Тимошенко дала маху з обіцянками?

Тимошенко дала маху з обіцянками?

фото Алена Владико / ОБОЗ

З одного боку, не може не викликати похвали рішучість лідерів БЮТ виконати обіцянки, дані ними народу перед виборами. А два найбільш резонансних з них і, напевно, що принесли чималі електоральні дивіденди Юлії Тимошенко та її політичній силі - це скасування призову на строкову службу в армії вже з 2008 року і компенсація протягом двох років "згорілих" за рахунок інфляції банківських вкладів в Ощадбанку СРСР (також заощаджень в "Укрдержстраху" та інших).

Відео дня

З іншого ж боку, після того як з передвиборних гасел певні положення починають трансформуватися в конкретні пункти програми майбутнього уряду, стають більш зрозумілими їх справжні масштаби. А також спливає цілий ряд складнощів і суперечностей, пов'язаних з виконанням цих обіцянок.

У питанні остаточного переходу української армії на професійну основу нема з 2010 року, як це планується міністерством оборони, а вже з 2008, величезних труднощів, в принципі, немає. Все впирається, по суті, в додаткове фінансування в розмірі декількох мільярдів гривень на рік. І чим більше виявиться надбавка у бюджеті наступного року на потреби армії в порівнянні з цифрами, що закладаються теперішнім урядом, тим швидше міністр оборони Анатолій Гриценко погодиться з доводами БЮТ.

Набагато складніше ситуація з поверненням протягом двох років втрачених внесків. Швидше за все, керівництво БЮТ не вважало свого часу потрібним вникнути в подробиці даної проблеми. Причому, не тільки її фінансового боку. Лише тепер експерти почнуть досконально її вивчати і оцінювати можливі варіанти. І от у процесі детального опрацювання даного питання і виявляться, можливо, непідйомні підводні камені.

Під час останньої виборчої кампанії проблему компенсації знецінених вкладів зачіпали, практично, всі політики. Відповідні рухи тіла робили і міністри нинішнього уряду, підігруючи, зрозуміло, Партії регіонів. І при цьому з'ясувалося, що багато хто з них навіть не відають і приблизно про суми, які держава заборгувала своїм громадянам.

Наприклад, і в теле-і в радіоефірі пан Сирота (з Блоку Литвина) кілька разів повторив, що поверненню підлягають 150 млрд. дол або 750 млрд. грн. А теперішній уряд включив у проект держбюджету-2008 на дані компенсації 750 млн. грн., Заявляючи з посиланням на Мінфін, що це дасть можливість скоротити борг до 126,5 млрд. грн. І, мабуть, БЮТ теж орієнтувався на останній показник.

Михайло Сирота

Як бачимо, дві, дуже відмінні між собою (майже в 6 разів), цифри. Але найцікавіше полягає в тому, що жодна з них не є правильною. Слід згадати історію питання.

У 1992 році гроші в Україну знецінилися приблизно в 20 разів, в 1993 році - в 100 з позбавимо раз, в 1994 році - ще в 5 разів. Ці роки назвали потім періодом галопуючої інфляції (або гіперінфляції).

21 листопада 1996 Президентом Кучмою був підписаний Закон України "Про державні гарантії відновлення заощаджень громадян України" . У ньому було передбачено, що "заощадження громадян відновлюються у співвідношенні 1 карбованець заощаджень на 1,05 гривні за станом на 1 жовтня 1996 року". Сума компенсації, що підлягає компенсації за вкладами на 1 січня 1992 року отримало в розмірі 131,96 млрд. грн.

Уряд почав виплачувати невеликі суми, починаючи з 1997 року. До 2002 року часткові виплати призначалися тільки для інвалідів, людей похилого віку та їхніх спадкоємців. Потім компенсації торкнулися вже всіх громадян, але тільки по 50 грн. з одного банківського рахунку. А в 2005 і 2006 роках діяла ще й форма компенсації, пов'язана зі списанням за рахунок вкладів в Ощадбанку заборгованості громадян за комунальними платежами. У результаті всіх виплат і взаємозаліків загальний борг, начебто, повинен трохи скоротитися.

Але насправді це не так. У статті 3 згаданого Закону сказано ще й таке: "Подальша компенсація заощаджень громадян здійснюється при видачі вкладів, страхових внесків, погашенні цінних паперів відповідно до індексу інфляції". У той же час, всі українські уряди, що функціонували після листопада 1996, включаючи і нинішнє, дружно не звертають уваги на цей пункт Закону.

Хоча це положення є одним з найбільш важливих, і випливає воно з самого принципу (духу), декларованого Законом: гроші "пропали" через інфляцію і при виплаті компенсацій через невизначений термін їх також обов'язково потрібно коригувати на індекс майбутньої інфляції.

Припустимо, якимось дивом все знецінені вклади будуть компенсовані 1 січня 2008. Яка ж сума насправді підлягає виплаті? Це досить просто вирахувати. Округлено беремо 130 млрд. гривень (якісь гроші адже, все ж, людьми вже отримані). Споживчі ціни з 1 жовтня 1996 року (дата, обумовлена ??в Законі) до 1 січня 2007 року виросли за даними вітчизняної статистики в 3,23 рази, а в нинішньому році інфляція складе навряд чи менше 12%. Виходить, що за 1 рубль на ощадкнижках покладено виплатити на початку майбутнього року 3 гривні 80 копійок. А загальний борг за знеціненими вкладами на 1 січня 2008 року складе 470 млрд. гривень (у 2009 перевалить за півтрильйона).

фото Алена Владико / ОБОЗТак, навіть опоненти леді Ю. визнають, що якщо вона стане прем'єром, то зростання надходжень до державної скарбниці може істотно перевищити планові показники теперішнього уряду. "Раптово" підвищиться рентабельність великих підприємств, зменшиться число бажаючих відшкодувати ПДВ за фіктивного експорту, закриються податкові лазівки по ВЕЗ і ТПР, почне більше збирати грошей митниця, стануть приходити великі кошти від приватизації (у тому числі - повторної) і т.д. - Як було в 2005 році.

І це дуже добре для українського народу. Але, все одно, додаткових коштів виявиться замало для повного погашення цього боргу за короткий термін. Адже потрібно буде з урахуванням вкрай високою нинішньої інфляції істотно підвищувати зарплати бюджетникам, численні соціальні допомоги (у тому числі - на новонароджених), пенсії, збільшувати витрати на армію, міліцію, медицину, народна освіта і т.д. А, для порівняння, 470 млрд. грн. - Це в 3 з гаком рази більше, ніж заплановані на 2007 рік доходи Державного бюджету України (менше 148 млрд.).

Так що, ну ніяк не виходить з виконанням обіцянки Тимошенко розрахуватися з зазначеним боргом протягом двох років. Правда, є одна задумка часів ще уряду Єханурова і підхоплена потім нинішнім Кабміном - про так звану "актуалізації" списків вкладників Ощадбанку, яка може дещо полегшити завдання.

Ідея полягає в тому, що власників радянських ощадкнижок попросять з'явитися у відділення Ощадбанку для підтвердження своїх претензій. І, мовляв, багато хто не прийдуть, тому розмір боргу помітно скоротиться. Звичайно ж, дане "ноу-хау" стало б, у разі його впровадження, по відношенню до людей похилого віку черговим знущанням - їздити, нервувати, вистоювати в чергах (відділень Ощадбанку стало набагато менше), не будучи при цьому впевненим, що тебе після цього знову не обдурять. Можливо, новий уряд вирішить це питання більш гуманно. Наприклад, оголосивши населенню про виплату кожному вкладнику в 2008 році мало-мальськи пристойною суми - скажімо, по 200 гривень, і передбачивши в держбюджеті на ці цілі 4-5 млрд. грн. У такому випадку і люди хоч щось отримають, і держава проведе попутно повну інвентаризацію.

І, можливо, борг перед вкладниками і справді скоротиться - нехай, до 250-300 млрд. грн. Але й таку суму уряд не зможе віддати за два роки грошима. Якщо ж буде прийнято рішення про заміну ощадкнижок на акції, то відразу після випуску в обіг вартість цих цінних паперів обвалиться в кілька разів. Оскільки, зокрема, люди похилого віку напевно захочуть мати "живі гроші" - нехай і маленькі, але відразу. І, значить, багато людей отримають набагато менше, ніж їм було обіцяно владою.

Однак не тільки в площині фінансів бачиться "вузьке місце" у справі компенсації вкладникам Ощадбанку СРСР. Є ще, мінімум, два важливих моральних аспекти.

По-перше, внески компенсуються за станом на 1 січня 1992 року. Тоді населення України дорівнювало 52 056,6 тис. чоловік. Діти та молодь, зрозуміло, не мали заощаджень - вклади тримали, переважно, люди середніх років і літні. Українців, віком 45 років і старше, було в січні 1992 року 18,8 млн. чоловік, і саме вони складали головний кістяк вкладників Ощадбанку. А за період з 1 січня 1992 року по сьогоднішній день в країні померло понад 12 мільйонів осіб, більшість з яких були, ясно, людьми немолодими. Таким чином, більше половини колишніх вкладників вже ніколи отримають належні їм компенсації і з кожним роком їх (померлих) буде додаватися приблизно на 750 тисяч. Отже, завдання, поставлене законом від 1996 року, вже можна вважати де-факто проваленої.

А по-друге, потрібно розуміти, в чому полягає сутність компенсаційних виплат. Ці гроші беруться з державного бюджету, а туди вони надходять завдяки тим українцям, які сьогодні трудяться. Нинішнє ж працездатне покоління ні в чому не винне перед зараз вже літніми людьми, які втратили свої заощадження внаслідок галопуючої інфляції перших років незалежності (відповідальність лежить на компартії СРСР за розвал економіки в останні роки правління, і на безграмотних українських володарів, бездумно запустили грошовий друкарський верстат в 1992-1994 роки). І якщо зараз значну частину бюджетних коштів направляти на компенсації за вкладами, то тим самим не зможуть істотно збільшуватися бюджетні витрати на підвищення зарплат, безкоштовну освіту, будівництво соціального житла тощо Тобто, одні (більш молоді) українці стануть на шкоду собі розраховуватися з іншими (літніми і спадкоємцями померлих) за боргами правителів минулих років. Навряд чи це справедливо.

Ну і, нарешті, чи є погашення боргів перед колишніми вкладниками Ощадбанку найважливішою проблемою в Україні на сьогодні? Недавній вибух багатоповерхового будинку в Дніпропетровську нагадав про ще одну, не менш важливою завданню влади, що вимагає також дуже багато грошей. Експерти стверджують, що на модернізацію зношеного обладнання і трубопровідних систем у сфері ЖКГ, в тому числі - в газовому господарстві, Україні потрібно близько 100 млрд. дол

Загалом, сумнівів щодо виконання обіцянки БЮТ про компенсацію знецінених вкладів часів Радянського Союзу дуже багато. Може бути, Юлії Тимошенко варто згадати, що сила державного діяча полягає, крім усього іншого, також в умінні визнавати свої помилки? І погодитися, що без допомоги чарівника Копперфілда даний обіцянки не виконаємо дійсно?