Завдання "задушити в обіймах"

Вчора, 23 червня, глава Верховного Суду України Василь Онопенко вступив у відкритий конфлікт з Президентом і зажадав від нього накласти вето на законопроект про внесення змін до закону про судоустрій. Крім того, Онопенко недвозначно заявив, що прийняття зазначеного документа призведе до того, що судова влада буде безпосередньо підпорядкована Президенту і що після вступу закону в силу за одну ніч президентом будуть перепризначено всі голови судів.

На додаток до заяви Онопенко оприлюднив свою досить жорстку переписку з Ющенком з цього питання. У записках глава Верховного Суду звинувачує Президента в непослідовності в питаннях здійснення реформи і співробітництво з особами, що добиваються знищення судової системи, такими як глава парламентського комітету з питань правосуддя Сергій Ківалов.

У відповідь на це Ківалов заявив, що особисто представляв ці законопроекти на засіданні Венеціанської Комісії, де вони пройшли найсуворішу оцінку на предмет відповідності демократичним принципам верховенства права, поділу влади, незалежності суддів, а також отримали схвальні відгуки і одноголосну рекомендацію до затвердження. За словами голови комітету з питань правосуддя вже тоді рішення Венеціанської Комісії фактично розвінчало затвердження Голови Верховного Суду про те, що законопроект, внесений Президентом, перепідпорядковує всю судову вертикаль Президенту.

Для того щоб зрозуміти, що штовхнуло зазвичай незворушного Онопенко на таку різку заяву, необхідно зробити невеликий екскурс в недавню історію самої проблеми.

З часів Кучми, який любив повторювати, що ми будуємо правову державу, лише самий ледачий не просторікував про необхідність реформування судової системи. Однак треба віддати належне, попри всі недоліки і витрати системи судочинства, тоді все-таки дотримувався основний принцип незалежності судової гілки влади.

Найбільш яскраво ця незалежність суду проявилася в найкритичніший для опинилася на межі розколу України момент.

У грудні 2004 року Верховний Суд України виявився єдиним державним органом, у чиїй легітимності не сумнівалися ні "помаранчеві" ні "блакитні" і чиє рішення вони були готові прийняти. Саме рішення Верховного Суду про визнання недійсним другого туру і призначення повторного голосування відсунуло країну від краю прірви. Це було скоріше політичне, ніж юридичне рішення. У що діяв на той момент виборчому законодавстві не містилося норм, що дозволяють визнати недійсним окремий тур виборів, а не вибори в цілому. Завдяки цьому рішенню Ющенко став Президентом, а народ України завмер в очікуванні довгоочікуваних, в тому числі і судових, реформ.

Але треба віддати Ющенко належне - він добре засвоїв урок того, що маючи в руках важелі впливу на судову систему, можна дуже успішно і безперешкодно досягати будь-якої поставленої політичного завдання, а у разі необхідності направляти цю машину проти політичних опонентів. Розуміючи це, Президент зробив спробу реформування судової системи з урахуванням своїх інтересів. У грудні 2006 року він вніс на розгляд Ради законопроекти "Про внесення змін до Закону" Про судоустрій України "та" Про внесення змін до Закону "Про статус суддів".

У 2007 році неоднозначність і неприйнятність запропонованих Президентом змін відразу розбурхала суддівський корпус України. Тоді, наприкінці березня, на засіданні Кабінету міністрів Василь Онопенко заявив про посилення неправомірного впливу влади на суди і звинуватив Президента в спробі "приватизувати" судову систему.

З точки зору Онопенко, схвалення пропонованих змін до Закону "Про судоустрій України", зокрема автономізація судів різних юрисдикцій, неминуче призведе до руйнування цілісності судової системи України. За його словами, від такої реформи програють насамперед громадяни, які замість зрозумілої та доступної їм системи судів отримають "джунглі" з великої кількості судів різних рівнів і різних юрисдикцій. Так, наприклад, замість одного Вищого Суду, проектом передбачено створення Вищого кримінального та Вищого цивільного судів, Вищого адміністративного та господарського судів, окружних кримінальних судів і т.д.

Тоді ж Онопенко висловив упевненість в тому, що запропоновані законопроектом зміни можуть призвести до нівелювання функцій Верховного Суду України як найвищої судової інстанції і фактичного позбавлення ВС повноважень судового органу. Тут варто нагадати, що президентський проект передбачає зменшення кількості суддів Верховного Суду з 95 до 16. Крім того, планується зменшення всіх ключових повноважень Верховного Суду. У разі прийняття запропонованих змін Верховний Суд не матиме належних важелів впливу на стан справ у правосудді і не зможе забезпечувати єдності судової практики та однакового застосування судами законів.

Однак, як виявилося, в ті дні не тільки Президент бажав в одночас позбутися незалежних судів. У боротьбі за "це" Ющенко підтримав тодішній прем'єр-міністр Віктор Янукович, який до того часу вже встиг перетворитися на одного з затятих політичних супротивників.

Потім послідував парламентська криза 2007 року, і Ющенко відкликав зазначені законопроекти, мотивуючи своє рішення неможливістю виваженого та юридично обгрунтованого розгляду зазначених законопроектів в умовах надмірної політизації реформування судової системи. Однак це не завадило "нелегітимного" після указу про розпуск парламенту розглянути зазначені законопроекти і прийняти їх в першому читанні. І все це незважаючи на те, що по обох законопроектів Головним науково-експертним управлінням Верховної Ради України було дано негативний висновок і рекомендувалося повернути їх на доопрацювання.

Цікавий і той факт, що вже через місяць після прийняття президентських законопроектів Верховна Рада прийняла іншу постанову "Про підтвердження результатів голосування щодо законів України, прийнятих у період з 3 квітня по 29 травня 2007 року". При цьому в постанова не були включені зазначені законопроекти. Тим самим Рада фактично визнала відсутність юридичної сили у свого рішення про їх прийняття.

І все ж у листопаді 2007 року, відразу ж після позачергових виборів, у Верховній Раді нового скликання обидва проекти були перереєстровані як прийняті в першому читанні, заклавши тим самим небезпечний прецедент того, що прийняті таким чином базові для функціонування судової системи закони спочатку ставлять під сумнів подальшу легітимність діяльності судів та суддів.

Саме цим і було викликано чергову заяву Онопенко про юридичну неприпустимість розгляду парламентом зазначених законопроектів.

Крім усього іншого, пропонована Президентом реформа вимагає колосальних витрат, які вимірюються мільярдами. За впровадження реформ і створення нових структур доведеться заплатити близько 2 млрд грн, які в кінцевому результаті виявляться викинутими на вітер. Але кого це хвилює, коли на кону стоїть перспектива стати абсолютним Верховним.