Відео дня
Більшість. Спроба номер "три"
Судячи з кількості гучних заяв, зроблених представниками уряду і парламенту, восени нас очікує спроба сформувати парламентську більшість. Хочеться нагадати, що для нормального функціонування цього примхливого об'єднання потрібно не менше 235 - 240 парламентаріїв, в іншому випадку голосування, особливо принципові, будуть малорезультативними.
Перш ніж розглянути перспективи "більшовизації" парламенту, зауважу, що 2005 рік для Верховної Ради, очевидно, буде останнім без парламентської більшості. Після виборів на пропорційній основі і конституційної реформи ділитися на більшість і меншість депутати будуть в обов'язковому порядку. Але це - справи майбутні, сьогодні ж нардепи прагнуть вище набити собі ціну. Законодавці охоче струсили із себе в грудні 2004 року тягар тиску Банкової і поки не квапляться знову створювати розділові лінії на більшість і меншість. Справедливості заради зазначимо, що більшість Гавриша - Медведчука на перевірку виявилося колосом на глиняних ногах. Основне своє завдання - проведення політичної реформи в інтересах Леоніда Кучми - "більшовики" своєчасно вирішити не змогли, та й то їм допомагали представники лівих фракцій. Старі "більшовики" не надто старалися і в справі захисту Віктора Януковича, швидко розібравшись, чия президентська кар'єра виглядає більш перспективною.
Треба сказати, що поняття "парламентська більшість" виявилося настільки дискредитованим, що після приходу Віктора Ющенка до влади процесом його відтворення на Банковій не займалися. Хіба що спантеличили управління по зв'язках з ВРУ та Кабінетом Міністрів моніторингом поточних подій у фракціях і групах. Можна сказати, що Державний секретаріат самоусунувся від створення більшості. Втім, на перших порах у ньому не було необхідності - найважливіші рішення зразок твердження Юлії Тимошенко прем'єр-міністром або корекції Державного бюджету 2005 вирішувалися за рахунок напору і шарму пані прем'єра. Проте з часом уряд став помітно халтурити - впало і якість законопроектів, і рівень чиновників, їх представляли. Депутати почали нарікати, вимагаючи до себе поваги і вирішення своїх питань в першочерговому порядку.
Справедливості ради треба зауважити, що "більшовизації" послідовно опирався і спікер парламенту. Володимир Литвин прагнув ще в боротьбі проти Медведчука довести право Верховної Ради на самостійність прийняття рішень. Вийшло досить переконливо, однак локальні перемоги над Банковою і її емісарами-координаторами в сесійній залі породили у спікера прагнення монополізувати вплив на законодавчий процес. До того ж після "помаранчевої революції" нова влада чи то загравала з Литвином, чи то була до нього надто лояльна, підкреслюючи спікерські заслуги в розрулюванні політичної кризи. Звинувачення спікера в узурпування влади звучали з вуст прем'єрських соратників неодноразово, але вони не допомогли переламати ситуацію в сесійній залі.
Буде помилкою вважати, що саме комуністичний перфоманс навколо СОТ-шних законопроектів підштовхнув уряд до створення більшості. Ні, в Кабінеті Міністрів дещо раніше усвідомили необхідність зміцнення позицій у парламенті. Ще в середині червня лідер фракції БЮТ Олег Білорус закликав відтворити більшість, але був вельми жорстко зупинений спікером, що помітили, що приватизувати законодавчий орган заради трьох політичних сил ніхто не буде. Голосування по СОТ-законопроектам стало краплею, що переповнила чашу. Тому різка заява Кабінету Міністрів за підсумками останнього пленарного тижня виглядає логічним.
Однак формування парламентської більшості не виглядає процесом простим. Цієї думки дотримуються багато, якщо не сказати - переважна більшість, українських політологів і політиків. Нагадаємо коротку історію "більшовизації" українського парламенту. На початку 2000 року в парламенті третього скликання зусиллями депутатів Медведчука, Безсмертного, Кравчука і Карпова було створено більшість з центристів і націонал-демократів, які посунули спікера Олександра Ткаченка та позбавило влади в парламенті комуністів. Однак після оприлюднення плівок Мельниченка в листопаді 2000 року більшість стала формальним. Основним інструментом формування другого більшості були силовики - саме з їх допомогою численних мажоритарників, які виграли вибори на критиці влади, зробили в 2002 році покірними долю членами фракції "Єдина Україна", що діяла в питаннях "більшовизації" узгоджено з есдеками. Нова влада вустами Ющенка пообіцяла не застосовувати подібні методи, але це не означає, що до мажоритарникам увагу пропаде. Швидше навпаки - восени стартує бюджетний процес - останній, в якому будуть виділятися кошти на капітальне будівництво у виборчих округах. І можливість облагодіяти виборців для кожного депутата буде важлива, незважаючи на перехід на вибори за пропорційною системою. До речі, є підстави вважати, що бюджет-2006 буде найбільш соціальним з усіх основних фінансових документів останніх років - уряд Тимошенко налаштована рішуче вести боротьбу за виборця, в першу чергу - бюджетників і пільговиків. Очевидно, що в цій боротьбі уряд знайде собі союзників навіть серед мінімально лояльних депутатів.
Правда, голосування за бюджет-2006 не може вважати ознакою створення парламентського голосування. Швидше, навпаки - буде одним з фінальних акордів нинішнього скликання. Уряду ж набагато важливіше сформувати більшість з початку сесії, щоб засоромити скептиків і приймати багаторазово проанонсовані законопроекти. Навряд чи Юлія Володимирівна піде на варіант, запропонований Литвином - відставку Кабміну і формування нової коаліції. Це досить ризиковано і клопітно, тим більше у неї достатньо парламентських союзників, але їх потрібно об'єднати один з одним.
Ось тут і з'являється ідея створення широкої парламентської коаліції з прицілом на наступні вибори до Верховної Ради. Треба відзначити, що кістяк політичних союзників у Юлії Володимирівни вже є. Це УНП, ПРП і НРУ, готові разом з "Батьківщиною" вимагати від НСНУ створення рівноправного блоку і "Єдина Україна", яка підтримала ідею формування парламентської більшості під новий уряд. Залишилося підтягти до них ПППУ - і кістяк більшості буде існувати. Очевидно, що НСНУ не зможе відмовитися навіть у передвиборних умовах від підтримки урядових законопроектів. Можна не сумніватися, що подібно Остапу Бендеру, прямо в Чорному морі Допитували Єгора Скумбрієвича, до народних депутатів в період відпусток будуть підкочуватися люди, щоб переконати їх у принади "парламентського більшовизму".
Але "золота акція" в процесі формування більшості залишається в руках Володимира Литвина, у якого 65 депутатських "багнетів". Очевидно, його підштовхувати до конструктивної роботи буде сам Віктор Ющенко - відносини між Литвином і Тимошенко зіпсувалися. Втім, спікера і прем'єру доведеться домовлятися про співпрацю, формуючи, як мінімум, точкове або ситуативна більшість. Публічно - заради інтересів держави, на ділі - заради підвищення власних рейтингів. Партії, так чи інакше представлені у владі, за законами жанру не повинні поступатися ініціативу опозиціонерам. Ті вже цілком усвідомили, як мало треба людських ресурсів для блокування парламентської роботи і готові в повному обсязі використовувати напрацьований в липні досвід восени. Правда, у Тимошенко є в запасі додатковий аргумент - вона може в крайньому випадку скористатися голосами комуністів і тандему СДПУ (о) - "Регіони України". Але це буде розглядатися як форс-мажор з тяжкими наслідками. Так що восени нардепам буде непросто - дуже часто будуть приходити взаємовиключні ввідні від партійних вождів. Парламентаріям доведеться все частіше наступати на горло власній пісні - заради політичної перспективи або ефемерного громадського блага.
Євген МАГДА, Інститут системного моделювання