День ховраха

День ховраха

Пам'ятайте американський фільм "День бабака", в якому головний герой з настанням світанку проживав все той же один набив оскому день? У нас на Україні не так. У нас, за влучним висловом президента, ми щоразу прокидаємося в новій країні. Причому невидимі світу зодчі встигають так багато наваять за ніч, що, буває, і країну не дізнаєшся. Назвемо це вдень ховраха. На честь веселого тварини, яка вміє хвацько свистіти.

Ось ще допіру лягали ми спати в країні відносно демократичною, хоча б формально, а прокинулися вже чорт не зрозумій в чому. А всього лише дрібниця. Два якихось закончікамі підправили, і ось отримаєте.

Перший монстр, який почав свою активну життєдіяльність з першого ж жовтня, називається "Про вибори народних депутатів". Закон прийнято ще навесні під "Шаленi Оплески" перемогла демократії. Працював над Големом авторський колектив алхіміків під керівництвом Юрія Ключковського. Пам'ятайте, такий милий дядечко з вусами, один з телегероїв помаранчевої революції? Тоді в ейфорії масштабних змін ми, журналісти, на жаль, не звернули на цей закон належної уваги. А між тим він зводить нас, бійцівських псів демократії, до рівня ланцюгових шавок. Тепер моїм колегам, так само як і вашому покірному слузі, забороняється не лише агітувати за чи проти партій або блоків, висунутих ними кандидатів, але навіть оцінювати передвиборні програми! Ну, з агітацією ладно. Більшість з колег давно не дозволяє собі фразу "агітуючи за народний об'єднання демократичних феодалів". Низький стиль. Присікається, зазвичай, на рівні редактора. Ось з іншими пунктами все значно складніше ...

Відео дня

Спочатку про кандидатів. От якщо кандидат у своїх виступах у пресі забуде згадати якийсь цікавий факт зі своєї біографії? Або навпаки, згадає, як він стояв на морозному Майдані? Коли навколо всі громадяни аболютно впевнені, що він цупив бюлетені з мішків. Ну, або мішками. У кого яка вправність і широта спини.

Так хто ж йому, крім газети, нагадає справжній стан справ? А хто процитує меру його програму чотирирічної давності? Там, де "прокопали канал до Сполучених Штатів, і будемо отримувати звідти дешеві продукти по водній гладі". А вже як наші кандидати в наші ж депутати люблять забувати кримінальні справи ... Здавалося б, ну, напиши в газеті про чиєсь кримінальну справу. Це ж факт, а не оцінне судження. Ха, і на цей випадок хитрі демократи придумали болт з лівою різьбою! Для вкручування по саму гайку. Але про це трохи пізніше.

Тепер про програми. Чому це журналісту не можна обговорювати програму якоїсь партії? Він що, не громадянин України? У нас будь-який громадянин України може відправити у будь-яку газету свою думку про будь партійній програмі. Журналіст же такого права, виявляється, позбавлений. Ми чого, гірше всіх? Чи когось обурили вже дуже сильно зрослі цифри довіри громадян до засобів масової інфорамції? На тлі падаючих у прірву цифр панів начальничків ...

Отже, список злочинів ми з вами обговорили. Тепер про список покарань. Тут все ще більш демократично. Верховенство права, лева і кру-гом! Карати будуть не журналістів, а відразу закривати ЗМІ. Тому що свобода. А не вседозволеність. За рішенням Центральної виборчої комісії або (вдумайтеся в музику наступних слів) відповідної територіальної комісії. От добре, що у нас Кучма не був демократом. А то б перед попередніми виборами у нас в Кіровоградській області залишився тільки бюлетень спортивного клубу "Слов'яни". А з центральної преси - "Бульвар" Гордона, та й то навряд.

Поняття в законі розмиті і в принципі будь-яку газету чи телеканал можна ували з полпинка. Тим більше, що, слухайте уважно, вирішувати, була інформація достовірною чи ні, буде тепер не суд, а ... сам канідат чи партія. Ось це сила! Ось це розмах!

Так, скіфи ми, так, азіати ... Я, звичайно, далекий від думки, що кандидат у депутати сільради може закрити "1 +1", але чим чорт не жартує. Лиха біда початок. У нас, друзі, дуже папуговим суспільство. Побудує хтось один вигідну заправку або популярний боулінг, і, дивись-но, навколо всі сусіди мостяться зі своїми шлангами або кеглями. І якщо в селі при дорозі хтось почав продавати пиріжки, повірте, через місяць все село буде сидіти на узбіччі. А в іншому селі не буде ... Ось тому перший же прецедент з позбавленням ліцензії телерадіоканалу чи газети, впевнений, викличе божевільну хвилю подібних справ.

Про що ж тепер писати? Про вибори не можна однозначно. Це зрозуміло. Писати про економіку? Яким, вибачте, дивом це можна зробити, якщо всі міністри у нас партєйний, включаючи самого прем'єра? І навіть сам президент почесний вождь народного союзу. Щось тут не те. Ти, наприклад, чиновнику: "Чому хліб подорожчав?" Він тобі: "Я вiдчуваю на собі ТИСК, як на члена Аграрно-соцiалiстічної роз'єднаної партiї". Хлоп, газета закривається, і твої діти, так само як і діти зовсім невинних верстальників та коректорів, залишаються без того самого подорожчав хліб.

Тоді - про гламур. Високосветсткіе вечірки, елітні презентації ... Стоп, краще не треба. Те син президента зайде, то ще чий син. Бог його знає, в натовпі не відмінність. Погон не видно. Ні, гламур - тема небезпечна. Може, про спорт написати? Так, знову ж таки, незрозуміло ким виявиться наш футболіст. Ні, футболісти у нас все в одній партії ... А скажімо, наш штангіст? Почне кричати, що він член Прогресивної рабовласницької унії, та допінгу він нажерся не зі злого наміру, а від образи за державу. Хрясь, газету закривають, штангіста дискваліфікують і всі задоволені.

Отже, у сухому залишку для телевізора залишається Поплавський і Вєрка Сердючка плюс серіали про циган і негарних дівчат, для радіо безперервне програвання альбому граппи "Океан Ельзи" "Глорія", а для газет рецепти смачних страв і статті типу, як вилікуватися від СНІДу за допомогою чотирьох літрів горілки, патифон голок і баяна. А замість передовиць - список фактів. Партія номер один подарувала дитячому будинку старі вкрадені "жигулі". Партія номер два подарувала дитячому будинку пробиті шини до старих вкраденим "жигулям". Партія номер три організувала збір дитячих книжок для відправки в підвал офісу партії номер три. Партія номер чотири провела концерт силами однопартійців для самих однопартійців. От у нас газети розкуповувати будуть! Телевізійникам добре. За телевізор хоч не платять.

Ну що ж, майбутнім народним обранцям усіх рівнів цим законом прокладена червона доріжка. Іди, розумієш, - не хочу. Ніхто вас ні про що не спитає, нічий безглуздий питання не нажене на ваш високий державний лоб хмаринку роздуми. Так що сміливіше вперед! Є за що боротися. Тепер у нас недоторканність всім депутатам. До самої що ні на є зубожілій сільради.

Дивуюся послідовності нашого президента. Ось тільки четвертого жовтня Віктор Андрійович Ющенко у своєму незабутньому шоу "Вбити телерейтингу", ой, вибачте, в інтерв'ю чотирьом українським каналам говорить за показані нам 35 хвилин одну розумну річ, мовляв, з депутатською недоторканністю треба боротися, створюю комісію, будемо перевіряти на відповідність Конституції, і серце наше в черговий раз втішилося. Адже ось, обіцяв на Майдані! І згадав! Не минуло й трьох років. Однак до ранку Віктор Андрійович уже забув. Напевно, хвороба не дає йому зосередитися на своїх словах. Ну, не можемо ми підозрювати власного президента у нещирості! Увечері він хотів, але вранці, ще толком не прокинувшись, напевно, сів за робочий стіл і підписав термінові документи. У тому числі і зміни до закону про статус депутатів місцевих рад. Правда, злі язики (до речі, хтось бачив коли-небудь добрі язики?) Подейкують, що Віктор Андрійович якось дивно затягнув паузу з цим законом, пропустивши час для того, щоб накласти на нього вето.

І це можна зрозуміти. Ну, не до депутатів місцевих рад було Віктору Андрійовичу. Тимошенко, чи розумієш, рве країну на шматки. Ніяк не знаходиться людина на пост міністра культури (у Києві так і не знайшли. А я завжди говорив, що в Києві немає культурних людей!). Знову ж, Захід почав ніс повернути від підсумків нашого демократичного протуберанця і оксюморона. Від нашого стрімкого революційного домкрата. А тут - депутати місцевих рад. У політичних шахах навіть не пішаки. Так, денщики пішаків.

Ото яка тепер піде на просторах Малоросії торгівля! Така "Сорочинський ярмарок", що тільки тримайся. Адже коли перед людиною стоїть альтернатива у в'язницю або в сільраду, людина покрекче, помучитися, але піде таки в сільраду. Бандитів можна влаштовувати цілими бандами. А чого, приїжджають три-чотири джипа в село до бабок, роздають їм сахарок і гречку з таким виглядом, що півсела на наступний день ховають, і, дивись, сільрада в повному складі обраний. Це у них тамбовські, курганские, казанські, солнцевські. У нас будуть бовтишскіе, Верблюзького і миколобабанковскіе.

Та й у партійні списки люди повинні повалити косяком. Є ж за що башляет! Відстібати кровні. Ну який толк був від депутатів в минулому скликанні? Ні, ну, звичайно, якщо він у міськраді якомусь землю ділить, це одне. А якщо тільки на сесію ходить і отримує до дня народження букет гвоздик від ради, це зовсім інше. Тепер навіть распоследній депутат отримає такий соцпакет, що тримайся.

Чесно кажучи, численні фальсифікатори, ой, вибачте, опозиція до влади Ющенка і так міліцію пана Луценка боялися несильно. І прокуратуру Піскуна поважали, але не дуже. Тому як якщо навіть міліція його, фальсифікатора, вибачте, опозиціонера зловить (а це саме по собі архіскладно, оскільки вони все партизани ще з тієї війни) і навіть якщо прокуратура звинувачення висуне (а це теж складно, бо звинувачували молодців в чому завгодно, тільки не у фальсифікації виборів), то вже суд, звичайно, відпустить. Тому що, якщо радянський суд був найгуманнішим у світі, то український суд - самий у світі радянський. Він такий гуманний, що плакати хочеться. Від розчулення і щастя за непорушну білість одягів фальсіфі ... ну що ж таке, - нинішніх опозиціонерів.

Ось такі от два монстрика народилися. Народилися і вже досить зміцніли. Сказати, що ці закони недемократичні? Так, недемократичні. Сказати, що вони не мають нічого спільного з європейськими? З якими ми типу синхронізуючись? Ну, не мають. Ну і що? Що далі? Якщо чесно, та політична сила, яка перша всерйоз заявить про свою боротьбу з недоторканністю депутатів місцевих рад, отримає на виборах дуже серйозні бонуси. Поки про своє неприйняття зміну закону про депутатів місцевих рад заявив блок Юлії Тимошенко. Опа, товариші, вже агітація! Закривайте нашу газету. Рішенням відповідної територіальної комісії. Повернулася з тривалих перегонів. Її ж поки ніхто не переобрав.

А боротися з законом номер один потрібно негайно нам, журналістам. А то з панського плеча залишили нам Інтернет для всілякої аналітики, публіцистики. Заповідник гоблінів. Пустуєте, пацани і дівчата. Вважайте слоників, мобільні телефони слоників, машини слоників, заводи слоників. Фотографуйте слоників, пустуючих діточок слоників. А в реальне життя - ні-ні.

Так от. Пропоную всім нормальним журналістам цим законом неповіноваться. Оскільки нам вводять часткову заборону на професію. А головним редакторам пропоную підписувати договори з політичними партіями про те, що ні вони самі, ні кандидати не будуть застосовувати до вищевказаного або будь-якого іншого ЗМІ відповідні статті закону у виборах народних депутатів. А хто не підписуватиме, - ігнорувати стовідсотково. Нехай горілку роздають. Або голими на площі танцюють для того, щоб на них звернув увагу виборець.

Загалом, справ у нас з демократією по вуха. Щоранку прокидаємося, а демократія знову в небезпеці. У нас все завжди в небезпеці. Батьківщина, ідеали, урожай. У особливій небезпеці у нас завжди армія і флот. Але найголовніша наша небезпека це ми самі. Тільки ми собі можемо рак мозку на всю голову придумати! Жоден ворог не сподобиться.

А все тому, що прокидатися треба бадьорим, робити ранкову зарядку і ні в якому разі не забувати, що говорив ввечері або рік тому. А то просвистівши все, як ховрахи.Юрій Смирнов, "УЦ".