Рух вправо починається з лівої ноги

І дарма Великий повільний Ющенко продовжує вважати, що він з його чудовим сопрано продовжуватиме СПІВАТИ, а донецькі - з їх хрипкими басами - будуть і далі йому підспівувати. Чи не для цього ці круті хлопці з їх антимайданом і мільярдами погодилися на дострокові парламентські вибори: не співати вони з ним збираються і навіть не пити, а ДІЛИТИ! Причому ділитися Президента з олігархами доведеться аж ніяк не своїми благими соціальними намірами типу підвищення в два рази зарплати військовослужбовців (де, до речі, обіцяна Ющенко і Гриценко армія на контрактній основі?!).

Що ж хочуть насправді переділити після 30 вересня олігархи, які створили, по суті, кожен сам собі держава в державі (як компетентно зазначає Олександр Турчинов, ЇХ безпеку охороняється навіть крутіше, ніж наша - правоохоронними органами)? Ну, по-перше, вони хочуть стати володарями Труби і забрати у Президента всяке тяжіє вплив на газотранспортну систему України, яка в умовах безмежної енергетичної експансії "Газпрому" стала воістину золотим дном для чиновників, політиків та їхніх спонсорів. По-друге, олігархи хотіли б обібрати Україну саме на тій стадії її розвитку, яку позначає наше "почесне" сорок першому місце в Європі (передостаннє): грабувати бідна держава, користуючись правовим вакуумом, набагато швидше і ефективніше (у чому єдиному єдині у своїх теоріях Маргарет Тетчер і Джордж Сорос, так це в тому, що в таких перехідних державах як сьогоднішня Україна олігархи відбирають у народу майже все).

Вдумайтеся в останній пасаж Віктора Януковича щодо вимоги Президента НЕГАЙНО звільнити Рудьковського за дурні "фосфорні" залізничні катастрофи (нормальні залізничники в таку спеку фосфор просто не возять), а Шуфрича за погане гасіння нескінченних пожеж (якби в радянський час під час літньої відпустки Політбюро два рази за сезон так довго горіли ліси на Ай-Петрі, то, НАПЕВНО, звільнили б навіть Щербицького). Янукович заявив: я не звик приймати емоційних кадрових рішень (ну, й що з того, що в Європі та США і за менші гріхи міністри вилітають, як пробки із пляшки). Ці слова нагадують не демократичну риторику, до якої останнім часом тяжіє Раїса Богатирьова, а фразеологію Сталіна, який вважав, що кадри вирішують все, а за Голодомор в Україні нагороджував орденами. Вже в середині 90-х років минулого століття така кадрова політика призвела до так званого застиглих (боюся, що це слово якнайкраще характеризує і нашу сьогоднішню ситуацію). І взагалі: хороші олігархи (а в Донецьку - хороші олігархи) - це погані олігархи. Їх сильніше ненавидять.

Правда, не меншими перлами сиплють часом і президентські секретаріатчікі, які явно починають плутати функції державного діяча з задерикуватістю королівських мушкетерів. Так, невимовно здивував днями глава президентського Секретаріату Балога, який "пояснив" різницю між президентською недоторканністю і депутатською. Мовляв, недоторканність президента - це недоторканність цілого державного інституту, а недоторканність нардепа - це всього-навсього недоторканність одного чоловічка. З чого Балога це взяв - незрозуміло. Адже сила українського парламенту, його дієздатність доведена в часи авторитаризму в чому саме завдяки депутатської недоторканності. І якщо випадки зняття цієї самої недоторканності з народного депутата у Верховній Раді таки були, то де проекти законів, напрацьовані такими завзятими демократами як Балога, які дозволили б без зволікань і ЗАКОННО провести імпічмент Президента в разі необхідності (тьфу, тьфу, тьфу через ліве плече )? Де нормальне судочинство (після возз'єднання Німеччини абсолютно не випадково були звільнені поголовно всі "гедееровскіе" судді: боляче привчені до телефонному праву і хабарам)? Де верховенство закону (і Балога, до речі, не менше донецьких порою шустрий по судах зі своїми колишніми адвокатами, що одержали нині статус його замів: типу висока мета виправдовує низькі засоби). Тим часом в основі так званої відданості часто лежить всього-навсього марнославство, яке деяким царедворцям дорожче самої государевої служби!