Відео дня
Процвітаючі негідники нестерпні
Вже зрозуміло, що ефективний Кабінет Міністрів - це надбання вкладників Ощадбанку, а неефективний - покарання для Банкової. Причому ефективність і ефектність деяких квазірейдерскіх АТАК "уряду Тимошенко-1" доведена часом і ... Валентиною Семенюк: "За минулий рік" Криворіжсталь "отримала 18 мільярдів гривень чистого прибутку. А продали його за 24 мільярди.
Так хто виграв у цій ситуації? ".
Вся ця філіппіки Семенюк вимагає детального розбору, але не по Фрейду, а, дійсно, за Марксом, який вчив шукати причини будь-який "війни" простим методом: шукати, кому вигідна та чи інша "війна".
Отже, кому вигідна затято і затяжна війна за Фонд держмайна, затіяна Секретаріатом президента?
Точно можна сказати одне: ця "війна" не вигідна "уряду Тимошенко-2", якому, як повітря, потрібні ЖИВІ ГРОШІ для виконання своїх надмірних і багато в чому по-ющенківськи максималистских передвиборних обіцянок. Що ще цікавого в цій тиради Семенюк? Вона показала цієї викладкою, як насправді далека права рука Мороза від реальної економіки. Дивіться: що може БІЛЬШЕ наше поки майже злиденна держава, ніж податки з чистого прибутку в 18 мільярдів доларів ЩОРОКУ?! І адже могла ж товариш Семенюк, яка багато років очолювала парламентську комісію з питань приватизації, оголосити весь список: а, скільки саме чистого прибутку показує та ж "Криворіжсталь" в бутність генерального директора Дубини або перебуваючи у володінні таких небідних олігархів як Пінчук-Ахметов! Насправді тільки нинішні власники "Криворіжсталі" вивели прибуток найбільшого в світі металургійного комбінату з тіні (у США, до речі, термін давності за податкові злочини - 15 років. Може тому вони і є багатющим державою світу?).
І якщо Семенюк насправді хотіла займатися приватизацією в Україні, а не цільовий продажу "Луганськтепловозу" за третину ціни, то вона, звичайно ж, приписала б всі лаври такого вдалого приватизаційного конкурсу як продаж "Криворіжсталі" СОБІ! Адже продавався комбінат саме тоді, коли Фонд держмайна очолювала ... Семенюк, яка сказала тепер буквально наступне: "А продали його за 24 мільярди". Тобто продали ВОНИ, ті її нинішні вороги - "царі, феодали, генсеки", яких розбушувалася соціалістка сьогодні дещо наївно дорікає минулим: "Наприклад, якщо потрібно було захищати Тимошенко, коли її закрили в буцегарні, я це робила" (запізніла, але наполеглива і публічна прохання про подяки за надану послугу є свого роду хамство і ... свого роду РОЗПЛАТА. Згадайте, як наущать Квентін Дорвард - героя Вальтера Скотта - великий король Франції Людовик Одинадцятий: якщо ти розповіси всім, що врятував на полюванні короля від іклів дикого кабана , то це і буде для тебе достатньою нагородою. А якщо промовчиш, то король тебе коли-небудь віддячить).
Загальнонаціональний інтерес якось непомітно в цій війні амбіцій перемістився на другий план.
По суті, міжособистісна корида затьмарила суть проблеми: продавати чи не продавати Одеський припортовий завод, побудований великим бізнесменом Хамером прямо на березі самого глибоководного порту в Європі? Або може взагалі закрити цей завод з виробництва небезпечних в екологічному відношенні добрив, щоб врятувати порт Південний та й саму Одесу від можливої ??екологічної катастрофи, якої в цьому районі за твердженням екологів-прогнозистів не було сто років (закрили ж ті ж багаті і розумні шведи - заради екології - з десяток років тому всі свої металургійні підприємства)?!
Проблеми приватизації ОПЗ, з якими зіткнувся новий уряд, насправді виникали ще "на фініші" останнього уряду Януковича: президент своїми указами кілька разів скасовував спроби Азарова-Семенюк "по-швиденькому" спродавши Одеський припортовий водночас унікальним аміакопроводом, який напряму до заводу-гіганту могли провести тільки наполегливі більшовики. Кілька спроб приватизації такого ласого для олігархів шматочка породили таке хитросплетіння інтересів такої кількості великих шишок, що вирішити цей конфлікт можна, мабуть, тільки за допомогою такого відкритого конкурсу, який проводився по "Криворіжсталі" у присутності президента та інших найвпливовіших діячів країни. І якщо хто не відчуває себе достатньо компетентним, щоб проводити такі відповідальні конкурси, то нехай просто тихесенько відійде в сторону. Адже як говорив діяльний Наполеон: "Найбільша з усіх аморальність - це братися за справу, яку не вмієш робити".
Отже, чи стане Одеський припортовий таким же детонатором для політичної смути, як свого часу Нікопольський феросплавний? Чи буде "дембель в травню", який приведе, наприклад, до автоматичного зриву остаточного вступу України до СОТ 4 червня? Питання зовсім не риторичне. Бо, як любив нагадувати сам собі в щоденниках Лев Толстой, "в суперечці забувається істина".
Ну, а якщо згадати любимейшую фразу Толстого в цих багатотомних щоденниках "Les peoples heureux n'ont pas d'histoire", то можна сказати і так: щасливі президенти, щасливі уряду, щасливі заводи НЕ ПОТРАПЛЯЮТЬ В ІСТОРІЇ.