Туркменбаші помер. Хай живе президент!

Вибори глави туркменської держави призначені на 11 лютого. Офіційно про свій намір зайняти місце покійного Отця всіх туркмен оголосили шість кандидатів, включаючи найближчих соратників Ніязова і представників опозиції. Втім, вже зараз не доводиться сумніватися в тому, що Туркменістан очолить нинішній виконуючий обов'язки президента країни Гурбангули Бердимухаммедов.

Підготовка до його "воцарінню" почалася відразу ж після смерті Туркменбаші: вже через кілька годин відсторонили від посади і заарештували спікера меджлісу Овезгельди Атаєва, який відповідно до конституції повинен був керувати країною до виборів. Паралельно з самої конституції було вилучено згадку про те, що в.о. президента Туркменії не може висуватися як кандидат на вищий державний пост.

Сам Бердимухаммедов провернути таку справу не в стані: не вийшов ні посадою (міністр охорони здоров'я, потім віце-прем'єр), ні віком (49 років). Він зобов'язаний своїм висуненням керівнику президентської служби охорони Акмурат Реджепову - чи не найвпливовішою фігурі після смерті Туркменбаші. Стверджують, що саме він свого часу стояв за гучними і скандальними викриттями керівників силових структур країни. В результаті за гратами опинилися навіть шеф КНБ Мухаммед Назаров і генпрокурор республіки Курбанбібі Атаджанова. Реджепов є неформальним лідером впливового Чарджоуського клану. Проте генерал воліє роль сірого кардинала. І Бердимухаммедов для нього - більш ніж відповідна фігура з причини свого слабовілля і відсутності авторитету. До того ж він належить племені теке, як і Ніязов. Ахалский край (саме там розташований столичний Ашхабад) з мовчазної згоди інших племен здавна вважається вотчиною текінцев. Це правило кілька разів порушувалося в радянські часи, і підкилимні інтриги республіканських еліт тоді обумовлювалися прагненням відновити статус-кво. І в цьому сенсі постать Бердимухаммедова може бути компромісною. Недарма в перші ж дні після смерті Ніязова пройшов слух, що Бердимухаммедов - його позашлюбний син, а туркменське телебачення всіляко підкреслювало портретна схожість т.в.о. з молодим Туркменбаші. Мабуть, щоб затвердити його право на владу в очах громадськості.

Втім, повноцінною заміною Ніязова ні він, ні хто-небудь інший стати не зможе. Це означає, що в країні можна чекати деякої лібералізації, хоча правлячі еліти, наскільки це можливо, намагатимуться зберегти статус-кво. Практично всі неопозиційні кандидати обіцяють свободу слова, доступ до західних ЗМІ та Інтернету. Більш того, Бердимухаммедов публічно заговорив про багатопартійності. І хоча в іншому він обіцяє дотримуватися шляхом Туркменбаші, для країни, яка два десятиліття знала лише одного правителя, це вже немало. Як, до речі, і сам факт виборів. Втім, реформаторів серед спадкоємців Ніязова немає, і їх прагнення до змін, ймовірно, вичерпається після 11 лютого. Однак постніязовський владі важливо домогтися визнання світової спільноти. Саме цим пояснюється недавнє запрошення представників ОБСЄ на президентські вибори, хоча раніше повідомлялося, що іноземних спостерігачів в Туркменістані не чекають.

З тієї ж причини Ашхабаду доведеться почати діалог з представниками опозиції за кордоном, правда, розраховувати на те, що кандидата від неї допустять до виборів, не доводиться. Втім, куди більший тиск на правлячі кола надаватиме "опозиція" внутрісистемна - чиновники, обділені при нинішньому розділі, а також представники бізнесу (найчастіше - синоніми).

Втім, зовнішній світ куди більше хвилює, як Ашхабад розпорядиться своїми енергоресурсами. Бердимухаммедов заявив, що Туркменістан залишиться вірний досягнутим раніше домовленостям і не буде піднімати ціни на газ. До цього часу основним його покупцем була Росія. Ймовірно, на перших порах нове керівництво країни збереже лояльність Москві, однак його подальша політика залишається під питанням, тим більше що на Ашхабаді зосереджено увагу всіх провідних світових гравців. Незабаром після смерті Ніязова США в черговий раз висловили готовність сприяти Туркменістану в справі диверсифікації маршрутів експорту енергоносіїв. Так що Вашингтон і надалі лобіюватиме проект газопроводу з Туркменії через Афганістан в Пакистан та Індію. Туркменбаши розглядав Іран як більш безпечну альтернативу Афганістану, але Білий дім активно противився цій ідеї. І, ймовірно, буде і надалі, враховуючи напружені відносини з Тегераном.

Американці давно хочуть отримати доступ до військовій інфраструктурі Туркменії. Що загрожує зростанням нестабільності в країні: Тегеран вже давав зрозуміти, що в цьому випадку почне фінансувати (або створювати) ісламістські рухи в сусідній державі. Так що Туркменистану дуже важливо уникнути втягування в цей конфлікт. У більш широкому сенсі збереження нейтрального статусу країни може стати одним з пріоритетних напрямків політики Ашхабада.

З огляду на те що Євросоюз другий рік поспіль потерпає через газових воєн Росії з сусідами, він зацікавлений в проекті будівництва газопроводу до Європи через Каспій, що йде в обхід Росії. Тим більше що торік Ніязов заявляв єврочиновникам, що реалізація подібного проекту можлива, хоча ні терміни, ні маршрут на цій зустрічі не обговорювалися. Природно, це безпосередньо зачіпає інтереси Москви, тим більше що найближчим часом її частка в експорті туркменського газу може знизитися. Справа в тому, що ще навесні минулого року Ашхабад домовився з Пекіном про будівництво газопроводу з Туркменістану до Піднебесної. Ніязов заявив про готовність постачати в Китай половину добувається нині газу - 30 млрд м3 на рік. Як заявив Бердимухаммедов, магістраль (ймовірно, вона пройде по території Казахстану) буде побудована вже через два роки. Ясно, що такий перекіс у поставках не потішить інших споживачів, насамперед Росію. Втім, ступінь її невдоволення визначатиметься тим, чи допустять нові влада Туркменістану "Газпром" до розробки нового родовища в Південному Іолотань, чиї запаси майже вдвічі перевищують запаси знаменитого Штокмана.