Сезон полювання на аеропорти - відкритий

З настанням весни 2008 року Юлія Тимошенко несподівано для багатьох розвинула бурхливу діяльність ще на одному фронті політичного та економічного протистояння. Цього разу об'єктом її пильної уваги стали українські аеропорти.

До цього дня велика частина обширного господарства покійного "Аерофлоту" знаходиться в комунальній власності місцевих рад. Ці поради в повній відповідності з Законом України "Про місцеве самоврядування" розпоряджаються належним їм майном, і мають право самі вирішувати питання про доцільність повної або часткової приватизації зазначених аеропортів.

Кожен аеропорт має певну інфраструктуру, що включає в себе злітно-посадочні смуги, майданчики для стоянки літаків, пасажирські термінали, готелі, адміністративні будівлі, автомобільні парковки і т.д. Але крім всього вищесказаного, кожен аеропорт має ласий доважок у вигляді багатьох гектарів землі, частина з якої відноситься до так званій зоні відчуження, а на частині розташовуються системи безпеки аеродромів, навігаційні маяки та багато іншого. Враховуючи те, що всі аеропорти будувалися ще в часи СРСР, коли земля була державною, можна зрозуміти що території під аеродроми відводилися з розмахом, і ні про яку економію землі ніхто тоді не думав.

Природно, що, отримавши всю повноту прем'єрської влади, Тимошенко не могла змиритися з ситуацією, коли таке багатство знаходиться в руках "муніципальних князьків". Посилив ситуацію той факт, що більшість цікавлять Тимошенко аеропортів, знаходяться у віданні місцевих рад, депутатська більшість в яких сформовано без участі фракції БЮТ. Ні для кого не секрет, що в Одесі, Донецьку, Харкові, Дніпропетровську, Криму, а тепер і в Києві, позиції БЮТ, м'яко висловлюючись, залишають бажати кращого. Внаслідок цього отримати потрібні Тимошенко рішення про передачу права власності або приватизації аеропортів на користь близьких їй структур, практично було не реально.

І Тимошенко почала діяти, причому діяти з властивим їй цинізмом і напористістю. Атака була розпочата через два тижні, після "воцаріння" Леді Ю в Кабміні. Вже 14 січня цього року в одному зі своїх інтерв'ю вона заявляла: "Необхідно терміново розробити законопроект, який регламентуватиме процедуру приватизації аеропортів, їх систем безпеки, а також злітно-посадочних смуг". А 5 березня 2008 року було затверджено Концепцію цільової держпрограми розвитку аеропортів на наступних 12 років, відповідно до якої 29 найбільших аеропортів країни мають бути терміново націоналізовані (тобто перейти в держвласність). Тільки після цього вантажні та пасажирські термінали, об'єкти забезпечення авіапаливом та інші елементи наземної інфраструктури можуть передаватися в приватні руки на "відкритих аукціонах". Така ось тимчасова і проміжна націоналізація.

Як тут не згадати Шарикова, який любив говорити - "все відібрати і поділити". Власне для цього і треба спочатку все Аеропортівський господарство націоналізувати. Дуже важливо для прем'єра, щоб аукціони проводили не місцеві ради, а уряд, якому до того часу буде належати право власності на аеропорти. Розуміючи це, а також не бажаючи упускати зі своїх рук прямий прибуток від пріватізиціі цих "ласих шматочків", місцеві ради однозначно відмовилися передавати аеропорти у держвласність.

Відмова Юлію Володимирівну не засмутила. У запасі у неї було секретна зброя, "козирна карта" - "Євро-2012". Справа в тому, що за оцінками експертів, потреба в інвестиціях для підготовки основних і резервних аеропортів до Євро становить: для Борисполя - 3000 мільйонів гривень, Жулян - 355000000

355000000, Харкова - 436, Донецька - 381, Дніпропетровська - 464 та Одеси - 755 млн гривень.

Раніше фінансування розвитку аеропортів здійснювалося як з місцевого, так і держбюджетів. Але для того, щоб змусити місцеві органи влади прийняти потрібне Тимошенко рішення, в означену концепцію було внесено норму, відповідно до якої з держбюджету пропонувалося фінансувати розвиток і утримання лише тих аеропортів, які знаходяться в держвласності. А інші були зобов'язані фінансуватися з муніципального бюджету, природно місцеві ради таких сум зі своїх авуарів виділити не могли.

Вдобавок вийшла постанова Кабміну від 21 травня 2008 року, яке передбачало передачу 1008 мільйонів гривень, виділених на реконструкцію аеропортів у поточному році, державним аеропортам "Львів" та "Бориспіль", а також комунальними "Донецьк" і "Жуляни" (за обов'язкової умови передачі цих аеродромів у власність держави). І частина місцевих рад здалася на милість прем'єра.

Першим впав Донецьк. 22 квітня облрада прийняла рішення про передачу злітно-посадкової смуги комунального підприємства "Міжнародний аеропорт" Донецьк "державі. Вирішальним фактором стало те, що з держскарбниці на будівництво та реконструкцію аеропорту "Донецьк" цього року планується виділити 7 33,3 мільйона гривень. Ця сума майже в два рази перевищує обсяг інвестицій, необхідний підприємству для підготовки до Євро-2012. У лічені тижні за Донецьком капітулював Харків. У травні місцева влада дала дозвіл на передачу аеродрому в держвласність. Мабуть, міськрада і орендар аеропорту компанія ТОВ "Нью Системс АМ" також отримали гарантії виділення бюджетних коштів на розвиток аеродромної інфраструктури.

Але далеко не всі місцеві ради "склали зброю" і здалися Тимошенко. Прийняти її пропозицію відмовилися Київ (аеропорт "Жуляни"), Одеса і Дніпропетровськ. Їх приклад наслідував і Рівненська обласна рада, який прийняв рішення про те, що комунальне підприємство "Міжнародний аеропорт" Рівне "буде виставлений в цьому році на продаж. Загалом, новина про проведення чемпіонату Європи в Україні призвела до того, що для підприємств відразу ж знайшлися стратегічні інвестори. І місцева влада отримали можливість ефективно розпорядитися комунальною власністю, що не ділячись при цьому з державою або урядом.

До того ж всі програми приватного інвестування аеропортів, на які погоджуються непідконтрольні Тимошенко місцеві ради, зокрема Одеський, не передбачають передачі права власності на аеропорти кому-небудь. Максимум, на що вони йдуть, це спільне користування об'єктом разом з інвестором чи концесія. Природно, таке "впертість" місцевої влади мало влаштовує представників великого капіталу, які прагнуть роздобути аеропорти у свою власність.

І тут варто задуматися над тим, а хто саме може бути зацікавлений у купівлі українських аеропортів. Хто такий могутній, що зміг пролобіювати програму (саме програму, а не розрізнені дії) Кабміну відібрати авіаційне господарство з комунальної власності незговірливих рад. Або якщо точніше, хто має настільки потужні важелі впливу на прем'єра, що не сумнівається в позитивному для себе результаті подальших приватизаційних аукціонів з цим аеропортам.

Якщо проаналізувати, яка із зарубіжних компаній найбільш активно цікавилася купівлею українських аеропортів протягом останніх років, складається досить цікава картина. Наприкінці вересня 2007 року, група "Базовий елемент", що належить російському магнату Олегу Дерипасці, заявила про готовність вкласти 200 мільйонів євро в розвиток міжнародного аеропорту "Одеса", купивши його на приватизаційному конкурсі за ціною 10-50 мільйонів доларів, або отримавши в концесію на термін не менше 50 років. "Базовий елемент" отримав відмову, тому що пропозиція не відповідало умовам конкурсу з реконструкції міжнародного аеропорту "Одеса", затвердженим виконкомом Одеської міськради. Одна з причин, і мабуть, головна, це той факт, що у власності "Базового елемента" знаходяться конкуруючі з одеським повітряним портом аеропорти Сочі, Геленджика, Краснодара і Анапи, а згідно з умовами тендеру, претендент не може мати у власності, володінні або управлінні аеропорти, які є конкурентами одеського або можуть скласти йому конкуренцію в майбутньому, крім того сума інвестицій повинна бути не менше 250 мільйонів гривень.

Довідка "Оглядача": Холдинг "Базовий елемент" заснований в 1997 році (до 2001 року називався "Сибірський алюміній"). Володіє російськими та зарубіжними активами в енергетиці, машинобудуванні, девелопменті, авіаційної та добувної промисловості, фінансовому та будівельному секторах. У число активів входять енергетична група En + ("Русал", "Євросибенерго", Об'єднана нафтова група, CEAC Holdings), машинобудівний холдинг "Російські машини" (ГАЗ, "Авіакор - Авіаційний завод", "Абаканвагонмаш"), фінансова компанія Basic Element Finance ("Ингосстрах", банк "Союз", "Елемент Лізинг", НПФ "Соціум", керуюча компанія "Ингосстрах-Інвестиції"), ресурсний холдинг Element Resources ("Союзметаллресурс", "Континенталь Менеджмент", "Жани Жилдиз Голд", Batu Mining). Також "Базел" володіє будівельними та девелоперськими компаніями "Главстрой", "БазелЦемент", "Альтіус Девелопмент", "Аремекс", аеропортами в Сочі, Краснодарі, Анапі, Геленджику, авіакомпанією "Авіалінії Кубані". Консолідована виручка підприємств групи в 2006 році - більше $ 18 млрд, вартість активів - близько $ 23 млрд. На підприємствах "Базела" працюють близько 300 тис. співробітників. Власник холдингу - Олег Дерипаска.

фото ВікіпедіяНезважаючи на поразку в Одесі Дерипаска досяг певного прогресу в Харкові. У лютому 2008 року депутати міськради ухвалили рішення підписати договір оренди цілісного майнового комплексу АКП "Міжнародний аеропорт" Харків "строком на 49 років між містом і ТОВ" Нью Системс АМ ", афілійованої з групою DCH Олександра Ярославського. При цьому і сам Ярославський і його група DCH контролюються Олегом Дерипаскою і його холдингом "Базовий елемент".

Крім того, Дерипаска не приховує, що має безпосередній вплив на Тимошенко. Напередодні парламентських виборів у березні 2007 року мільярдер дав інтерв'ю російському виданню "Время Евразии". Матеріал друкувався для обмеженої групи задіяних у політиці олігархів. Кілька примірників потрапили в Україну, а потім в Інтернет. Через занадто гострих і відвертих заяв про середньоазіатських республіках і Україні в часності довгий час інтерв'ю вважали фальшивкою.

Однак на початку цього року його опублікували на офіційному сайті Національної ради з корпоративного управління Росії, що автоматично підтверджувало справжність цього інтерв'ю. Правда, на інтернет-сайті воно пробуло лише два тижні. Цілком ймовірно, інтерв'ю зняли за прямою вказівкою Кремля за резонансу, яке воно викликало в російській пресі.

Ось лише кілька висловлювань Дерипаско про Тимошенко, Януковича та Ющенка:

"Чомусь помилково вважають, що Росія хотіла нав'язати Україні Віктора Януковича як президента. Ми, звичайно, фінансуємо його, але зовсім не з метою нав'язування Україні. Ми шукаємо в республіці адекватних менеджерів, і Янукович - лише один з можливих кандидатів".

"Ющенко поступово стає смішним. Особливо після того, як ми домовилися з Юлією Тимошенко. Вона, до речі, цілком адекватний і професійний політик, допомагала нам на Миколаївському глиноземному комбінаті. Зараз Ющенко нічого не залишається робити, як роз'їжджати по Європі і просити про підтримку. Результат його зусиль просто смішний - перед нами підлабузнюються з Європи, і з кожним днем ??все більше. Прийде час - всі цікаві фабрики, весь транспорт України буде наш. Це точно. Ось так робиться гра ".

Про таємні і явних зустрічах Тимошенко і Дерипаско вже давно шепочуться як у Києві, так і в Москві. А про їх стратегічних домовленостях і таємній змові по долі українських аеропортів щосили пліткують у околоолігархіческіх колах.

Як казали давні римляни, "якщо хочеш зрозуміти, хто в чомусь винен, шукай того, кому це вигідно". У нашому випадку ми вже знаємо, кому і навіщо було вигідно лобіювати передачу аеропортів у держвласність. І навіть відомо тільки хто в підсумку від цього виграє. Ну а хто програє - покаже майбутнє.