Спікерство Порошенка - вінець переговорів ПР і НУ

З оздание демкоаліції виправдало, на жаль, найгірші мої побоювання. Замість того, щоб відразу після виборів ініціювати формування власної більшості, Партія регіонів дозволила втягнути себе в штучне протистояння Віктора Ющенка та Юлії Тимошенко. Штучне - тому що саме завдяки ПР, НУ та її почесний лідер, фактично, шантажували БЮТ і СПУ.

Навряд чи ключові переговорники "регіоналів", мова про які піде трохи пізніше, не могли не розуміти: своїми діями вони посилюють Ющенко.

За підсумками коаліційних процесів він не тільки зберіг повну монополію на висування кандидатур в керівництво СБУ, Міністерства оборони, закордонних справ, а й привніс у свій актив МВС і ГПУ. Символічно, що після того, як, завдяки "регіоналам", ці вимоги Ющенка були задоволені, коаліція утворилася негайно.

Ось тільки, якщо раннє претендент на очолення Генпрокуратури був би компромісним для парламенту, то зараз призначати його стануть, фактично, за бажанням Ющенка. Серед ймовірних кандидатів уже називають Стретовича, Мойсика, Шокіна. Сумніваюся, що хоч один з них обрадує "регіоналів", особливо - готельних лідерів ПР.

Ще одна ключова фігура - Міністр внутрішніх справ. До того, як ПР вступила в коаліційні переговори з НУ, в головні міліціонери прогнозували умовно помірного Олександра Турчинова. Тепер же його прізвища немає у переліку кандидатів, серед яких - діючий Міністр Луценко, Геннадій Москаль, також - щодо нейтральний Іван Куцик.

Можливо, звичайно, процес кадрових ротацій в силових відомствах, пройде для ПР безболісно, ??але якщо ні - звинувачувати їм залишається тільки себе.

П одозреваю, настільки своєрідне використання ПР в коаліційних консультаціях могло бути свідомими грою Петра Порошенка. Адже висунення його на спікерство стало вінцем цих процесів.

Він не входив до складу офіційної робочої групи, але, тим не менш, не раз був помічений в штабі ПР тоді, коли там же знаходився Микола Азаров.

Про зв'язці Порошенко-Азаров відомо давно. Згадайте, коли в 2003-му Порошенко підозрювався у фальсифікації держбюджету, відстояв його саме Азаров.

У 2002-му азарівське фракція "Європейський вибір", фактично, зрадила більшість, повернувши "нашоукраїнцям" їхні парламентські комітети. Наслідки цього відчули всі, насамперед - Віктор Янукович.

Ще один яскравий приклад - Верховний Суд. Вже можна, нарешті, сказати правду: за вироблення стратегії відносин нашої команди з ВСУ в 2004-2005м відповідав саме Микола Азаров. Що з цього вийшло - відомо. Очевидно, він тоді, м'яко кажучи, не допрацював, а сьогодні - свідомо чи ні - перешкодив поверненню Януковича у владу.

Новий 2005-ий рік Микола Янович "випадково" прийшов зустрічати на Майдан, стояв на одній сцені з помаранчевими лідерами. Якби Петру Порошенко вдалося згодом стати прем'єр-міністром - Азаров, безсумнівно, опинився б у його команді, як віце-прем'єра.

Ще раніше, четвертого грудня 2004-го, Верховна Рада пакетом проголосувала за конституційні зміни і коректування виборчого законодавства. Саме Порошенко, за що я йому, як громадянин, вдячний, переконав тоді Ющенко: одне без іншого неможливо. Насправді, для легітимізації третього туру президентських виборів в залі було 254 голоси. Ніяких додаткових "доважків" для їх примноження не було потрібно.

Чому ж Петро Олексійович пішов на настільки відвертий обман Віктора Андрійовича? Причина одна: Порошенко, на пару з ще одним своїм давнім другом, Володимиром Литвином, просто хотів "подерибанити" влада. Якби йому вдалося сісти у прем'єрське крісло замість Юлії Тимошенко, друга частина політреформи - законопроект № 3207-1, не без сприяння пана Литвина, був би прийнятий. Тоді коло повноважень Віктора Ющенка вже з минулої осені обмежився б врученням нагород, прийомами послів і вивезенням бджіл "на акацію", а Порошенко, з посади прем'єра, приватизував "Нашу Україну".

Вважаю, наміри свого кума Ющенка відчув інтуїтивно і, керуючись прагненням збереження влади, сам діяв на випередження. Через зовсім небагато часу, Порошенко все ж вдалося розколоти помаранчеву команду.

Ч то стосується чергового кар'єрного злету Петра Олексійовича, то воно, очевидно, завершиться остаточним крахом помаранчевої команди. Роздуми Порошенко про неспроможність Ющенка-політика загальновідомі. А контроль над політрадою НУ, який Петро Олексійович продемонстрував при висуненні його на спікерство, повинен, очевидно, насторожити, всіх партійців і Ющенка в першу чергу. Вважаю, найближчим часом ми станемо свідками активної піар-кампанії, спрямованої на підняття особистого рейтингу Порошенко, який на сьогодні - один з найнижчих по країні.

Єдиним запорукою процвітання помаранчевих може стати успішність нового Кабміну Тимошенко. Іншого не дано, адже якщо і це помаранчевий уряд провалиться - все, вони підуть з політики. Так що майбутнє Ющенка, як не дивно, прямо пов'язане з майбутнім Тимошенко.

Зберігаючи вірність принципам і домовленостям, вона, як і пообіцяла, підтримає в 2009-м висуванця з помаранчевої середовища, тобто: Ющенко. Тим більше, що президентський пост в нинішньому його якості залучати її точно не буде.

Однак, до цього, швидше за все, не дійде. Прогнозоване протистояння спікера Порошенка з прем'єром Тимошенко стане для біло-синіх ще одним шансом.

Бог допомагає, як відомо, тричі. Упускати перемогу двічі (у 2004-му і в 2006-м), це або неорганізованість, або - наслідки систематичного зрадництва соратників. Чим інакше пояснити не відбулася (хоча, для цього були всі реальні передумови) об'єднання ПР з СПУ і КПУ?

Я вірю в Віктора Януковича, його лідерський потенціал, але після того, що трапилося в четвер в парламенті, йому, очевидно, слід уважно вивчити і проаналізувати дії власного оточення.

П про підсумками формування нової парламентської більшості, можна констатувати один факт і задати три питання. Факт - створення заздалегідь прогнозованою демкоаліції. Шкода тільки, що "регіонали" дозволили себе втягнути в сумнівну переговорну історію з НУ.

Перше питання: хто справжній господар "Нашої України" - Ющенко чи Порошенко?

Друге питання: хто реальний лідер Партії регіонів - Янукович чи Азаров?

І, нарешті, третій: чи отримають біло-сині ще один шанс?