Спортивно-квартирне питання зіпсувало суддю Верховного суду

Спортивно-квартирне питання зіпсувало суддю Верховного суду

Як і належить за законами жанру: з судовими позовами, підробленими документами, силовими штурмами, уявними родичами і лиходієм-героєм.

Спочатку планувалося, що двоповерхова будівля, загальною площею 1700 м. кв., Побудоване в прибережній зоні районі пляжу "Отрада" на початку 90-х, стане використовуватися за прямим своїм призначенням. Тим більше, що на прилеглій до нього території одночасно облаштували спортивні майданчики, корти, проклали всі необхідні комунікації.

Словом - обладнали повноцінний спорткомплекс. Замовником зведення виступило виробниче об'єднання "Епсілон", що продало потім будівлю Концерну "Южрекон". Проста угода "купівлі-продажу" обернулася, однак, тривалими судовими позовами. Справжню приналежність комплексу з'ясовують досі.

Відео дня

Спритність рук - мінімум шахрайства

Незадовго після переходу комплексу у власність "Южрекона", якесь СП "Мірмекс" раптово вирішило стягнути з концерну, що нібито мали місце, давні його борги. У процесі декількох місяців розглядів, ініціатором яких став сумнівною охайності одеський бізнесмен Володимир Демченко, сума претензій зросла з 650 млн. крб. до 8 млрд. 200 млн. крб.

У жовтні 1993-го, волею судді Вищого арбітражного суду України, Івана Шицького, саме цю суму визначили як необхідну до сплати СП "Мірмекс". Суд, удволетворяя взаємні прохання сторін про відстрочку виконання рішення до березня 1994 спрацював на випередження, наклавши на будівлю арешт.

Борги "Южрекона" (згідно з домовленостями, укладеними ще до винесення згаданого рішення) зобов'язалося погасити спільне українсько-болгарське підприємство "Серкон Сервіс". Своїми активами, крім, власне, будівлі, заради якого і була розпланована ця схема, "Южрекон" не володів.

У "благородному пориві" "Серкон Сервіс" дійсно відплачує за боргами "Южрекона", зазначеним у рішенні суду. СП "Мірмекс", в свою чергу, в порядку регресу, поступається "СС" своє право на стягнення боргу з концерну, закріплене вже виконаним рішенням суду. Вже відомий нам суддя Вищого арбітражного суду Іван Шицький змінює потім спосіб виконання рішення: замість грошей дозволяє "стягнути" будівлею, арешт з якого завбачливо знято. На дворі вже квітень 1994-го - вдячний "Южрекон" укладає договір, положеннями якого зобов'язується компенсувати фінансові клопоти "Серкон Сервіс" актом передачі будівлі у власність сього СП.

До літа Шицький, завершуючи судовий процес, задовольняє прохання СП "Серкон Сервіс", не є безпосереднім учасником справи, про "визнання його кредитором по стягненню боргу з Концерну" Южрекон ".

Як то кажуть: спритність рук, мінімум шахрайства і мета досягнута. До речі, з тих самих пір головні герої цієї історії, панове Демченко і Шицький, власне, й здружилися, перевівши відносини з площини ділової в неформальну.

Кругова порука

Нескладно здогадатися, що будівля, розташована в настільки "бойком" місці, новим власником за призначенням не використовувалося. Замість спортивних секцій пан Демченко віддав перевагу розмістити тут офіси, бар і навіть сауну. Більше п'яти років діяльність фірм Демченко, що орендують будівлю за символічну плату, приносила непоганий прибуток. Однак, до кінця століття бізнес розладнався, Демченко обріс кредиторами і СП "Серкон Сервіс", перейменоване в Спільне українсько-болгарське підприємство "ДКФ Лімітед", продало колишній спорткомплекс відразу трьом одеським підприємцям. До слова, левова частка всіх грошових зобов'язань пана Демченко перед цими громадянами, не сповнена досі.

У закладенні фінансової проломи, Демченко використовував найпростіший спосіб - взяття банківського кредиту. Такою в 2001 році був наданий дружньому йому підприємству - ТОВ "Велес", так як фірми самого Демченко не вселяли довіри жодному з банків. Обіцяючи погасити борги новим власникам, Демченко переконав їх тоді передати будівлю в заставу банку-кредитору. У встановлений відповідним договором строк, ні кредиту, ні відсотків, позичальник не повернув і будівлю було продано для погашення боргу.

У липні 2002-го новим його власником стало харківське ТОВ "Афілія". Домігшись після тривалого і пильного вивчення питання рішення Одеської міськради про продаж земельної ділянки, на території якого знаходиться будівля, "Афілія" планувала використовувати об'єкт за його первісним призначенням. Природно - попередньо упорядкувавши.

Однак, як і раніше господареві такий стан справ спокою ніяк не давало. Змиритися з втратою будівлі, привабливість якого, з часом значно зросла, він не міг. Поставивши собі за мету повернути його і, заручившись підтримкою давнього свого знайомця, Івана Шицького, видерся по кар'єрних сходах до посади Голови судової палати з господарських справ Верховного суду України, - Демченко став вживати ряд протизаконних заходів. Тим більше, що Шицький, що має в судових колах вельми специфічну репутацію, всіляко йому в цьому сприяв.

Першою спробою став цілеспрямований моральний пресинг нових власників. У тому числі - шляхом відмови належних йому підприємств-орендарів, квартири в будівлі, платити законну оренду, тим більше - виселятися. Помітно, що самі наймачі очевидну свою неправоту визнавали, але виправляти її наміру не мали. Виселяти їх довелося в судовому порядку. Однак, при розгляді касаційних скарг, Палата з господарських спорів ВСУ (природно - під головуванням пана Шицького), незважаючи на відсутність будь-якої виразної мотивації, прийняла сторону орендарів. Ті, однак, не горіли бажанням брати участь у злочинних авантюрах Демченко. Двоє з п'яти директорів фірм-орендарів, відмовилися від оренди приміщень письмово і усно (безпосередньо в судовому засіданні), повністю визнавши вимоги "Афіліі". Геть проігнорувавши ці, а також багато інших чинників, що свідчать на користь нового власника, суд, скасувавши попередні ухвали 3-х молодших інстанцій, відправив справи на новий розгляд. Примітно: при цьому всі п'ять постанов ВСУ викладені були абсолютно однаково.

За результатами ще одного розгляду, позовні вимоги "Афіліі" були задоволені, по іншим двом сторони пішли на "мирову". Однак, Демченко цим не вгамувався.

Бажане за дійсне

Наступним його кульбітом стало ініціювання судового позову ... на себе самого. Позивач - емігрантка, нині - громадянка США, І.Фарбер, співзасновник СП "ДКФ Лімітед". Суть вимоги - скасування рішень ТОВ "ДКФ Лімітед" про продаж будівлі фізичним особам. У Приморському районному суді Одеси інтереси її, на підставі довіреності від 20-го травня 2002-го (завіреної № 000145 Генконсульством України в Чикаго), рідний син Володимира Демченко, Олександр. Казус в тому, що незабаром виявилася ... друга така ж точно довіреність (з тими ж реквізитами), але вже на ім'я Демченко-старшого. Яка з них справжня, яка - підроблена, з'ясовується досі.

Пізніше, мадам Фарбер видала ще одну, "генеральну", не зафіксовану, всупереч законодавству, в Єдиному реєстрі довіреностей.

Справа знову пішло по судах. На цей раз Демченко зовсім не приховував від опонентів наявності в себе потужної підтримки в особі приятеля з ВСУ. Більше того - активно використовував цей аргумент, здійснюючи тиск на нижчестоящих посадових осіб судових органів. Не кажучи вже про спроби під будь-яким приводом "нацькувати" прокуратуру міста на нових власників будівлі. Відкриття проти них кримінальної справи було б йому вкрай вигідно, адже всі розгляди з граждансікм справах тоді б призупинилися.

Свої корективи внесло раптове виявлення "протоколу № 3" загальних зборів учасників спільного українсько-болгарського підприємства "Серкон Сервіс Лімітед". З тексту випливало - Демченко В.М. належить 50% статутного фонду, решта 50% - громадянці США Фарбер І.Є. Демченко В.М., який діє від свого імені, і на підставі довіреності від імені Фарбер І.Є., продав частину своєї частки в розмірі 25% статутного фонду і частина частки Фарбер І.А. у розмірі 25% статутного фонду громадянину Стукальська Станіславу Миколайовичу. При цьому Демченко, як ніхто інший, добре знав: ні він, ні мадам Фарбер не були власниками продаваних ними частин статутного фонду. Зухвале порушення закону тут очевидно.

Але Демченко пішов далі, здійснивши маніпуляції з перереєстрацією статуту. Відтепер він представляв у справу нову редакцію статуту з відміткою про реєстрацію в реєстраційній палаті Одеського міськвиконкому 20 жовтня 2005р. з відповідною печаткою та підписом реєстратора. Однак, в матеріалах справи державного реєстратора, а так само в єдиної реєстраційної електронній системі немає ніяких даних про реєстрацію 20 жовтня 2005 нової редакції статуту СУПБ "Серкон Сервіс Лімітед". Окрім іншого, за вказівкою Демченко оформлена друга касова книга підприємства СП "ДКФ Лімітед" в якій виключені записи від 27 листопада 2000 р,. відображають надходження грошових коштів від покупців будівлі. Копія касової книги представлена ??в суд і долучена до матеріалів справи № 2-4987 \ 06. При цьому в справжньої касовій книзі операції за 27 листопада 2000, звичайно, зафіксовані.

І це тільки одна з маси інших подібних афер з документами, здійсненими Демченко. Його структури, вдаючись навіть до дрібного побутового шкідництва, досі перешкоджають "Афіліі" розпоряджатися законною своєю власністю.

У даний момент виробництво по більшості судових спорів припинено, проте, епопея, цим, очевидно, не вичерпана.