Дорожня карта для України

"Обозреватель" намагається не залишати без уваги діяльність такого важливого органу в системі забезпечення безпеки країни, як Рада національної безпеки і оборони України (РНБОУ). Ми уважно відстежували ситуацію з призначенням Анатолія Кінаха по пост секретаря Ради національної безпеки і оборони України (РНБОУ), наступні внутрішні зміни в підлеглому йому відомстві, а також зовнішні результати роботи.

Після проведених реорганізацій і кадрових чисток оновленій команді знайшлася гідна робота. Нещодавно Президент України Віктор Ющенко підписав розпорядження, яким утворив робочу групу з розроблення проекту Стратегії національної безпеки України.

Керівником робочої групи, яка у тримісячний термін повинна підготувати та подати проект Стратегії, призначений перший заступник секретаря Ради національної безпеки і оборони України Василь Крутов. Цим же розпорядженням затверджено персональний склад робочої групи.

Нагадаємо, що 9 лютого, виступаючи в парламенті із зверненням у зв'язку з Посланням Президента України до Верховної Ради "Про внутрішнє і зовнішнє становище України у 2005 році", Віктор Ющенко пообіцяв, що цього року громадськість і політикум побачать відразу дві Стратегії - нацбезпеки і військової безпеки.

Безумовно, в країні повинні бути чітко прописані основоположні моменти, які регламентують основні напрями забезпечення її безпеки. У світі вироблені різні підходи до розробки основоположних документів держави у сфері національної безпеки, тому робочій групі, щонайменше, вже не потрібно буде винаходити велосипед.

Але якщо бути послідовним, то розробка Стратегії національної безпеки України повинна починатися не на порожньому місці, а плавно слідувати за розробкою та прийняттям тих документів, які складають її умовний фундамент.

Перш за все, повинна бути сформульована національна ідея, чітко позначені національні інтереси країни та шляхи їх реалізації. І тільки потім буде доречно говорити про стратегію забезпечення їх безпечної реалізації, тобто Стратегії національної безпеки країни. Зроблено це зараз в країні? Мабуть, поки немає.

Крім того, не можна ставити знак тотожності між Стратегій національної безпеки України і Стратегій військової безпеки. Навпаки, стратегія воєнної безпеки повинна за своєю суттю займати підлегле становище, будучи в якійсь мірі складовою частиною загальної стратегії національної безпеки, доповнюючи її.

Також грає роль правовий статус цього документа. Можна не сумніватися, що розробники закладуть в нього положення, пов'язані з намірами України бути членом НАТО. Але це автоматично дасть цілком законне право будь-якому депутату Верховної Ради поставити питання, наприклад, перед Конституційним Судом, про скасування цієї Стратегії як вступає в протиріччя з Основним Законом країни.

Особливого інтересу заслуговує складу робочої групи з розробки проекту Стратегії. Більшу її частину склали керівники силових структур та правоохоронних органів. Це дозволить їм залучити до роботи над проектом інтелектуальний потенціал своїх відомств, насамперед - науково-дослідних структур.

Важливо й те, що особисті погляди членів робочої групи багато в чому відповідають курсом, обраному нинішньою президентською командою. Це дозволить уникнути конфліктів з ключових питань Стратегії особливо в частині діяльності силових структур, оборонно-промислового комплексу, а також євроатлантичної інтеграції.

Хоча все одно не можна виключати, що деякі структури спробують лобіювати свої інтереси через "своїх" експертів. Але з цієї ж причини від робочої групи не доводиться чекати "революційних" ідей і кардинальних практичних кроків у сфері забезпечення національної безпеки.

У робочу групу ввійшли люди, близькі до її керівника - першому заступникові секретаря Ради національної безпеки і оборони України Василю Крутову. Багато хто з них представляють СБУ, але їх компетентність у питаннях національної безпеки серед фахівців викликає посмішку. Поважний вік, радянська підготовка та непрошібаемая стереотипи - не краще підмога для створення дійсно сучасної стратегії.

Досить поглянути на матеріали, опубліковані на сайтах і у виданнях, пов'язаних з РНБОУ. Насторожує також, що серед членів робочої групи не помічені фахівці у сфері інформаційної, енергетичної, економічної безпеки та інших життєво важливих сфер.

Та що там говорити - чого варта заява Юрія Енахурова, який під час свого торішнього візиту в США заявив, що при розробці проекту Стратегії економічного розвитку України звернеться за допомогою до міжнародних організацій.

Втім, вже зараз можна прогнозувати загальні риси стратегії. З майже стовідсотковою впевненістю можна говорити, що мінімальним буде частка тих експертів, які можуть говорити про розвиток, зокрема, української армії в дусі тих позитивних Збройних Сил СРСР. Не більший вагу матимуть ті, хто наважиться пропонувати власний національний шлях забезпечення безпеки країни.

До того ж треба врахувати, що в Україні взагалі відсутня ефективна, і, головне, відкрита система підготовки національної політичної, державної, військової та правоохоронної еліти.

А адже Україна історично була і є "ключем" не тільки до єдності слов'янських народів, але грає роль ключової ланки в різноманітних союзах, причому, не важливо яких - політичних чи економічних (СРСР, СНД, ЄЕП тощо). Не варто забувати, що на Заході не зацікавлені в появі на карті світу ще одного центру впливу. А Росії не вигідна наша повна інтеграція в європейські системи безпеки.

Уявіть, що Україна раптом змінить свої пріоритети в плані інтеграції в НАТО чи ЄС і повернеться до розширення зв'язків з Росією, Республікою Білорусь і до якої-небудь формі об'єднання з ними. Або навпаки - візьме на себе місію врегулювання конфліктів на Балканах, інших регіонах і, відповідно, зможе поширити свій впливу на ці регіони. Очевидно, це додасть головного болю не одному вищій посадовій особі в Америці, Росії чи будь-якій країні Заходу. Щоб цього не сталося, нашим "партнерам" необхідно виключити саму можливість появи таких ідей і планів, бо проблему легше попередити і не допустити, ніж потім її "розгрібати".

Всі наші благі наміри будуть натикатися на агресивне бажання Заходу бачити своїми партнерами тільки тих, хто повністю відповідає його стандартам, визнає його ідеологічний пріоритет у формуванні основ нового світового порядку, а також "трансформується" відповідно до запропонованих "звідти" сценаріями.

Все це призводить до одного висновку: для забезпечення національної безпеки країни потрібні не скоростиглі підтвердження сили, а продуманий алгоритм виходу на нові рубежі. Слід весь час пам'ятати стару китайську притчу про забіяк тигрів і мудрої мавпі, яка спостерігала за ними з дерева.

Перед виборами в країні було озвучено безліч концепцій і стратегій, по суті, кожна партія пропонувала подібні документи (або псевдодокументом). Але від них ніхто нічого не чекає. І так само логічно, що вони в своїй більшості будуть "поховані" наступного дня після виборів. Не хотілося б, щоб аналогічна доля чекала проект Стратегії національної безпеки країни.Наша бізнес-політична еліта з усіх складових національної безпеки реально стурбована лише одним її компонентом - безпекою своєї влади і бізнесу. Очікувати від неї активності в інших напрямках поки не доводиться. Але все ж говорити про цю проблему потрібно, бо жодна влада в світі не буває вічною, а от інтереси країни та нації завжди були, є і будуть.