Хто Куди, а ми - до НАТО

За часів президента Джорджа Вашингтона КОНГРЕС країни забаглося законодавчо обмежитися ЧИСЕЛЬНІСТЬ постійної АРМІЇ десятьма тисячи мужчина. "Чудова думка, - зауважів Вашингтон. - А заразом обмежімо законом ЧИСЕЛЬНІСТЬ ворожої АРМІЇ п'ятьма тисячи ". Резолюція НЕ пройшла.

Десь таке бачення сітуації Було у мене в ліпні 1990 року, коли ми прийомів Декларацію про державний суверенітет. Там Було проголошу курс України до статусу нейтральної країни. У тій годину, коли ще існував Варшавський договір и союзними державами, такий демарш парламенту ставши одним Із найсерйознішіх вікліків самому існуванню Радянська Союзу. Це БУВ перший, Можливо, щє не Достатньо смілівій, крок на шляху утвердження Нашої майбутньої незалежності. Даже Достатньо несмілівій.

Відео дня

І Вже влітку 1993 року тією ж Верховною Радою України Було Прийнято Програмний документ "Основні напрямки зовнішньої політики України". До речі, ВІН Діє до цього годині, хочай Скільки з тієї пори Всього відбулось. Саме так Вперше Офіційно прозвучала теза Щодо "повномасштабної участі України у загальноєвропейській структурі безпеки". Обговорення Було Закритим акціонерним и йшлось тяжко. Врешті-решт под самісінькій Кінець мене підклікав Зленко и настійліво попросивши віступіті. Бо все йшлось до провалу. Найбільше вітійствував тоді ще й достатньо молодий Володимир Марченко.

Я говорів вместо п'яти хвилин за регламентом аж п'ятнадцять. Плющ почував, что мені, здається, вдалось зламаті настрої залу. Чому таким ВАЖЛИВО БУВ самє мій виступа? Бо я вже 1,5 року БУВ послом у Москві І, напевне, як Ніхто Інший відчував трівожність становіща. Проблеми Криму, ЧФ, Севастополя, нефти, газу підвелі стосунки между нашими країнамі до самої Межі. Тому точка зору НЕ Володимира Кріжанівського, а посла в России важіла на тій день Дуже багато. Працювала НЕ стількі особистість, як посада.

Документ Було Прийнято, хочай Марченко вновь почав трохи не верещать: "Не слухайте цього солодкоголосого ставленика Америки, ВІН Тягном нас від России!" Та вже Нічого НЕ допомогло. Зал до его Лемента НЕ пріслухався.

Взагалі, треба Дуже Обережно займатись Спогад, абі чого НЕ переплутаті. Він Шановна мною керівніця московського "Современника" Галина Волчек розповідає, что Горбачов Із Раїсою Максімівною ще студентами полюбляли бігаті у їх театр. Блискучії режисерка Дещо поміляється. Горбачова закінчілі университет в 1955 году, а "Современник" Відкрився у 1956 году. Недарма ж кажуть, что людина под старість пам'ятає Тільки ті, чого з нею Не було.

Заразитися ж Дехта з Несамовитого антагоністів самої Тільки ідеї Вступ України у НАТО вновь апелює до фрази в Декларації, что говорити про нашу прийдешнього позаблоковість. Так после цього Скільки Було переосміслено, переговорено! А нас вновь тягти до грецького календ. Тому цею аргумент БУВ відкінутій годиною и вертатісь до нього тепер - Справжній нонсенс.

Тім больше, что после цього Було Прийнято Констітуцію України. А в ній нема жодних ПОСИЛАННЯ, Яке б визначавши нейтралітет або неучасть у військовіх блоках. У коротенькій Декларації для цього нашли місце, а вісь у багатосторіночному Основному Законі про це Ані слова. Змінівся годину, змініліся Настанови.

После цього в 2003 году Було Прийнято ще один підмурковій закон - "Про основи національної безпеки України". У ньом чітко візначається необхідність участі України в загальноєвропейській та регіональніх системах колектівної безпеки, набуття членства в Європейському Союзі та організації Північноатлантічного договором. Альо при беззастережному збереженні добросусідськіх відносін и стратегічного партнерства з Росією, іншімі країнамі СНР.

Таким чином, Ми можемо Свідомо констатуваті, что еліта держави добро розуміє невмолімість нашого курсу на Європу І, зокрема, у НАТО. Чому ж тоді опитування среди населення не показують великого захоплення пересічного люду від натівської перспективи? А ТОМУ ЩО, по-перше и по-десяте, погано розповідають про ті осоружне НАТО. Скільки страшилок сказано про Цю організацію. А зрозумілого, чіткого підходу Ми не чуємо.

Добре, что хоч зараз отримай адекватного міністра оборони. Порівняно молоду людину, що не зашорені совковими підходамі. Чи не схожа на Ваньку-взводного, як Багаторічний кучмівській протеже - Кузьмук. Треба надаваті можлівість Анатолію Гриценку у вільному діалозі з опонентов розповідаті не про принади цього блоку, а про йо необхідність для України.

І тут ми не можемо обійті певні Виклики, Які Йдут Зі Сходу. Згадаймо добро запрограмовану провокацію з Тузлою. Зведення дамби з російської Сторони нагадував НЕ стількі акцію з відсіпкі насіпу, як Дії танкових колон. А смікання з маяками в Криму? А Розгорнутим робота з дестабілізації газопостачання напередодні Нового року? Пам'ятаєте, як йшла мова Стосовно звернення до країн-гарантів будапештського протоколу та лісабонської догоди?

Чі могли б ми думати, что керівництво Опис братнею нам народу буде успішно розгортаті всілякі торгові Війни з Україною? Вслухайтеся в це словосполучення: хочай й торгові, альо Війни. Ті, что Було свого годині за Єльцина, то Такі Собі квіточки. Заразитися Росія очолюється людьми зовсім Іншого гатунку. Чи не Буває авторитарного режиму інтравертного планом, ВІН всегда перетворюється в збудніка зовнішньої напруги.

Треба всегда пам'ятати, что ми живемо поряд з амбітною Країною. Вже трохи не триста років ее Головня пафосом НЕ є бажання буті Заможне державою, а непереборне Прагнення до велічі. Тому таке сусідство вімагає нас унебезпечуваті собі по мірі можливости. Ось і зараз у них занадто Багато говорять про патріотизм. Згадаю, як недорізанім поросячі скронею заходівся у нас Жириновський. Державу всегда іменують Вітчізною, коли готуються вбивати людей.

Я вірю, что в России Ніколи не повторюватися жахи більшовізму и вона не якщо каталізатором воєнного напруженного, як за часів параноїдального Сталіна. Занадто Багато вона пережила у ті часи, аби дозволіті Собі буті увергнути в Щось подібне. І даже повзучій неспокій на Кавказі НЕ є підставою для граничного занепокоєння. Прот, прот, прот ...

Остання шарпанина з Грузією, даже милі іграшки з Молдавська винами, є знаком Пересторога. Береженого Бог береже. Тому так тягнеться Грузія до НАТО. Їм потрібна парасолька, и добра парасолька, абі захістітісь НЕ Тільки от мжічкі, альо й від погрожуй. Швейцарець Макс Фріш зауважів й достатньо точно: "По-СПРАВЖНЯ війна Нікому НЕ потрібна, та багатая потрібна ненависть". Це сказавши житель нейтральної країни, альо Скільки ж тої зненавісті смороду бачили біля своих кордонів.

Пам'ятаю, як одного разу один з российских Журналістів, ура-патріотичного Штібен, живити мене: "Чи правда, что у вас во время Прийняття присяги у офіцерів питають, чи будут смороду воювати в разі необхідності проти России?" Мене аж засудоміло від такого ідіотізму. Це ж Тільки Упир может таке спитати, така думка может вінікнуті в злочінній Голові. Хочай, звісно, ??професія офіцера зобов'язує его захіщаті людей від Агресор. Між нами может буті что завгодно. Суперечка, розходження, похолодання и потепління. І край!

Чому ж все-таки не позаблоковість? У ЕПОХА Величезне вікліків теріторізму стояти Осторонь СВІТОВОГО процеса Неможливо. Нейтралітет Швейцарії и Швеции має багатовічну нас немає. Австрії потрібна булу захисна конструкція від возможности поглинання своєю Божою північною сусідкою. Альо країна на перехресті доріг з 600 тисячи квадратних кілометрів территории и 47 мільйонамі населення не может Собі цього дозволіті.

Альо Причому ж тоді НАТО, а не Ташкентській договір? Мі - чисто європейська держава, ми НЕ маємо жодних Стратегічних інтересів, підкреслюю, Стратегічних, не ті, что поза Уралом, а даже поза Доном. Тому логіка нінішнього життя вімагає від нас вбудовуватісь в європейський способ Існування, Європейську торгівлю, Європейську БЕЗПЕКИ.

Що Дуже цікаво. Росія даже больше за нас працює з Північноатлантічнімі структурами, альо Дуже ревно слідкує за нашими кроками на Захід. І трохи что, ми чуємо: що попові можна, то дякові зась. Добре, це Росія. Альо чому Наші Апологети східного вектору розвітку так нас відтягують від західніх перспектив? Возможности європейськіх рінків набагато більші, мало не в десять разів, чім обшир російського прайси.

Країни так званого східного блоку и балтійські РЕСПУБЛІКИ виграли від Приєднання до НАТО. Чого варта брехня про неймовірний Тягар військовіх витрат у північноатлантічному блоці. Так від, до відому пані Вітренко, нетаківців. Стеля витрат на Військові спожи у ціх странах НЕ перевіщує 2%. Це не больше того, что вітрачає зараз Україна. Видатки на оборону склалось у нас минули року 4,3%.

Україна получит можлівість безпосередно брати доля в прійнятті РІШЕНЬ при обговоренні вопросам развития європейської и євроатлантичної безпеки. Абсолютно безпідставнімі є Розмови про СПРОБА прімусіті нас брати доля у всех міротворчіх операціях. Німеччіна и Франція не послали жодних солдата до Ираке, хочай смороду є чи не найвплівовішімі учасниками європейської Співдружності.

І навпаки, Україна получит беззастережні Гарантії воєнної безпеки відповідно до Вашингтонського договору. Бо якісь претензії Стосовно нас будуть сприйматися як претензії до всієї Співдружності.

Одночасно набуття членства в НАТО может буті стимулятором прориву у входженні України в ЄВРОПЕЙСЬКІ та Світові економічні фінансові структури, зокрема, в Європейський Союз. А це Суттєво зміцніть нашу економічну БЕЗПЕКИ. Разом з тім, такий крок матіме наслідком покращення інвестіційної пріваблівості країни в очах міжнародніх інвесторів. Що и відбулося з усіма нашими Сусідами на Заході - Польщею, Угорщиною, Румунією, Словаччина. Це буде народжуваті Довіру в інвесторів, бо за нами смороду побачать Європу.

Інша справа, что такий крок винен буті позитивно спрійнятій всім суспільством. Рішення его має буті підтріманім більшістю населення. Згадаймо 1991 рік. Проведення референдуму 1 грудня про набуття нами незалежності немало якоїсь беззаперечної необхідності. До речі, Жодна з країн СНД, на тоді республік Союзу, що не провела референдуму на підтрімку оголошення незалежності. Мі ж це зробили и стовідсотково легітімізувалі акт, проголошеній 24 серпня.

Таким же чином слід сделать и Зі вступимо до НАТО. Провести всенародний референдум, альо добро роз'яснювати людям очевідні принади такого Крока. Надал одночасно можлівість Висловіть опонентам. І тоді Успіх такого Кроку буде незаперечно. Альо НЕ Варто кукурікаті, доки мова НЕ Йде про світанок. Коли це питання стане, як першочергових, на порядок денний и наші партнери запросять нас у Цю структуру. Аж Ніяк НЕ Раніш.

А до цього треба вести наполеглива и кропітку роботу. Між іншім, Виконання цільовіх планів Україна-НАТО у 2005 году за помаранчевого Керівництва склалось 60%. Тоді як за часів Кучми-Януковича-Медведчука ЦІ показатели були Кращі. У 2003 году Виконання склалось 75%, а 2004 року - 64%. То хто гальмує вступ до НАТО? Це ще треба розібратись и сделать оргвісновкі. Если добро прідівітіся до роботи наших виконавчих структур, то Попереду позбав один Гриценко Із Мінобороні. Інші ж пасуть задніх. Особливо пан Головатий. Говорити ВІН майстер. Ще б працював відповідно. Хочай у его віконанні це, здається, справи несумісні.