Ураган страйків і криза жанру

Ураган страйків і криза жанру

Майдан себе зживає. Про це свідчать тануть смисли стояння, які з останніх сил підживлюються все більш дурними і бездарними вкинути. Самий часто зустрічається з них, хоча і не найпопулярніший - вкидання про страйк. Не працювати - заради блага, не працювати - благо, ось основний спосіб рекрутування активістів із західних областей для потреб Майдану. Не працювати, поїхати в Київ і, не напружуючись, заробляти, їсти і спати. Що може бути краще для людини, яка не особливо дорожить роботою? Пропоную проаналізувати страйк-епопею. У кінцевому підсумку ви побачите, що вся риторика опозиції з Майдану з приводу того, як і коли страйкувати, всього лише не має нічого спільного з дійсністю марнослів'я.

Відео дня

Серія закликів народилася 1 грудня 2013, коли Тягнибок оголосив загальнонаціональний страйк. Це була перша заява, втім, нікого серйозно не надихнуло. Юрій Луценко, бажаючи залишитись у мейнстрімі, оголосив свою, мирну страйк, мета якої - блокування урядових будівель: "5 днів стояння на Майдані - і нова більшість буде сформовано". Блискуча логіка. Економічні експерти, в свою чергу, одноголосно висловлювалися: страйк серйозно нашкодить економіці, це лицемірний і безвідповідальний крок політиканів, просто рвуться до влади. У підсумку страйкувала частина працівників торгівлі - і то тільки один день на чотирьох київських ринках. У Львові, Івано-Франківську та Тернополі адміністрації намагалися посприяти страйковим настроям, але порив швидко зійшов нанівець. Ніякої безстрокового страйку не сталося. А мирна страйк Луценко закінчилася штурмом КМДА, захопленням Будинку профспілок, кривавими провокаціями націоналістів на вул. Банковій, матом і напруженням конфлікту. Такі вони, мирні опозиціонери.

Наступний благородний мотив "не працювати - заради процвітання" трапився у Кличка. Зі сцени Майдану лідер УДАРу заявив, що після новорічних і різдвяних свят планується нова загальнонаціональний страйк. З чуток, навіть дату початку обдумали - 10 січня. Прийшли свята - і опозиціонери якось геть забули про свої необдумані наміри. Чи то пили багато, чи то ще що - загалом, другий страйк померла ще в зародку. Лідери страйкому частково зібралися і згадали про обіцянки і закликах аж 9 січня і на швидку руку придумали план, який 10 січня, на день пізніше, мав у ривку підняти українців на страйк. Знову тиша. Потім прийшов Неділю, 12 січня, шосте Народне віче, де була оголошено страйк під гаслом: "Україна без кортежів". Безсумнівно, явна зв'язок страйку з кортежами була відзначена вітчизняними та зарубіжними фахівцями в психіатрії. Страйк був, зрозуміло, загальнонаціональний (як же ще - Руслана ж не зазіхне на менше), ось тільки він не тривав ні дня. По всій видимості, ті, хто на Майдані виступає нібито від імені народу (насправді тільки від імені тих, хто там стоїть) занадто багато святкували - спроба підриву економіки провалилася, та й мотив підкачав. Що ж робити? Правильно: налякати себе, вилікуватися від ліні. Для цієї мети був придуманий новий метод.

На 24 січня Яценюк (ну його черга підійшла, вже всі, крім нього, оголошували) призначає - увага - попереджувальну загальнонаціональний страйк. За його заявою, попереджувальна вона від того, що, мовляв, вони попереджають, що може початися безстрокова, в тому випадку, якщо законна влада не піде на вимоги маніфестантів (які ніхто не озвучував і, судячи з усього, не в змозі навіть сформулювати). Насправді попереджувальної вона була названа тому, що опозиція визнала: ніяких страйків до цього дня не було, заклики їх були струсом повітря. Гаслами вони лякали і стимулювали себе самих. Про неефективність цих людей у ??політиці знають все і звідусіль, починаючи з новин і закінчуючи гумористичними шоу. Вони спробували боротися, навіть не навчившись цьому, вони спровокували людей і вивели суспільний конфлікт на новий рівень, зрештою, відхрестившись від цього конфлікту і списавши все на владу - цілком передбачуваний хід безвідповідальних людей, яким в політиці робити нічого. Опозиція підійшла впритул до рубежу недовіри, а аналітики заявляли, що й до 24 січня опозиційні сили не будуть готові до страйку. І знову прогнози бездарності дурною майданної диктатури трьох лідерів підтвердилися.

Недосвідчений читач може вже подумки вимагати: "клоуни, вистачить смішити людей, припиняйте ці ігрища та розходьтеся!" - Але ні, трійця да Юрій Віталійович ще не награлися. Бездарніший політиків у світі навряд чи знайдеш. Вони побачили морквину влади перед особою і йдуть за нею, не зупиняючись ні перед чим і не усвідомлюючи, що влада їм не бачити. Їх не бентежить навіть рафінована дурість, яка слід за ними вже котрий рік. Дата нового страйку заявлена ??- 13 февраля! Заводи, газети, пароплави - все стане на боротьбу за хаос і розруху проти економіки країни! Так потрібно, тому що лідерам опозиції дуже хочеться стати лідерами влади. Се було сказано Віталієм Кличко зі сцени Майдану 1 лютого. Ніякої підготовки до страйку, як зазвичай, проведено не було. Всі дні з 1 по 11 лютого інформаційний привід нового страйку повністю був відсутній. Не виключено, що опозиція просто збрехала людям в черговий раз. Довіра втрачається, правда відсутній - камо грядеши, Майдан?

У чому причина цієї метушні з закликами страйкувати? Істинність і правдивість можна відкинути відразу - жодної обіцянки лідери опозиції не виконали. Весь час займаючись лише підливання масла у вогонь і дестабілізацією ситуації, вони самі не помітили, як Майдан знайшов безглузду суб'єктність, став непідвладний ім. Може, причина в бездарності? - Не зовсім. Бездарність - це наслідок, це ява і результат, який впадає в очі. У жадібності, жадібності, у бажанні будь-що-будь одержати політичні дивіденди? Або в простому нерозуміння політичних та економічних процесів? Нехай кожен сам зробить висновки.

До речі, в Україні за всю історію її незалежності не було жодної загальнонаціонального страйку. А тут за 2,5 місяці було сплановано аж чотири. Цікаво, правда?