Христос воскрес!

У 2008 році автори цих рядків провели по всій Україні святкування 1020-річчя Хрещення Київської Русі. Тоді пітерці Юрій Шевчук і група "ДДТ", тернопільчани "С.К.А.Й" і кияни "Брати Карамазови", завантаживши в фури пару десятків тонн апаратури, об'їздили всю Україну від заходу до сходу, зібравши на центральних площах 23 найбільших міст країни і Києва мільйони глядачів. Нам вдалося тоді поспілкуватися з дуже багатьма людьми, в т. ч. і журналістами регіональних видань, тисячами простих людей і зі священнослужителями. Результатом спілкування стало однозначне розуміння того, що проблеми культури, мови і релігії в Україні створюються штучно.

Життя в епоху інформаційних технологій особлива тим, що маніпуляції в цій сфері призводять до остаточної дезорієнтації середнього обивателя в питанні "А де правда?". З інформаційного місива, щодня обрушується на голови наших громадян, кожен може вибирати свою істину, яка йому максимально зручна і комфортна. Дискусії все більше перетворюються на чинник роздратування, ніж в предмет пошуку істини. От і виникає час від часу потреба випускати пар, вибираючи при цьому найбільш зручну мішень для биття. В умілих руках, які можуть з легкістю провокувати і перенаправляти громадське роздратування в певному руслі, ця мета практично позбавляється шансів на контраргументи. Церква в цьому випадку стала більш, ніж вигідною метою для биття. Тільки от чим це все загрожує?

Зараз нам весело ставити "like" під карикатурами на священиків. Сьогодні модно шельмувати Патріархів, духовенство, Церква і, зрештою, православну віру. Але потім ми раптом виявляємо, що під ліжком нашої душечки дитяти лежить згорток з шприцом і наркотиками. В один прекрасний момент батьки з жахом дізнаються, що їх наймиліший дитина звинувачується у вбивстві, згвалтуванні і спаленні заживо. Ми посміхаємося легалізованої партії педофілів десь там за кордоном, але неМе від здивування, що в рюкзаку у своєї дитини знаходимо презерватив. Ми жахаємося статистикою МВС про кількість вбивств дітьми своїх батьків і навпаки. Нам здається кошмарним те, що наші діти не вміють грамотно писати ні на одній з мов, і не розуміємо, чому головною мрією в їх житті стає круто відтягнутися на гламурній вечірці, поганяти з вітерцем на крутій тачці з пляшкою дорогого алкоголю в руці. Ми відчайдушно Калатали про толерантність, але зі вселенським жахом хапаємося за валідол при звістці, що наш син знайшов собі "чоловіка". Ми дивуємося тому, що не встигаємо помітити, як з милого немовляти наша дитина стає некерованим і непередбачуваним дорослим, а моральний і моральний рівень суспільства впевнено котиться в безодню.

Ми можемо продовжувати грати в правду, яка у кожного своя. І продовжувати насміхатися над Церквою, яка вкрай незручна в нашому комфортному і ситому світі своїм твердженням, що правда тільки одна і вона Божа.

В Україні Православ'я розділене. І ця рана кровоточити буде доти, поки Церква буде інструментом політики і спекуляцій.

Перший Національний телеканал України показав серію трансляцій Великодніх богослужінь у прямому ефірі. Іншими словами віддав перевагу свідомо менш успішному в комерційному відношенні телепродукту, ніж концерти з застіллями. Причому почав це, згідно з календарем, з Ватикану, давши можливість українським віруючим, зараховує себе до римо-католицькій вірі, бути причетними до свого свята. Були показані святкові богослужіння для православних віруючих і християн східного обряду, представлених в Україні. У тому числі і трансляція з Храму Христа Спасителя, яка почалася раніше через відомої різниці в часі і стала приємним святковим подарунком для мільйонів віруючих Української Православної Церкви, хто поважає Патріарха Кирила та Блаженнішого митрополита Володимира. А враховуючи те, що згідно зі статистикою, віруючих, які зараховують себе до УПЦ, абсолютна більшість, то очевидним стає відповідність цих трансляцій демократичним нормам і принципам.

Мільйони віруючих людей відзначили Великдень в дусі миру, добра і любові, продовжуючи всю Світлу седмицю вітати один одного словами Христос Воскрес! Чи не спокійно лише тим, для кого Церква і віра не інструмент порятунку душі, а ще один привід пограти мускулами на політичній арені. Тільки от чи замислюємося ми над тим, що розхитуючи церковне питання в громадському інформаційному дискурсі, ми одного разу не почуємо стукіт у власні двері, від якого прийдемо в жах?

Хочеться сказати слова подяки Єгору Бенкендорфу за те, що взяв на себе цю ношу і приніс у будинки мільйонів віруючих і, можливо, не дуже віруючих людей свято Пасхи. І істина в даному випадку полягає в тому, що радість споглядати в ефірі святкові богослужіння значно яскравіше і світліше, ніж скрегіт зубів від обридлої всім політики. Воістину Воскрес Христос!

Члени Міжнародної громадської організації "День Хрещення Русі" - Олег Карамазов, рок-музикант; Юрій Молчанов, продюсер; Влад Ряшин, телепродюсер.