Що в імені Україна?

22 січня - свято, що символізує єдність українських земель. В Україні мільйони людей, інстинктивно розуміючи важливість єдності країни, звикають поважати цей день. Однак іноді відкриттям для багатьох стає сенс понять, що забезпечують цю єдність. Наприклад, походження назви "Україна".

У радянські й імперські часи була популярна й ідеологічно зручна теорія про походження назви Україна від слова "окраїна". Завдяки цьому стверджувалося периферійне значення своєї країни для її мешканців, яких привчали любити чужу Батьківщину і зневажати свою.

Одночасно, поява цього слова вперше в 1187 році по відношенню власне до Русі (так у VIII - XVII століттях називалася територія Центральної України) одразу ставило нерозв'язний для радянської пропаганди питання - окраїною по відношенню до чого могла бути територія Русі? Природно, не по відношенню до Москви, яка в ті часи була глухому настільки, що про неї навряд чи взагалі знали на Київщині.

Повідомлення літопису від 1187 говорить: "У тім же поході (князів Русі, тобто Києва, Білгорода, Вишгорода, Василькова, Поросся і Переяслава на половців) розболівся Володимир Глібович (князь Переяславський) недугою тяжкою, від якої він і помер. І принесли його в Переяслав (нині місто Переяслав Київської області) на ношах, і отут преставився він, місяця квітня в вісімнадцятий день, і покладений був у церкві святого Михайла, і плакали по ньому всі переяславці. Він бо любив дружину, і золота не збирав, добра не шкодував, а усе давав дружині; був же він князь доблесний і сильний у бою, і мужністю міцною відрізнявся, і всякими доброчестностями був виконаний. За ним же Україна багато постонать ".

Загалом, частина Переяславського князівства в той час справді була на краю Русі. Однак інша його частина була віддалена від кордонів Русі навіть ще більш, ніж сам Київ. Таким чином, було б не зрозуміло, чому про князя тужили саме прикордонні землі, адже, за логікою, це тужити про своє князя повинні були всі мешканці Переяславського князівства, незалежно від віддаленості від кордонів.

Ще більш незрозуміло, окраїною чого могли бути згадані в літописах Чернігівська Україна, Сіверська (Новгород-Сіверська) Україна, або, тим більше, Київська Україна і т. д. Єдине прийнятне пояснення цих фактів полягає в наступному. Слово Україна, швидше за все, спочатку було синонімом слова "князівство". Принаймні, саме в такому значенні воно вживається протягом кілька століть після своєї появи.

В українській мові є слово "украяти", тобто "наділити" чим-небудь, наприклад, хлібом, землею і т.д, яке, ймовірно, пов'язано зі словом Україна. Таким чином, спочатку слово Україна позначає "наше князівство", "наша земля", "країна". Паралель тут гранично прозора й очевидна - адже і нині по-українськи слово "країна" звучить як "країна".

"Українець", відповідно, позначає "земляк", "співвітчизник". Це досить просте, однак, якщо уважно вчитатися в першоджерела, єдино можливе тлумачення назви нашої країни. Існує досить цікава давня прив'язка назви Україна до назви антського союзу племен, який панував на більшій частині території України в III - VII століттях нашої ери. У той час слов'яни були розділені на дві великі групи - склавини й анти. Склавини жили до Заходу. Анти, які заселяли Україну, представляли собою союз слов'янських і сарматськіх племен. Асиміляція між ними зайшла настільки далеко, що у антів могли бути і слов'янські, і сарматські імена в одній сім'ї, а іноді ім'я мало одночасно і сарматське, і слов'янське походження (наприклад, Доброгаст).

Візантійські сучасники називали антів "найсильнішими зі слов'ян". Сучасні вчені вважають, що антський союз племен став етнічною основою українців. З антського союзу племен виділилися і мігрували у свої країни сучасні балканські слов'яни, крім словенців (тобто серби, хорвати, болгари, македонці і т. д.), а також поляки. Переважно від склавинів відбуваються словенці, словаки, чехи і частково поляки. Історія попадання груп слов'ян на територію сучасної Білорусії (спочатку заселеної балтами) і Центральної Росії (заселеної угро-фінами) відноситься до більш пізнього періоду.

Анти цікаві тим, що назва цього союзу племен перекладається з сарматського мови як "люди прикордоння". Українська лісостеп, яка становить більшу частину території країни, історично був кордоном між степовим і осілим світами. Факт присутності певної паралелі між назвою Україна і ім'ям могутнього союзу племен, який на зорі історії українського народу займав велику частину території країни, викликає спокусу прийняти походження назва України саме як лісостепового прикордоння між осілим і степовим світами, і, таким чином, значно "удревніть" сучасна назва нашої країни.

Чи була дана паралель причиною появи назви Україна - сьогодні однозначно сказати дуже складно. Для цього потрібні нові дослідження, нові дані і глибока історична реконструкція. Однак, специфіка вживання назви Україна в літературі XII-XIV століть досить прозоро свідчить про те, що в той період цей термін вживався саме як синонім "князівства", "землі". Таким чином, українці з усією впевненістю можуть говорити, що Україна - це "наша земля".

Олександр Палій, історик, автор книги "Ключ до історії України", для "Оглядача".