7 серпня • оновлено в 06:03
МоваЯзык
Блоги Світ

/ Політика

Сергій Тігіпко: вибір після виборів

У ніч, коли стали відомі попередні результати першого туру президентських виборів, Сергій Тігіпко настільки часто з'являвся в телевізійних ефірах, що один з його колег-кандидатів, які не пройшли у другий тур, з сарказмом зауважив: у глядачів може скластися враження, ніби Сергій Леонідович зайняв на виборах перше місце. Втім, як кажуть, в кожному жарті ... Переможцем Тігіпко може називати себе з повною підставою: ще кілька місяців тому його рейтинг не перевищував статистичної похибки, і саме бажання лідера "Сильної України" балотуватися в президенти багатьма сприймалося як ексцентрична примха людини, якій просто не на що витрачати гроші. Зате тепер про кампанію Тігіпка говорять майже виключно в найкращих тонах - як про зразкову політичної технології та перспективному бізнес-проекті. Втім, те, що успіх заслужений, Сергію Леонідовичу ще належить довести: все залежить від того, як він зможе розпорядитися отриманим результатом. Інакше - в політичній історії України він може залишитися випадковим щасливчиком, якого виборці від безвиході визнали новим обличчям української політики.

Галломан з 90-х

Та що там виборці! Навіть Віктор Янукович, коли його у "Великій політиці" запитали про Тігіпка, почав розмірковувати про те, що, мовляв, "добре, коли підростає молодь". Євгену Кисельову довелося нагадати лідеру опозиції, що Сергію Леонідовичу вже 49 років. Коли сам Янукович тільки починав свою політичну кар'єру, "подає надії" Тігіпко вже був віце-прем'єром. Відповідає, до речі, за економічні реформи - як це не дивно тепер звучить - в уряді Павла Лазаренка. Втім, до того, що його сприймають не таким, яким він є насправді, Тігіпко міг би вже звикнути - у його кар'єрі це траплялося неодноразово. Причому, іноді цьому сприяв і сам Сергій Леонідович. Скажімо, в 1997-му в інтерв'ю "Київським відомостям" він з викликом заявив, що в чиновники йдуть тільки ті підприємці, які не досягли успіху в бізнесі. І менше ніж через місяць ... сам опинився в уряді. "На зміну ринковику-теоретику прийшов ринковик-практик", - ці слова Олександра Разумкова можна було сприймати навіть як жартування над новоспеченим віце-прем'єром. Якщо б призначення не відбулося за рекомендацією самого Разумкова. Та й образ "риночника-практика" виявився для Тігіпка дуже корисним - якщо він користується ним досі.

Найвищу оцінку за свою роботу в своєму першому уряді Сергій Леонідович отримав, як відомо, за кордоном - у вигляді ордена Почесного легіону з рук французького президента. Жак Ширак нагородив його як співголову комісії з економічного співробітництва між двома країнами. Найгучнішим (якщо не сказати скандальним) проявом цієї співпраці, пам'ятається, був прихід в Україну транснаціональної компанії "Лафарж", зовсім не чужа для самого Ширака. На пам'ять про ті далекі часи у Тігіпка залишився не тільки орден. Досить звернути увагу, як Сергій Леонідович реагує на прізвище колишнього французького президента, навіть згадану зовсім в іншому контексті. Ну і, зрозуміло, залишилася репутація головного українського "галломана". Зміцнилася після того, як стало відомо про те, що з Сергієм Леонідовичем працюють французькі політтехнологи на чолі з Марселем Гроссом. Можливо, звичайно, це збіг - у самій Франції компанія Гросса працювала саме з опонентами Ширака (вибір на їх користь можна пояснити скоріше "польським прецедентом", де ті ж технологи під керівництвом Жака Сегели "допомогли" стати президентом "колишньому комсомольцю" Олександру Кваснєвському ), але публіка навряд чи вникала в такі нюанси.

"Вічний кандидат"

Інша справа, що голос Парижа в Києві звучить не так вагомо, як голос Москви або, скажімо, Вашингтона. У перший раз Тігіпко міг пошкодувати про це в самому кінці 1999-го. Коли "оновлений" президент Кучма висунув кандидатом на пост керівника уряду Віктора Ющенка, а не Сергія Тігіпка, який побував до того часу віце-прем'єром у Лазаренка і Пустовойтенка. Хоча справа, звичайно, не тільки в зовнішніх рекомендаціях. Кучмі потрібна була людина, здатний піти на конфлікт з "парламентськими" олігархами, занадто високо оцінював свій внесок у його переобрання на другий термін. А Тігіпко вже тоді сприймався як людина, що віддає перевагу переговорам. В уряді Кучма Сергія Леонідовича таки залишив - нехай і з пониженням до міністра економіки. Але на цьому місці той почувався дуже незатишно і зрештою пішов у парламент, перемігши на довиборах у Раду.

Можливо, це було спробою підступитися до прем'єрського крісла з іншого боку. У всякому разі, вже через півроку, в листопаді 2000-го, Тігіпко очолив "Трудову Україну", проект, який представляв своєрідний пул олігархів різного калібру - від Віктора Пінчука до Андрія Деркача, альтернативний як Ющенко, так і набирали вагу есдекам Медведчука-Плужникова. Сергій Леонідович цілком серйозно розраховував, що в кінцевому підсумку Кучма зробить ставку саме на нього і, за його власними словами, навіть накидав чернетку потижневого (!) Плану роботи на перші сто днів свого прем'єрства. Але після відставки Ющенка прем'єром став Анатолій Кінах. А "Трудову Україну" у добровільно-примусовому порядку включили до складу провладного блоку "ЗаЄдУ!"

Результат "заєдистів" не вразив. Зате затребуваними виявилися дипломатичні таланти Тігіпко. Його благословили на спробу створити коаліцію з "Нашою Україною". Переговори Сергій Леонідович вів активні, але "партія війни" виявилася сильнішою. Створити іншу більшість, готове забезпечити проведення конституційної реформи за сценарієм Банкової, узявся Віктор Янукович. І Тігіпко знову залишився без портфеля прем'єра. У якості "втішного призу" йому віддали крісло голови НБУ - щоправда, для цього новоспеченому більшості довелося мало не штурмом взяти сесійну залу парламенту.

Освоївшись на новому місці, Сергій Леонідович несподівано вирішив, що Нацбанк - непоганий стартовий майданчик для походу не тільки на Грушевського, а й на Банкову. Щонайменше, він вважав себе нічим не гірше за Ющенка, що стартував у велику політику саме з будівлі на Інститутській. Так країна дізналася, що їй терміново потрібно поміняти дизайн гривні - причому кожну нову купюру керівник НБУ представляв особисто, і ролики ці більше нагадували передвиборні. Поруч з Тігіпком знову помітили Гросса. Але Кучма досить швидко припинив цю самодіяльність. Після кількох досить жорстких розмов з президентом голова центробанку і лідер "Трудової України" (настільки пікантне поєднання посад в ті часи не вважалося чимось незвичайним) погодився очолити виборчий штаб Віктора Януковича. З досить туманною перспективою прем'єрства у разі його перемоги.

Туман розвіявся після другого туру виборів, що закінчився помаранчевою революцією. Сергій Леонідович пішов і з посади начштабу, і з НБУ. Запропонував нові вибори, в яких навіть готовий був брати участь. Обіцяв показати, якою має стати опозиція ймовірному президенту Ющенку ... Але на нього вже ніхто практично не звертав уваги. І Тігіпко зрештою махнув рукою на все, включаючи і "Трудову Україну". Хоча за два роки до цього стверджував, що "не може кинути 20 тисяч чоловік, значна частина з яких пішли в партію, тому що там є Тігіпко".

Іноді вони повертаються

П'ять років колишній "трудовик" займався облаштуванням особистого життя і бізнесом. Досить успішно, якщо врахувати, за скільки в кінцевому підсумку він продав свій банк шведам напередодні світової кризи. Правда, за умовами угоди Тігіпко не має права найближчим часом засновувати нові фінансові установи. Може бути, тому зрештою і вирішив повернутися в політику. Як і обіцяв в 2008-му - "в один момент". У березні 2009-го його готували відразу на дві посади - керівника НБУ і віце-прем'єра в уряді Тимошенко. Друга пропозиція була більш відчутним, і Тігіпко погодився. Підкресливши, що на цей раз балотуватися в президенти не збирається. Але плани помінялися. Не у Сергія Леонідовича. У Юлії Володимирівни.

Тимошенко потрібно було вирішувати "проблему Яценюка", рейтинги якого саме навесні впритул наблизилися до показників прем'єра. Ідеальним спойлером міг бути двійник Арсенія Петровича - молодий, з дипломом, репутацією прагматика-економіста і добре підвішеним язиком .... За анкетними даними в Тігіпка, звичайно, була проблема з віком. Але виборці голосують адже "не по паспорту". А тримати в пам'яті подробиці його біографії всі ці п'ять бурхливих постреволюційних років виборці, зі зрозумілих причин, не могли. У підсумку Сергій Леонідович виявився саме тим "добре забутим старим", яке в очах електорату постало не просто "новим", а й "незаплямованим". У цьому Тігіпко навіть дав фору Яценюку.

Люди втаємничені кажуть, що спочатку особливо амбіційних цілей перед кампанією-2009 Сергій Леонідович не ставив. Максимум - заявити про своє існування і підготуватися до місцевих виборів. Причому не в масштабах всієї країни, а, так би мовити, точково. Корективи довелося вносити на ходу. По-перше, до літа "проблема Яценюка" для Тимошенко розсмокталася сама собою, точніше, зусиллями самого Арсенія Петровича і його технологів. І Тігіпко довелося покладатися на власні сили. По-друге, обрана тактика кампанії виявилася досить ефективною несподівано навіть для самого кандидата, а успіхи розбудили амбіції.

Але якщо успіх Сергія Леонідовича був несподіваний для нього, то конкуренти "прогавили" його й поготів. Фаворити з Тігіпком не воювали. Ні, він, звичайно, і сам не провокував, вгадавши насправді настрої виборців, втомлених і від постійних "розбірок" між політиками, і від агресивного тону їхньої передвиборної риторики. Але ніхто не намагався наносити по лідеру "Сильної України" і превентивних ударів. У ньому просто не бачили конкурента. Більш того, на Турівській продовжували розглядати його як негласного союзника, який продовжував віднімати відсотки у Яценюка і все більше вгризається в електоральне поле Партії регіонів, намагаючись бути, за влучним визначенням Альони Гетьманчук, Януковичем upgraded. А на Липській вважали, що зростання рейтингу Тігіпка працює на збільшення відриву їхнього кандидата від прем'єра. Мовляв, навіть відібравши у Януковича кілька відсотків на Сході, він не дасть Тимошенко набагато більше зібрати на Заході. Певною мірою саме завдяки Сергію Леонідовичу Тимошенко в підсумку стала і "кандидатом сільської України", поступившись міста, якщо не Януковичу, то Тігіпко з Януковичем разом.

Правда, далеко не всі в біло-синьому таборі вважали тактику загравання з екс-трудовиком правильною. Якщо Сергій Льовочкін був налаштований підкреслено миролюбно, то Борис Колесніков, скажімо, і під час кампанії не пропускав нагоди нагадати про поведінку Тігіпка у 2004-му. І тепер може дорікнути умовну "партію миру" в тому, що без "бронзового призера" відрив Януковича в першому турі був би ще більше. Але це скоріше привід, чому причина, і якби не було його, можна було б знайти інший. Про те, що в ПР існує кілька центрів впливу, які прагнуть продемонструвати лідеру свою значущість, не писав останнім часом тільки ледачий.

Секрет його свіжості

Для фаворитів несподіваний успіх Тігіпка, зрозуміло, в будь-якому випадку не фатальний. Чого не скажеш про інших претендентів на роль "третьої сили". Яценюк з його сімома відсотками хоча б тримається і поривається зробити хорошу міну при поганій грі. Решта - у глибокому нокауті. Їх штабісти намагаються хоча б собі пояснити, що сталося. Перше, що спадає їм на думку, - гроші. Коштів Тігіпко справді не шкодував. За оцінкою експертів, кампанія обійшлася йому в 100 мільйонів, за словами людей, близьких кандидату, як мінімум у півтора рази більше. До кінця кампанії здавалося, що рекламу кандидата транслює вся побутова техніка в будинку. Не кажучи вже про численні ефірах на найбільш рейтингових каналах країни.

Але потрібно віддати належне технологам - їм вдалося уникнути очевидного пересичення. А значить, і ефекту відштовхування. На відміну, скажімо, від зухвало "кислотної" кампанії Яценюка. Тігіпко був відмінно позиційований. Отстутствие агресії (ну, хіба трохи, в гомеопатичних дозах, щоб не "поплив" гасло "сильний президент"), демонстрація спокійній і конструктивній сили цілком відповідали характеру кандидата. Всі спроби піарників і журналістів підбити Сергія Леонідовича на щось "таке", провокаційне чи просто екстравагантне закінчувалися нічим. І не тому, що кандидат відмовлявся. У нього це просто не виходило. Але невдача в цьому і до конфузу, не дотягувала.

Любителі екстриму можуть назвати його кампанію безбарвною, але те, що технологи хотіли донести до виборця, вони донесли. Вже відомого нам образу "риночника-практика", який "прислухається до людей", плюс не раз вже розкритикованого іміджу "мачо для домогосподарок", як виявилося, для успіху цілком достатньо. Програми у кандидата, звичайно, не було, був набір погано-бідно стикуються між собою тез-слоганів. Але, по-перше, програм не було у більшості кандидатів. А по-друге, у виборця склалося стійке впечтленіе, що програма була, і саме така, яку хотів би почути цей самий виборець.

А електоратом Тігіпка, крім неодноразово згаданих домогосподарок, виявився той самий середній клас. У заслугу якому ще недавно ставили помаранчеву революцію. Але тепер він вже не хоче бути авангардом. Він втомився. І не вірить у пафосну риторику. Не тільки від влади, а й від тих, хто претендує на роль опозиції. Тон, вибраний Тігіпко, для цього середнього класу підійшов ідеально. Ну хіба що в питаннях "з 2004-го" Сергій Леонідович не міг не бути "трохи більше біло-синім". І за це Арсенію Петровичу варто його навіть подякувати. Інакше не дорахувався б він ще пари-трійки відсотків у традиційних помаранчевих областях.

Наречений на виданні

Втім, після першого туру Тігіпко почали обробляти кандидати обох колірних забарвлень. Незважаючи навіть на які неодноразово звучали попередження соціологів та політтехнологів, що голоси, зібрані в українських умовах, взагалі передаються насилу, а особливість виборців Тігіпка чи того ж Яценюка полягає саме в тому, що слухатися своїх обранців вони здебільшого взагалі не мають наміру. Люди присвячені, втім, пояснюють, що "зазивали" насправді ніяких надзавдань перед собою не ставлять. Скажімо, максимум, який біло-сині хотіли б отримати від Яценюка чи Ющенка, це зменшити відсоток тих, хто збирається в другому турі голосувати за Тимошенко. Для цього достатньо, щоб кандидати агітували не йти на дільниці або голосувати проти всіх. Аналогічне завдання стоїть перед біло-сердечними щодо тієї більшості виборців Тігіпка, яка чинному прем'єру в будь-якому випадку воліє Януковича.

Різниця між Юлією Володимирівною та Віктором Федоровичем полягає в іншому. Тимошенко виступає в ролі наздоганяючого, і статус-кво її не влаштовує. Їй потрібно зламати ситуацію. І переманити на свою сторону хоча б частину електорату "бронзового призера". А "переагітувати виборців Тігіпка без самого Тігіпка", за визнанням самих бютівців, практично неможливо. Тому прем'єру недостатньо навіть "прихильного нейтралітету" з боку Сергія Леонідовича, їй потрібно виразно артикульовані заяву про підтримку її кандидатури у другому турі.

Саме тому Тимошенко пішла на ризикований крок, фактично зажадавши від кандидатів другого ешелону об'єднати зусилля вже до дня голосування. Ризикований - оскільки будь-яка відмова автоматично буде сприйнятий як її особиста поразка. Щоб цього не сталося, прем'єр у відкриту запропонувала Тігіпку своє крісло, а, за неофіційними каналами, - ще й половину Кабміну. Не особливо звертаючи уваги на те, що за Конституцією кандидатуру глави уряду визначає не президент (яким ще потрібно стати), а коаліція парламентської більшості. Але Сергій Леонідович ж не перший день у політиці. І добре пам'ятає, як за Кучми, у якого були куди більші повноваження, в Раді з вітерцем прокотили його шефа Пустовойтенка, хоча Леонід Данилович формально виконав свої обязвательства і вніс кандидатуру. До того ж у нинішніх умовах крісло прем'єра, за визначенням самої ж Тимошенко, більше "нагадує електричний стілець", а значить у Тігіпка є всі шанси стати "козлом відпущення".

При цьому для "без п'яти хвилин прем'єра" дати свою згоду ще більш ризиковано. У його штабі підозрюють, що значна частина виборців самовідданість свого фаворита не оцінить. Так що Сергію Леонідовичу доведеться розлучитися з його головним на даний момент політичним капіталом. Може, не з усіма 13 відсотками, звичайно. Але навіть третини, не кажучи про половину, йому буде шкода. От якби спочатку конверітіровать нинішній результат у фракцію в парламенті чи місця в місцевих радах ... Але Тимошенко може чекати тільки до 5 лютого!

А ось біло-сині, які почуваються впевненіше, мають можливість "підгортати" Сергія Леонідовича куди основательней. Як повідомляють джерела в штабі ПР, Тігіпко, по-перше, запропонований цілий спектр можливостей - від прем'єра та голови НБУ до підтримки на виборах київського мера (перший крок, власне, призначення цих виборів). По-друге, від нього не вимагають нічого нездійсненного натомість. Ніякого тобі заяви на підтримку Януковича в другому турі. І вже тим більше - клятви вірності. Досить натяку на готовність подумати. І то - не дуже обов'язково. І, нарешті, третє: Янукович обіцяє Тігіпку дострокові парламентські вибори. І збереження партійних списків на вибори до місцевих рад. Обіцянкам, звичайно, можна не вірити. Але в даному випадку регіонали й самі зацікавлені. І в першому, і в другому. Власне, у збереженні пропорційної системи зацікавлений і БЮТ. Але закон могли б прийняти і без нього. А в дострокових виборах Тимошенко точно не зацікавлена.

У п'ятницю з ранку Сергій Тігіпко заявив, що готовий подумати над пропозицією про посади прем'єра. З чийого боку, правда, не уточнив. І закликів підтримати когось із фаворитів у другому турі теж не прозвучало. Можливо, Сергій Леонідович уже зробив свій вибір. А може, просто отримує задоволення від самої ситуації. У вряди-годи чи не він пропонує себе, а інші домагаються його політичного розташування.

Підписуйся на наш Telegram. Отримуй тільки найважливіше!

Новини політики

Топпублікації

Топблоги