Сильні ходять поперек второваних доріг, слабкі тільки уздовж
Янукович взяв штурмом столицю нашої колишньої батьківщини - Москву . Російську еліту в принципі не особливо хвилювало, який саме проросійський політик очолить Україну після Ющенко: для Кремля не мало значення, Янукович це буде чи Єфремов або Гриневецький. Зовсім інша справа - російський народ. Такий Обоятельная, ставний український президент "з народу" явно завоює симпатії москалів, як Путін давно має в Україні реальний рейтинг вище більшості автентичних українських лідерів.
Росіян знову ж таки абсолютно не цікавить ПРІЗВИЩЕ прем'єр-міністра України, тобто першого міністра нашої переддефолтної і послеінфактной економіки. Вони добре знають того, хто буде співпрацювати з російським енергетичним спрутом - Газпромом: це в будь-якому випадку буде Юрій Бойко енд компанії, причому в будь-якій іпостасі (віце-прем'єр-міністр у нас тепер буде користуватися, як і в Москві, вагою не більше, ніж людина, що володіє статусом "Друг царя"). Якщо за помаранчевої влади міністри ПЕК а й командири "Нафтогазу" часто від жадібності душили один одного, прикриваючись, хто "дахом" з Банкової, хто подільниками з Грушевського; то нині газовий трафік України регулюватиметься практично з того ж диспетчерського пункту, що і "Південний" і "Північний" потік.
Ну, і, звичайно, Віктору Федоровичу, в Москві довелося щохвилини згадувати про те, що у кредиторів пам'ять ЗАВЖДИ набагато краще, ніж у боржників. А тому, перш ніж зможе втілитися в життя мрія Януковича-президента про те, що "Україна обжене Росію", нам усім доведеться ПОВНІСТЮ розрахуватися зі своїм могутнім сусідом за ті борги, в які, як в калюжу, ми сіли в попередні роки. Донецький клан, по суті, змушений буде розрахуватися і за борги Кучми, і за борги Ющенко, і навіть за борги Кравчука (залишилися ще й такі). Шляхетна, але майже безнадійна в умовах кризи задача.
Адже навіть якщо Україна отримає при донецьких достатню розширення економічних свобод, то, природно, будь-які докорінні ліберальні реформи вимагатимуть величезних грошей. У Москви цих грошей достатньо. Але чи допоможуть Україні масовані російські інвестиції знайти правильну демократичну форму правління? Або ми таки потонемо в хвилях російського "економічного імперіалізму"?
На ці питання перший візит Януковича до Москви відповіді не дає. Перш за все тому, що в оточенні нового українського президента є, як мінімум, дві різні групи впливу: проросійська і проамериканська. Обидві ці групи були до зарізу потрібні в період боротьби за владу. Але в міру того, як Віктор Федорович стане бронзовіти і звужувати найближче коло спілкування, якусь з цих груп він неминуче відторгатиме, як чужорідне тіло.
Між "росіянкою" Богатирьової, наприклад, і "ЗАПАДЕНКО" Герман настільки багато спільного, що сміливо можна прогнозувати: якби ці дві дами-політики спробували говорити і діяти в унісон, то у них, можливо, і вийшло повернути зовнішній політиці України ту багатовекторність , якій так вдало свого часу скористався для постійного зростання ВВП Леонід Кучма.
Ну, а в цілому для оцінки візиту Януковича до Москви хочу скористатися геніальним зауваженням Талейрана: "Хороший дипломат імпровізує те, що слід сказати, і ретельно готує те, про що слід промовчати". Залік!