Колонізація, або за скільки держава розпродувало "Динамо"
Неголландци, неколоністи за суми, які не сильно відрізняються від того неповного голландського "четвертака", скуповували вже в наш час найбільшу країну Центральної Європи. Різниця лише в тому, що куплені за копійки об'єкти ніякими центрами не стануть, а в ролі індіанців виступає те ж саме велика держава.
Багато було продано державою в останні роки. Щось дорожче, щось дешевше. Однак у новітній історії України держава ніщо так дешево не продавало, як активи футбольного клубу "Динамо". Виходячи з логіки заяв народного депутата Григорія Михайловича Суркіса, "Динамо" не можна повернути державі, тому що воно ніколи державі не належала. Спочатку це була відомча команда, потім - колективне підприємство, пізніше - акціонерне товариство. І реприватизувати його не можна, тому що воно ніколи і не приватизувалося (?!). "Динамо" не належить Суркісам. "Динамо" належить країні - це національне надбання ". Ця фраза вже стала майже крилатою.
Однак факти і документи говорять, що і "Динамо" було державним, і придбали його, як Манхеттен у індіанців, "за нитку бус". Зараз президент клубу Ігор Михайлович Суркіс заявляє, що 85,9% акцій в "Динамо" належить саме йому, приблизно 11% - у колишнього київського градоначальника Валентина Згурського, невеликими пакетами володіють також колишній президент України Леонід Кравчук і чинний головний тренер команди Йожеф Сабо.
А починалося все в 1993 році, коли "біло-блакитні" стали юридичною особою під назвою Закрите акціонерне товариство "Футбольний клуб" Динамо "Київ". Тоді у держави в особі фізкультурно-спортивного товариства "Динамо" залишилося 10% акцій, решта власність клубу перейшла у володіння промислово-фінансового концерну "Славутич" і компанії "Ньюпорт менеджмент Лтд." З Британських Віргінських островів. Статутний фонд відповідно до установчих документами, склав мільйон гривень і був розподілений на тисячу іменних акцій. Відповідно ж до установчим договором Центральна рада товариства передав до статутного фонду ЗАТ "Футбольний клуб" Динамо "Київ" оснащення, споруди та інші матеріальні цінності тренувальних баз в київському передмісті Конча-Заспа, на Нивках, а також стадіон "Динамо" з адміністративними корпусами , службовими приміщеннями і плавальним басейном "Динамо". Весь цей "Манхеттен" коштував для Товариства сотню акцій, тобто сто тисяч гривень.
А далі "Манхеттен" почали "облаштовувати". У 1995 році, згідно з розпорядженням Кабінету міністрів, "Динамо" отримує пільговий кредит з державного бюджету розміром 250 млрд. крб. "Для здійснення реконструкції плавальних басейнів". Через півтора року той же Кабмін зменшив ставку ввізного мита для компаній-постачальників "Динамо" на обладнання та спортивне спорядження до 0,01% вартості цих матеріалів.
При всьому при цьому брати Суркіси "крутили" придбаної "національною гордістю" як хотіли - наприклад, лист Державної митної служби України від 16 червня 1998 № 21/1-1267-ЕП наказує: "Акціонерне товариство" Футбольний клуб "Динамо" Київ "видало генеральний дозвіл на право розпорядження своїм товарним знаком торговому агенту клубу - ТОВ "Динамо-Атлантик". Відповідно, саме "Динамо-Атлантик" має виключне право користуватися і розпоряджатися цим знаком. Як казав кіт Матроскін, моя корова, що хочу те й роблю.
Звичайно, подібні "руху" навколо клубу не могли не зацікавити відповідні органи. І 2 жовтня 1999 (через багато років після початку трансформації "Динамо") з'явився лист під номером 1/2797 адресований голові Київської міськдержадміністрації Олександру Омельченку від тодішнього заступника міністра, начальника ГУМВС у Києві, генерал-полковника міліції Михайла Корнієнка. У документі, зокрема, зазначено, що в 1991-1992 роках Печерська райдержадміністрація зареєструвала колективне підприємство футбольний клуб "Динамо" Київ. Увага, красива фраза: "При цьому майно у вигляді спортивних споруд полягало в тривалій оренді футбольного клубу і фактично перебувало у власності ФСТ" Динамо ". За версією генерал-майора, різниці між "орендою" і "власністю" не існує, тобто, якщо ви знімаєте квартиру протягом декількох років, то в один прекрасний момент можете сказати реальним господарям нерухомого майна - "Квартира ця моя". Фігурували в листі і деякі цифри - згідно з постановою № 2 від 5 січня 1994 президія Центральної Ради футбольного спортивного товариства "Динамо" затвердив акти передачі основних фондів АТ "Футбольний клуб" Динамо "Київ" загальною вартістю 31 136 гривень 73 копійки. Згадані "Конча-Заспа" та "Нивки" коштували відповідно 10875,64 грн. І 340,66 грн., Сам стадіон "Динамо" обійшовся новим господарям в 19262,07 грн., Майданчик для стрільби з лука і гараж коштували 327,05 грн. і 331,32 грн. "Легким рухом руки" основні фонди реального господаря поміняли, але "згідно довідки про результати тематичної документальної перевірки Управління податкових розслідувань ДПА України в м.Києві від 28.09.1999 року, порушень податкового законодавства не виявлено". Таким нехитрим чином держава залишилася не тільки без "національної гордості", а й без всієї інфраструктури цієї самої "гордістю" створеної. Причому "кинули" країну на цілком "законних підставах".
Але якщо ви думаєте, що діячі, яких тепер прийнято називати "розоносцамі", займалися тільки особливо великими аферами, то ви думаєте неправильно. Скільки може коштувати 104,6 квадратних метрів нежитлової площі в центрі Києва, на вулиці Червоноармійській? Для товариства з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями "Динамо-Атлантик" (в особі Згурського Валентина Арсентійовича) 15515 гривень 28 копійок. Для Григорія Суркіса квартира в 71,7 квадратних метрів на вулиці Пушкінській обійшлася в 13 926 гривень 54 копійки. Квартиру на вулиці Рогнеденской Світлані Григорівні Суркіс просто подарували за 4171 гривню 50 копійок. Дана інформація про ціни на столичну нерухомість може викликати нервовий напад у будь-якого ріелтера, зате у всіх членів сім'ї Суркісів є де жити - багатокімнатні апартаменти розкидані по всьому місту, а про ціни на них ви вже знаєте.
Ідеологічний наставник Григорія Михайловича, лідер Соціал-демократичної партії України (об'єднаної) Віктор Володимирович Медведчук, від свого колеги не відстає - у Волго-Донському провулку екс-віце-спікеру квартира обійшлася в 5306 гривень, правда, за семикімнатна на Володимирській він поістратілся, заплативши 200000 гривень.
Втім, вистачить травмувати психіку не особливо облаштованих нерухомістю киян і гостей міста. Олігархи тому й називаються так, щоб їздити на "Майбахах", одягатися у Гуччі і жити в престижних квартирах. Але коли лімузин дуже заможні громадяни купують за ціною меншою, ніж "Запорожець", а сотні квадратних метрів в елітних районах купуються за вартістю буди для коханої дворняги, то виникає закономірне питання - а куди дивиться держава? Якщо її (держави) "національну гордість" купують за копійки, то ким себе мають почувати прості громадяни цієї країни? Індіанцями з Манхеттена, "вихованцями Миклухо-Маклая", яким серйозні дядьки зверху дозволяють ходити з барабанами, захищаючи "національну гордість"?