Бей кримчан, щоб інші боялися

17 жовтня о Криму відбулася подія, майже не зазначене увагою української преси. Йому присвятили замітки хіба що кілька інтернет-видань, та на деяких телеканалах пройшли хвилинні сюжети. На відміну, скажімо, від каналів російських - найбільші з них цілий день смакували довгі репортажі на цей рахунок прям-таки зі хтивим задоволенням. Останнє, звичайно, не дивно: ЗМІ нашого "північного сусіда" хлібом не годуй - дай "чорнуху" з нашого життя показати. Українські журналісти навпаки продемонстрували майже одностайне ігнорування того, що здалося їм "дрібним епізодом". І, як здається, зовсім дарма.

Ні, на перший погляд дійсно може здатися, що нічого особливого не сталося. Ну "кинули" в черговий раз "пайовиків" земель колишньої державної "контори", а нині агрофірми "Крим". Ну так хіба мало в Україні на цей день колгоспів і радгоспів реорганізовано, в тому числі і в "шарашкіна контори" на манер хрестоматійною "Роги і копита". А ті, хто непогано тримається на плаву, все одно не проти отримати додатковий прибуток за рахунок банального шахрайства. Як і в нашому випадку: за взяту в оренду землю власникам мало того, що не виплатили орендної плати, так ще й спробували жадану територію повністю відрубати. Навіть встигли продати частину її новим господарям, щоб ускладнити відновлення справедливості.

ОМОН розігнав маніфестацію зневірених добитися справедливості у влади і судів старих і жінок, та ще почав стріляти - слава Богу, поверх голів. Ну, право, на сонячному півострові таким теж уже нікого не здивуєш. "Земельне питання", та ще з урахуванням "кримськотатарського фактора", затьмарює мирне існування в Тавриді, мабуть, всі роки української незалежності. А вже тепер, коли тільки лінивий не обговорює оприлюднення Юрієм Луценком злобливого плану Секретаріату Президента "300 спартанців" - по дестабілізації обстановки в Криму і провокування українсько-російського конфлікту, - і поготів. Так що, начебто, і справді дивуватися особливо нема чого.

Йде війна дорожня ...

Насправді події 17 жовтня є значною мірою багатообіцяючим прецедентом. На жаль, "багатообіцяючим" - аж ніяк не в хорошому сенсі слова. Почнемо з лежачого на поверхні. По-перше, це вкрай жорстка реакція правоохоронних органів. Процесію обурених селян розігнали напрочуд оперативно, та ще й пообіцяли порушити кримінальні справи проти організаторів - двох місцевих депутатів.

Втім - друге - причина цієї жорсткості теж була досить вагомою. Самозахоплення земель, масові мітинги нині мало кого хвилюють. Особливо з урахуванням того, яким чином (і за якою таксою) "вербуються" учасники більшої частини цих театралізованих дійств. Проте цього разу протестувальники рушили перекривати автостраду Сімферополь-Севастополь. Взагалі сама по собі ця автодорога такого вже "стратегічного" значення не має. Сезон відпочинку практично закінчився, до того ж більш-менш серйозні вантажі перевозяться по "дублюючої" залізниці. Але тут адже важливий сам факт! Ображені люди вибрали найефективніший спосіб впливу на владу.

В принципі спосіб цей сам по собі не новий - його епізодично застосовували і раніше. Як, скажімо, обіцяли це зробити мешканці кількох центральних районів Київської області, коли їх точно так само "кинули" з ділянками спритні земельні "рейдери". Або - у загальнодержавному масштабі - Юлія Тимошенко в 2006 році, в підготовці масових акцій проти організації "антикризової коаліції" Януковича. Тому що зброя це на рідкість ефективне. Можна ігнорувати демонстрації, голодовки, страйки, але параліч транспортних артерій дуже швидко відкидає країну в Середні століття, повністю порушуючи нормальну роботу економіки.

Порівняти такі "блокування" можна хіба що з "партизанською війною", відомої нам по фільмах, з її незмінним атрибутом - "пусканням ворожих ешелонів під укіс". Недарма в 1992 році в Молдові не відсутнє на той момент ополчення, а жінки Придністров'я домоглися від Кишинева звільнення з в'язниці свого заарештованого лідера - Ігоря Смирнова. А страйк водіїв вантажівок - головного транспортного інституту гористій країни - повністю дестабілізувала ситуацію в Чилі часів Альєнде. Після чого переворот, учинений Піночетом, був уже просто "справою техніки".

Проти кого дружити будемо?

Звертає на себе увагу ще одна малопоміченим деталь: останні кримські протести відбувалися за участю представників обох головних місцевих громад - російської і татарської. Причому якщо дії першої координувалися маловідомим депутатом Верховної Ради АРК від Компартії Валіко Авідзба, то татарами керував не хто інший, як заступник голови меджлісу Ахтем Чийгоз. До цього, до речі, "засвітився" в гучній акції в кінці минулого року на Ай-Петрі - теж із застосуванням значних сил ОМОНу, але тоді чисто "моноетнічній" за складом мітингувальників.

Тепер же ми спостерігаємо об'єднання жителів. Нехай не за "класовою" (щоб не користуватися марксисткою термінологією), але без урахування національної ознаки, поділ за яким до цих пір успішно використовувалося офіційним Києвом для стримування в Криму проросійських сепаратистських тенденцій. А тепер раптом з'ясовується, що і росіян, і татар значно більше хвилює не проблема "національно-державного самовизначення", а боротьба за свої економічні права. Проти зажерлися шахраїв, яким теж всі ці "національні проблеми" до фені, аби на їхні махінації менше звертали увагу.

"Привид бродить по Україні ..." - привид левоекстремізма

Тенденція, як здається, дуже далекосяжна. Звичайно, всі нинішні політики говорять про "об'єднання України задля вирішення нагальних проблем", розуміючи, правда, під цим виключно об'єднання для себе і під себе. Але як знати - зрештою може бути використана ідея об'єднання і в давно відомому історії ключі. Йдеться навіть не про комуністів - вони давно "розсудливими" і на барикади не покличуть, навіть якщо раптом випаде така можливість.

Але є ж і інші політики, щосили експлуатують "ліву" ідею, незважаючи на формальне членство в "правих" міжнародних партійних об'єднаннях. Та ж Юлія Володимирівна - вона ж всі ці роки йде до влади під чи не чисто марксистськими гаслами "експропріації експропріаторів". І добре б мова йшла про "стрижці" дійсно тільки нахапався прихватизованого при Кучмі добра олігархів. (Звичайно ж, при одночасній видачу "індульгенцій" олігархам "своїм"). Але у леді Ю може виникнути спокуса очолити і загальний "антібуржуйскій" протест. Головне - до влади прийти, а там можна буде і розібратися, як жити далі.

Власне, це тільки один з можливих сценаріїв розвитку ситуації, при нормальному перебігу якої леді Ю, звичайно ж, спробує зайняти президентське крісло на легітимних виборах. Але чи будуть ці вибори взагалі можливі в умовах розвивається економічної кризи? Та ще з урахуванням потенційних кредитів МВФ - з неминучими вимогами "в навантаження" - "знизити державні витрати". Тобто затримувати на багато місяців виплати зарплат, здійснювати масові звільнення та інші заходи "економії держбюджету".

Можна, звичайно, сподіватися, що народ, як і наприкінці 90-х, при вигляді таких неподобств знову промовчить. Може, звичайно, і промовчати. А може і вибухнути - як на Майдані в 2004. Подальша апатія адже викликана не стільки задоволенням життям, скільки розчаруванням у "любих друзів" Ющенка-Тимошенко, в гризні між собою не виконали жодного з "майданних" обіцянок. І справа навіть не в тому, чи повірять знову люди "газової Мальвіни". Свято місце адже порожнім не буває. Прийдуть інші радикальні лідери - правда, із загальнонаціональним впливом серед них поки ніхто не вимальовується.

Але це - справа наживна. Головне, що є об'єктивні передумови і технології дієвих масових протестів, як, наприклад, той же блокування транспортних магістралей. Кожен раз ОМОН посилати? Та він просто фізично не впорається, навіть із залученням Внутрішніх військ. Та й не факт, що міліція буде постійно служити "щитом" між збанкрутілої владою і знедоленими людьми.

Відповіді палиці і водомети силовиків треба спиратися, а на виконання записаних у Конституції пунктів по чесному служінню власним громадянам. Попутно караючи тих, хто закони порушує - якою б "економічної целесобразность" вони свої дії не виправдовували. В іншому випадку в нинішній кризовій ситуації до влади прийдуть інші. Не факт, звичайно, що ці "інші" свої обіцянки виконають, але "першим" від цього точно легше не буде ...