Зовнішня політика України після 2009 року - з ким? і куди?
Перед новим президентом України встане безліч проблем. Одні з найбільш гострих будуть питання зовнішньої політики - куди йде Україна? І з ким вона?
У першу чергу - це відносини України з НАТО. Кучма і Ющенко запустили настільки тісний процес співпраці з Альянсом, що його вже важко скасувати. Українські військові навчаються за лекалами НАТО і часто за допомогою натовських фахівців. З цього року вводяться щорічні плани Україна-НАТО, які повинні на законодавчому рівні (без будь-якого референдуму) закріпити рух України в НАТО.
У другій черзі стоїть ЄС. Тут прогрес українців набагато менш очевидний. Перед посольствами європейських країн розтягнулися довгі черги бажаючих отримати візу. Довгий час єврочиновники як мантру повторювали формулу "вступ України в ЄС - це справа не кількох найближчих років, а десятиліть". Незважаючи на останні заяви представника Єврокомісії про великий успіх України у справі євроінтеграції, Європа в цілому переглядає своє ставлення до розширення. Енергетична співпраця з Росією не втратило своєї значущості, а значить єврочиновники повинні постійно враховувати інтереси Росії в питаннях розширення Союзу на Схід.
Але в євроінтеграційному питанні є і позитивні для нинішнього українського керівництва зрушення. Європа знайшла нові форми кооперації і втягування в орбіту свого культурного, економічного і політичного впливу сусідні країни - це програми партнерства типу Середземноморського і Східноєвропейського, які безпосередньо не передбачають становлення партнерів ЄС як повноцінних членів Союзу.
По-третє, це відносини з Росією. Тут більше мінусів, ніж на перших двох напрямках. Справа дійшла до того, що в серпні цього року президент РФ Дмитро Медведєв відмовився направляти в країну посла. Існує маса неврегульованих питань у відносинах двох країн (від НАТО до кримських маяків), Росія взагалі поки не визначилася, як ставитися до України - як до состоявшемуся державі чи проміжного освіти. Також і Україна - зберігаючи на словах обіцянки "особливих відносин", вона все більше віддаляється від Росії.
Крім трьох цих стратегічних проблем України ще належить вирішити масу інших. Але головне - це визначитися з довгостроковою стратегією. Чим повинна бути Україна? Частиною Європи? Мостом між Європою і Росією? Бар'єром, що відділяє Росію від решти Європи?
Існує кілька стратегічних шляхів для України (приєднання до Росії не розглядається, тому що до цього не готова російська еліта, як говорилося вище, поки ще неопредел навіть з тим, що таке Україна; до швидкої євроінтеграції України не готова сама Європа і для цього немає правових підстав - Україні потрібно привести у відповідність тисячі законів з непрацюючою Верховною Радою):
Найбільш очевидний - це уповільнена євроінтеграція, яка відбувається з перемінним успіхом з початку 1990-х рр.. Поступово країна втягується в європейські структури. Якщо через десятиліття цей процес завершиться, то для економіки це означатиме масштабний переділ власності (шок за типом 1990х рр.., Бо доведеться перебудовувати всю економіку). Розшириться інтернаціоналізація української економіки та прискориться входження до неї американських і європейських бізнесменів. Це означає повноцінну торговельну війну між ними та російськими підприємцями, міцно засіли на українських ринках (машинобудування, енергоносії, зв'язок та ін.) Це рівноцінно збільшенню розколу країни по берегах Дніпра, яке актуалізувалося після 2004 року, - за економічними війнами послідують зіткнення у вищих ешелонах влади. А це при українському політичному полухаосе може привести до непередбачуваних наслідків.
Україна може законсервувати своє стрімкий рух на Захід і перетворитися на буфер між Росією і ЄС. Це зняло б додаткову напругу з російсько-європейських відносин, убезпечило ЄС від потоку трудових мігрантів з України, зберегло військово-промислову кооперацію з Росією, яка приносить великі прибутки і створює багато робочі місця в Центрі України. Якщо Україна і далі намагатиметься відірватися від Росії і прилучитися до ЄС, якому поки вона не потрібна, то вона виявиться в положенні замурованого людини: зі сходу - стіна і з заходу - стіна. Чи не краще врахувати думку європейського і російського політичних настанов, бажаючих співпрацювати один з одним і не хотящих нових конфліктів через статус України? Сама Україна також зможе отримати великі вигоди від такого стану:
- В кооперації з ЄС і Росією розвивати транспортні коридори по території країни, які можуть створити основу для економічного процвітання України - як кажуть китайці, де дороги - там багатство;
- Ідеологія "моста" загалом і в цілому непогано підходить для зняття внутрішньоукраїнського напруги - одночасно і з Росією і з ЄС, і ні з ким не конфліктуємо.
Це положення непогано підпадає під концепт "Великої Європи", який з недавнього часу розвиває цілий ряд європейських і російських експертів (Ганс Кехлер (професор Інсбрукського університету, Австрія), Вальтер Швіммер (екс-генсек Ради Європи, Австрія), Володимир Якунін (Світовий форум "Діалог цивілізацій", ВАТ "РЖД", Росія) та ін.) Нещодавно - 18-19 вересня вони презентували цю ідею в Україні. Концепт увазі об'єднання Європи економічно і духовно, без створення нового інституціоналізованого міжнародного об'єднання.У січні 2010 року країну має очолити нова людина, яка просто зобов'язаний повести країну в зовсім новому напрямку і при цьому не наступити на "вила" своїх попередників - Кучми і Ющенка, що сприяли культурному, економічному та політичному розколу країни.
