Горбачов розвалив імперію "щиро", по-українськи
Михайлу Горбачову всього 75. Мало кому з "останніх імператорів" випадає така доля - вже майже на 15 років він пережив держава, яка марно намагався реформувати.
Уготовано йому було неабияке: розтрощити систему, що панувала майже на половині земної кулі, яка претендувала на світове панування і не подавала ніяких, принаймні, зовнішніх ознак виснаження. ЦРУ в той час серйозно "пророкувало" "початок кризових явищ в СРСР на початку ХХІІІ століття".
Ніякими хитромудрими способами і диверсіями не можна було так розвалити систему, як це вдалося Горбачову - і все ковтком свободи для тих, кому свобода протипоказана. Чи був це хитрий план? Швидше за все, немає. Адже саме Горбачов до останнього чіплявся за СРСР, коли всі його захисники і головні сьогоднішні поклонник в паніці розбіглися.
Горбачов, очевидно, в спробах реформувати лад діяв у відповідності зі своїми інстинктами, які були яскраво антиавторитарної. Нам, українцям, напевно було б утішно припустити, що раз ці інстинкти не росіяни, то вони українські.
З Україною Горбачова пов'язує чимало.
Горбачов продовжив ряд радянських керівників, так чи інакше пов'язаних з Україною, яких кадровий голод імперії виштовхнув наверх (Хрущов, Брежнєв і т. д.).
Родом він із Ставропольського краю, суцільно заселеної в XVIII - XIX століттях запорізькими козаками і простими вихідцями з України. Мати Михайла Горбачова - українка. Його дід - Пантелей Гопкало, родом з Чернігівщини, який в самі "червоні" часи тримав в будинку ікону, привезену з Печерської лаври. Інший його дід Андрій Горбачов - із сусідньої Воронезької губернії, також значною мірою української за складом населення.
У 1933 році, коли Міші Горбачову було всього два роки, території населених переважно українцями районів Кубані і Ставропілля, так само як і територію України, після насильницького вилучення продовольства оточили радянські війська. Населення з голодуючих районів не випускали, в результаті чого загинуло не менше 1 мільйона кубанців і ставропольцев, переважно українців за національністю. В результаті етноциду - голодомору, репресій і насильницької переідентіфікаціі українців - офіційне "переписних" кількість українців Північного Кавказу протягом 30-х років скоротилася в десять разів - з 3,1 мільйона чоловік до 0,3 мільйона.
Саме виникла проблема з місцевими партійними кадрами на Ставропіллі залишила шанс на входження у владу Михайлу Горбачову, родину якого не оминули сталінські репресії. Обидва діда Михайла Горбачова були репресовані. Один дід судимий не був, але 14 місяців відсидів, а іншого вислали до Сибіру без жодного суду. Чернігівський дід став "активним членом контрреволюційної правотроцкистской організації", а воронезький - більш скромно, просто "саботажником".
Сьогоднішні російські критики Горбачова стверджують, що він - гранично неросійський правитель Росії. Очевидно, вони мають рацію. Горбачов не почав жодної завойовницької війни, не вбив свого сина, і навіть не заморив в таборах мільйон-другий своїх співгромадян. Продовжимо тим, що він майже не вживає алкоголь, а з напоїв віддає перевагу молоко. Горбачов теж не тиранив свою дружину, що, загалом, досить незвично для царів і генсеків.
Під час перебування чоловіка на чолі країни Раїса Горбачова супроводжувала його на всіх історичних зустрічах у верхах: в Женеві, на Мальті, у Вашингтоні; разом з ним вона відвідувала Німеччину, Великобританію, Ватикан. Всі провідні газети світу всерйоз оповіщали про її бесідах з Ненсі Рейган і Барбарою Буш, що було неможливо уявити у зв'язку з дружинами будь-яких інших радянських лідерів.
Величезний вплив і на Горбачова, і, відповідно, на всю радянську політику, справила жінка Горбачова Раїса, в дівоцтві Титаренко. Як і сам Горбачов, вона була наполовину українкою. Її батько походив з сім'ї розкуркуленого селянина з Чернігівщини (дід Раїси зник в таборі) і був відправлений на роботу до Сибіру.
Михайло Горбачов зізнавався, що неодноразово звертався до своєї дружини за порадою. Найбільш серйозні проблеми вони обговорювали на дачі, щоб уникнути підслуховування з боку КДБ. Можливо, є певний символізм у тому, що Горбачови одружилися в 1953, в рік смерті Сталіна.
Саме в українській політичній існують традиції відстоюємо Горбачовим розуміння влади, як інструменту досягнення якоїсь громадської "гармонії".
І навпаки, в Росії влада завжди означає примус, і чим більш сильно і демонстративно влада примушує, тим більше популярна вона у росіян.
Горбачов, діючи за своєю логікою, не врахував того, що в Росії свободу тлумачать як свободу від усього, і "знявши зі країни намордник", дуже важко спрогнозувати, як вона себе без цього намордника поведе.
Очевидно, Горбачов наївно вірив у те, що його співгромадяни більш усього бажають свободи і готові нею з розумом і толком розпорядитися. Можливо, так воно і було колись десь в станиці на Кубані або Ставропіллі. Але не в Росії в цілому. Вже на зорі кар'єри Горбачов визнав, що "сталінізм розбестив не лише катів, але і їх жертви. Зрада стало поширеною хворобою". Він не врахував того, що в Росії свободу здавна "дають" зверху, а не "добувають" знизу.
Сьогодні в Росії Горбачова, м'яко кажучи, недолюблюють.
Мало кому в Росії сьогодні приходить ідея створити владу "з людським обличчям". Навпаки, як показують опитування громадської думки, росіяни розчаровуються в Путіні саме як в "недостатньо жорсткому" лідері.
Тому спроба Горбачова створити імперський режим з людським обличчям повністю провалилася - країна просто не витримала такої операції над собою.
"Якщо крах радянської системи відбудеться без третьої світової війни, - зазначав фізик Лев Ландау, - це буде дивом". Диво сталося.
Олександр Палій, для "Оглядача"