Політична доцільність

Останні тижні Україну захлиснули акції протесту таких масштабів, які ще півроку-рік тому здавалися неможливими. Згадайте конвульсивні спроби опозиції організувати акцію "Вставай, Україно!". Якась кількість людей, звичайно, зібрали, в основному партійних чи просто співчуваючих, але на справжній протест це дійство ніяк не тягнуло. Більше того, навіть самий просунутий і всезнаючий політолог зараз насилу згадає суть тієї акції, крім банального "баба Яга проти". Але то справи минулих днів. Кінець листопада 2013 показав, що в українців залишився ще запас гідності, і вони готові захищати його, в тому числі, і шляхом виходу на вулиці. Каталізатором таких виступів в даному випадку виступило повне байдужість на думку людей і постановка в пріоритет особистої думки однієї людини (читай "однієї сім'ї"). Розбирати причини, чому гарант української Конституції клав "великий і товстий" на Основний закон, забираючи у країни право на європейську перспективу, не хочеться - про це вже написано сотні статей і знято тисячі сюжетів. Версії різні, починаючи від банальної: "продався Путіну за 20 мільярдів", закінчуючи більш цікавою: "захищав інтереси Сім'ї, гарантуючи недоторканність активів". Але, так чи інакше, одним рішенням, нехай і вустами головного парламентера з Росією Юрія Бойко, пан Янукович показав своє ставлення до більшої частини народу, який, до слова, надав йому владу. Віктор Федорович не вважав за потрібне врахувати думку майже 60% населення, які з упевненістю висловлюють готовність до економічної інтеграції з ЄС. Віктор Федорович віддав перевагу миттєві вигоди від співпраці з Росією глобальним перспективам з ЄС у майбутньому. І народ вийшов відстоювати свою думку, намагаючись довести, що він - "не бидло".

Український народ дуже терплячий. Він терпів виборчі політичні переслідування, він терпів багатомільйонні невиплати за бюджетними статтями, він терпів урізання пільг незахищеним верствам населення, він стерпів навіть політично мотивоване зміна закону про вибори напередодні самих виборів, що зумовлює причину такого кроку. Але терпіння народу увірвався, коли його почали ігнорувати в речах, які прямо впливають на майбутнє. Хтось може вважати, що це спланована акція, хтось упевнений, що вона проплачена. Але напевно відомо, що дуже багато зараз на акції протесту через те, що їм плюнули в обличчя, не соромлячись.

Інша справа, до чого призведе ця акція? Дай Бог, щоб все закінчилося тільки переглядом рішення влади щодо зовнішньополітичного курсу країни і відставкою уряду. При цьому дуже хочеться вірити, що народ знову не використовують для тактичної політичної гри. А передумови до цього вже є. Здавалося б, зв'язок між нинішньою акцією протесту і Конституцією сама пряма - конституційні права людей порушені. Однак чи вимагають люди, які стоять на Майдані, перегляду самої Конституції? Наскільки відомо, немає. Зате спритні політичні уми вже зметикували, що було б непогано в черговий раз переписати Конституцію, поки видається момент. Ось і виходить, що, наприклад, Давид Жванія - герой "помаранчевого" Майдану, що не повівши вусом перейшов у фракцію Партії регіонів і підробляє там скупником тушок, який вже встиг втекти з потопаючого "регіонального" корабля, пропонує повернути Конституцію зразка 2004 року. Нібито через те, що в 2010 році вона незаконно була скасована і повернена до редакції 1996 року. Виникає питання: чому протягом трьох років у Давида Важаєвича не було сумнівів у тому, що щось Конституційний Суд у 2010 році зробив не так? Мабуть, не було політичної необхідності, яка виникла зараз.

Йому вторить колишній соратник по канула в Лету "Народній самообороні" Геннадій Москаль. Він у своїх висловлюваннях ще більш жорсткий - рішення КС про скасування політичної реформи в 2010 році він називає конституційним переворотом. При цьому важливо згадати, що екс-міністр юстиції Олександр Лавринович, коментуючи звернення до Конституційного Суду з приводу політреформи, тоді сказав: "Якщо ви подивитеся на цифру депутатів, які побажали запитати у Конституційного Суду, до якої міри можна вважати конституційної процедуру внесення змін до Конституцію, і на їх фракційну приналежність, то будете здивовані. Усі без винятку парламентські фракції дуже сумніваються в тому, що зміни 2004 року були прийняті конституційно і легітимно ". Простіше кажучи, спрацював безвідмовний в Україні принцип політичної доцільності - думки і рішення депутата, міністра, губернатора та інших представників влади можуть змінюватися в залежності від політичного моменту. Таким чином, Конституцію в Україні будуть міняти / повертати доти й в такій редакції, в якій це буде вигідно в даний конкретний момент. І тут не потрібно 300 депутатів, ініціатива яких за законом потрібно для зміни Конституції, не потрібно питати у людей, чи хочуть вони змін, достатньо рішення кишенькового Конституційного Суду.

У цьому контексті дуже цікаво заяву Арсенія Яценюка, зроблене в Будинку профспілок, який став опозиційним штабом Евромайдана. Зокрема, на конференції разом з Олегом Тягнибоком і Віталієм Кличком було сказано таке: "Мета номер один - відставка уряду. Ми готові запропонувати кандидатури в уряд національної альтернативи", - оголошує Яценюк про кроки після зняття прем'єр-міністра. "Тільки після зміни Конституції або дострокових виборів президента", - уточнює Яценюк. Зі зняттям Януковича все зрозуміло, але навіщо опозиції зміни до Конституції? Або, можливо, це особиста ініціатива Арсенія Яценюка, як кандидата в президенти, програє Віталію Кличко? Тоді логіка присутня: забрати у майбутнього глави держави в особі Кличко ті важелі впливу, які має зараз Янукович, перемістивши акцент в парламент. План хороший, але він не враховує того, що парламентсько-президентська форма правління вигідна Яценюку і компанії тільки в разі перевиборів в Раду, коли якимось дивом кількість опозиційних депутатів збільшиться. А у вимогах, які висуваються на Майдані, і мови не йде про дострокові вибори до Верховної Ради. Зараз же повноправне більшість у парламенті у Партії регіонів, комуністів і позафракційних, які не дадуть приймати ті рішення, на яких наполягатиме опозиція. На превеликий жаль для Арсенія Петровича ситуація з поверненням Конституції-2004 загрожує новою так званою антикризовою коаліцією, яка, як відомо, в 2006 році призвела до колапсу роботи парламенту. На цьому нитка здорового глузду ініціативи зі змінами до Конституції втрачається.

Повертаючись до того, чого дійсно вимагають люди на Евромайдане - європейську перспективу. А під шумок, прикриваючись їх бажанням, політики можуть змінити і Конституцію, і багато ще чого провернути. Тобто народ в черговий раз можуть використовувати. І вже неважливо, чи доб'ється Евромайдан основної мети, другорядні питання, але не менш важливі, будуть досягнуті незалежно від бажання українців. А запитай у будь-якого, що стоїть на головній площі країни, яка зараз форма правління в Україні, дуже небагато дадуть правильну відповідь. Можливо, це не від неграмотності, а від того, що занадто часто вона в країні змінюється. Тільки от, перефразовуючи математичну формулу: від зміни місць доданків ситуація не змінюється. Парламент чи в Україні головний, або президент, все одно все вирішує горезвісна "політична доцільність" і бажання невеликої групки людей. Виникає головне питання: як простому українцеві впливати на хід історії своєї країни, якщо його використовують навіть у ситуації, коли він відстоює свої права? Прикро, але, мабуть, в демотиваторів за мотивами мультфільму "Простоквашино" є частка правди: "Неправильно ти дядько Федір бутерброд їси, ... а треба валити з цієї країни".