стані і вимагала швидких і радикальних реформ. Яка, на Ваш погляд, проблема в економіці була тоді найактуальнішою? А яка найбільш складно розв'язуваної?

- Назву лише одну цифру - в 1994 р. падіння ВВП склало, за даними офіційної статистики, 22,9%. Це означає, що тільки за один рік основний економічний показник господарської діяльності країни скоротився майже на чверть. Добре відомі і параметри інфляції: вони були рекордними в світі. Фактично зупинився бюджетний процес: щодня збільшується дефіцит бюджету покривався за рахунок прямої грошової емісії - друкарський верстат НБУ працював у три зміни цілодобово. Країна виявилася повністю неплатоспроможною і в обслуговуванні зовнішніх платежів, насамперед за поставки енергоносіїв. Читач журналу може подумати, що я перебільшую. Але це не так. У першій книзі видання "Кроки становлення національної економіки" представлені офіційні документи, що підтверджують ці сумні процеси. Економіка фактично перебувала на межі повного колапсу. У цій ситуації в економіці не існувало важливих і менш важливих проблем; всі вони вимагали негайного рішення. Подолати подібні процеси в гранично стислі терміни можливо було лише за однієї умови - при забезпеченні системності економічних рішень. Вже на початку жовтня 1994 я представив парламенту розраховану на п'ять років комплексну програму такої політики. Це добре відома програма "Шляхом радикальних Економічних реформ". Уже в самій назві програми були розставлені акценти: йшлося про радикальних ринкових перетвореннях. Проблеми української економіки та її перспективи оцінювалися з цих позицій.

- Що було головною перешкодою для проведення Вашого курсу реформ? Пам'ятається, тоді у Вас були впливові і сильні опоненти в особі Голови ВР Олександра Мороза та Прем'єр-міністра Віталія Масола? Як Вам вдалося перемогти в цьому протистоянні?

- Я б не хотів персоніфікувати відповідну ситуацію. Скажу лише, що я завжди з величезною повагою ставився і ставлюся зараз до Віталія Андрійовичу Масолу, високо ціную його професіоналізм і відданість інтересам держави. У найбільш складних ситуаціях ми знаходили спільну мову і з Морозом. Підписання в 1995 р. унікального за своєю значимістю для країни документа - Конституційного угоди - доказ цьому. Я усвідомлював раніше і усвідомлюю тепер цілком природні витоки протилежності існували позицій з приводу принципів розвитку країни після набуття незалежності. У парламенті, та й не тільки в парламенті, а й у суспільстві в цілому були дуже сильні позиції лівих сил. Вони були на порядок міцніше того, що ми маємо сьогодні. Йшлося про реанімацію соціалістичних принципів розвитку. Я ж дотримувався протилежних поглядів - ринкові перетворення і відкритість економіки, її лібералізація і відповідно - рішучий демонтаж існуючих раніше адміністративних конструкцій. У цьому зв'язку протиріччя, про які ви говорите, не були кон'юнктурними; це були за своєю суттю протиріччя світоглядного характеру. Йдеться про зовсім іншій ситуації у порівнянні з тим, що ми маємо сьогодні. Я зобов'язаний був рахуватися з цим. Перемога в подібному протистоянні не була перемогою Кучми. Це не була тільки моя перемога. Це була, як я це розумію, перемога перспективного над відживаючим. Я завжди відчував підтримку в цьому найбільш дієздатної частини суспільства, підтримку молоді. Адже адміністративна система, як і в цілому радянська модель соціалізму, зазнала краху не тому, що Горбачов не був послідовний у своїх реформах. У змаганні соціалізму і капіталізму переміг капіталізм як більш дієздатна система суспільних, у т.ч. та економічних відносин. Оцінювати розстановку політичних сил того періоду необхідно з цих позицій.

- Як впливав на становлення української економіки російський фактор? Адже не секрет, що спочатку Росія активно заважала просуванню України на світові ринки? За рахунок чого вдалося потім налагодити ці відносини? На Ваш погляд, на світовій арені Росія і Україна - це партнери чи конкуренти?

Це далеко не просте питання і на нього неможливо відповісти однозначно. У Росії була дещо іншою економічна ситуація. Там не стояла настільки гостро, як у нас, кадрова проблема, збереглися інститути економічного управління колишнього союзу, фінансово-грошова система, зовнішньоекономічна інфраструктура, активи СРСР. Приплюсуйте до цього відповідні енергетичні ресурси і багато іншого. У цьому зв'язку падіння економіки та інфляційні процеси в Росії були дещо менше, ніж у нас. Але і при цьому - труднощів було предостатньо. У цьому зв'язку далеко неоднозначною є досить поширена точка зору нібито "спочатку Росія нам активно заважала". Росія відстоювала свої національні інтереси, проводила власну політику і з цим необхідно було рахуватися. Я не "створили" ніякого "божественного дива", налагодивши наші відносини з Росією. Ми просто з Єльциним досягли взаєморозуміння відповідних реалій і строго керувалися цим. Звичайно, взаємовигідні домовленості з приводу механізмів погашення наших боргів, енергетичних поставок, реанімації співпраці в багатьох галузях машинобудування, у сфері науки і багато іншого, давалися нелегко. Це дуже складний щоденна праця - праця не однієї людини, а результат діяльності всієї державної машини. Але за наявності взаєморозуміння в головному - в пріоритетності для кожного боку національних інтересів подібного роду питання, в т.ч. та існуючі сьогодні, піддаються вирішенню. Я не прихильник ділити країни за категоріями "партнери" і "конкуренти". Діалектика тут не в підході - "або, або", а в більш конструктивному і, звичайно, більш складному принципі - "і те, і інше". Давайте будемо відштовхуватися у своїх оцінках від цього.

- Хто з українських діячів вніс найбільший внесок у становлення національної економіки? З ким із прем'єрів Вам було найлегше знаходити спільну мову в плані проведення реформ?

- На першу частину вашого запитання у мене не існує відповіді. Спектр "гідних" дуже широкий. Від сталевара і тракториста, голови селищної ради та голови держадміністрації до журналіста і високопоставленого державного чиновника. Не я повинен розставляти акценти. Що стосується прем'єрів, то проблеми "спільної мови з Президентом" не існувало і не могло існувати взагалі. Це не той випадок, де можливі які б то не були "вольності". Прем'єри активно брали участь у розробці стратегії і тактики реформ. Але концептуальне рішення з приводу їх змісту належало Президенту і парламенту. Діяльність прем'єра оцінювалася здібностями реалізації відповідних рішень. Виконавча влада займалася виконавської роботою. Ми б не подолали кризу, не вирішили б завдання демонтажу адміністративних інституцій і створення основ ринкової економіки, якщо б ситуація була іншою. Це однозначно.

- Що на ваш погляд, Ви не встигли зробити для становлення економіки? Що б Ви, будь у Вас така можливість, зробили по-іншому?

- Реформи - це перманентний процес. Особливо в наші дні. Життя дуже динамічна і цінність її кожної миті зростає в геометричній прогресії. Це стосується не тільки країн з перехідною економікою. Але це особливо значимо для нас. Ми, звичайно, не встигли реалізувати все задумане. Найбільш відчутним в цьому стала незавершеність аграрних перетворень, реформ у соціальній сфері. У нас існувало розуміння того, що в цих сферах потрібно зробити, але не вистачило вміння переконати парламент не тільки у важливості, а й безальтернативності відповідних рішень. Я багато думаю сьогодні і про допущені помилки. Їх, звичайно, було предостатньо, і насамперед у питаннях кадрової політики. З позицій сьогоднішнього дня очевидними є і багато помилок у вирішенні конкретних соціально-економічних проблем. Але концептуально у визначенні логіки реформ, принципів економічної політики ми поступали правильно. Хоча розумію, що мова йде про відповідну світоглядної позиції. Я на цьому акцентував спочатку нашої бесіди.

Про сьогодення

- Чи могли Ви очікувати в 2004-му році, що після того, що Ви побудували за десять років, українську економіку чекає колосальний спад, який ми спостерігаємо сьогодні?

- Передбачати подібне було нескладно. Якщо читач звернеться до документів другого тому видання "Кроки становлення національної економіки", до моїх виступів 2001-2004 років, то він легко зможе розібратися в сказаному. Зростання української економіки в 2000-2004-му роках мав багато в чому відновну природу. Реформи відповідного періоду повинні доповнюватися реформами, стимулюючими інноваційний процес. Для цього були створені відповідні передумови. І я, і моя команда дуже добре розуміли, що за відсутності подібних перетворень зростання зупиниться. Так це, на жаль, і сталося. Більше трьох з половиною років реформи в економіці взагалі не проводяться. Все завмерло. Приплюсуйте до цього суто популістські соціальні рішення, перспективи яких також легко прочитувалися, і все стає на своє місце. Чудес в економіці не буває.

- Чим, на Ваш погляд, викликана нинішня економічна спад (інфляція, зростання цін і т.д.) - політичними факторами, неефективним управлінням українською економікою або ж загальносвітовими проблемними економічними процесами?

- Все це необхідно розглядати в єдиному контексті. Не існує і не може існувати ефективних економічних рішень без урахування політичних або глобальних економічних процесів. У цьому контексті важливі і суто психологічні, ментальні та інші подібного роду фактори. Але якщо все ж шукати вихідні причини існуючих колізій безпосередньо в сфері економічної політики, то я б відзначив таке: в останні роки ми втратили в головному - у розумінні того, що основою економічної динаміки, прискорень інвестиційного та інноваційного процесів є макроекономічна стабілізація. Танцювати потрібно починати від цього. Для "мого" десятиліття це була непорушна основа "всього і вся" у сфері економічних перетворень. Зараз сперечаються, що головне - подолання інфляції чи політика зростання. "Смішна" дискусія. Я не знаю прикладів росту і розвитку в умовах інфляції. До того ж макроекономічна стабільність досягається системною цілісністю і скоординованістю бюджетної та монетарної політики. Хто заважає уряду та НБУ сьогодні забезпечувати відповідну координацію? В останні роки ми крок за кроком реанімуємо ні що інше, як принципи більшовизму в економічній політиці, першість політичних рішень у відповідній сфері. Причини того, що в Україні інфляція найвища не тільки в Європі, а й на всьому пострадянському просторі, потрібно шукати в цьому. Інфляція - це дзеркало економічної політики, відображення її заможності й одночасно - системних колізій. Виходити необхідно з цього.

- Наскільки багато з того, що Вам і Вашій команді вдалося досягти у розвитку економіки до 2004-му року, сьогодні загублено? Як сильно Україна відкотилася назад?

- Нехай про це своє слово скаже читач вашого журналу. Свою позицію я по суті вже висловив. Звичайно, мене все це турбує. Але я оптиміст і переконаний, що все налагодиться. Я вірю в перспективи, в т.ч. та економічні, нашої держави. На презентації моєї книги один з виступаючих зазначив, що проведені в 1994-2004-му роках реформи були дійсно глибокими, якщо вони зберігають свою дієвість і в умовах існуючої сьогодні анархії і свавілля. Я з цим згоден. Можу назвати і прізвище виступаючого. Це - Олександр Пасхавер, якого немає необхідності представляти читачеві. Свого часу він був моїм економічним радником.

Про майбутнє

- За яких умов (політичних, економічних), на Ваш погляд, Україні вдасться повернутися хоча б на рівень економічної стабільності 2004-го року і скільки часу для цього знадобиться? Очевидно, що сьогодні Україна знову потребує економічних реформах. Які кроки, на Ваш погляд, потрібно зробити в першу чергу, щоб змінити ситуацію на краще?

- У мене з цього приводу існує дуже чітка і однозначна позиція: необхідна наступність, взаємозв'язок з попередніми перетвореннями, з тим, що робилося у відповідний період реформ. Я розумію, що кожен політик має право на власні оцінки їх змісту. Але мова йде не про щось гіпотетичному, а про вже зроблене. Проведені реформи - це вже об'єктивна економічна реальність. Це наше життя, яку не можна перекреслити. Будь-які спроби зробити це - завжди реальні втрати. Можлива корекція реформ і їхнє заперечення - це різні речі. Корекцію в напрямку їхнього поглиблення я підтримую. Нам потрібно йти, не зупиняючись, необхідно йти далі шляхом поглиблення лібералізації економічних відносин, забезпечення надійного захисту, а не демонтажу приватної власності, в т.ч. приватної власності і на землю, необхідне розуміння того, що великий національний капітал - це основа конкурентоспроможності нашої економіки, що сучасна економіка - це повноцінний фондовий ринок, що пенсійну реформу потрібно довести до логічного завершення, що необхідно врешті-решт почати здійснювати житлово-комунальну реформу , що зовнішні економічні зв'язки повинні розвиватися адекватно - і в східному, і в західному напрямках, що відносини з Росією завжди були і будуть для нас стратегічно важливими і багато іншого. Конкретний рецепт - це не моє питання, хоча і з цього приводу я маю певну позицію.

- Через сьогоднішнього тотального хаосу люди вкрай стурбовані тим, що чекає Україну в майбутньому. Для них дуже цікаво і цінно дізнатися: який Ваш прогноз для нашої країни на найближче майбутнє?

- Все залежить від суб'єктів відповідної політики. "Тотальний хаос" про який ви говорите - це реальна, на жаль, ситуація не одного року. Я все більше починаю переконуватися в тому, що чинна політична еліта себе фактично вичерпала. Майбутнє країни я пов'язую з її принциповим оновленням. Розумію всі колізії цього процесу, але, по-моєму, іншого просто не дано. Про це говорили і раніше. Але раніше - це була лише одна з можливих альтернатив. Зараз суспільство все більшою мірою підходить до розуміння безвихідності сказаного. Майбутнє країни, як і можливі у зв'язку з цим прогнози, я пов'язую з відповідними рішеннями.