Дорога сльоза Хілларі

Висловлюючись мовою "падонків", прийнятому в інтернеті, американські фахівці з вивчення громадської думки повинні "вбити себе ап стіну" або "випити йаду".

Минулий вівторок, день "праймеріз" кандидатів у майбутні американські президенти в маленькому східному штаті Нью-Гемпшир, став для них, та й для всіх представників цього популярного бізнесу на опитуваннях, чорним днем. Адже вони регулярно сповіщають нас, що похибка їх опитувань - 4%. Треба ж, з якою математичною точністю прораховується навіть можлива похибка. Але ось настає "момент істини", і з'ясовується, що похибка перевищує 10%, а якщо говорити за великим рахунком, то всі сто! Адже напередодні виборів усі (тобто абсолютно!) Опитування передбачали серед демократів перемогу "самому Чарівна та приваблива" Бараку Хусейну Обамі над "сніжної королевою" Хілларі Клінтон. Причому, він лідирував в опитуваннях не "в межах похибки", а в середньому з відривом у 10% (це "середнє" виводилося на підставі близько 25 опитувань). Колишній першій леді вже поспішили напророкувати швидку політичну смерть, і засоби масової інформації, що ненавидять Хілларі настільки ж сильно, наскільки вони любили її Обшук-чоловіка, вже готували уїдливі некрологи.

Ан, ні! У підсумку перемогла Гілларі, та ще з відривом у три відсотки. Традиційна "відмазка" "профі" від соціології - мовляв, результати опитувань розхолодив прихильників Обами і мобілізували прихильників пані Клінтон - розрахована на зовсім наївних. Що ж відбулося в Нью-Гемпширі насправді? І що відбувається взагалі на цьому грандіозному реаліті-шоу з вибуванням, яке називається "Президентські вибори в США"?

Президентські вибори в США в цілому і праймеріз зокрема за свою історію породили величезну кількість міфів. Одна з містичних прийме пов'язана саме з виборами в Нью-Гемпширі. Статистика останнього півстоліття свідчить, що переміг у Нью-Гемпширі, як правило, виходить "у фінал", тобто стає кандидатом від своєї партії. Правда, двоє - Клінтон і Джорж Буш (який "Дабл'ю") - програли праймеріз в цьому маленькому штаті, і все-таки стали не тільки кандидатами, а й президентами. А такі винятки не можна називати підтверджуючими правила.

Вибори в Нью-Гемпширі в президентській гонці цього року були другими. Перший етап пройшов у маленькій Айові, і там Обама переміг, а Хілларі взагалі виявилася третьою. У Нью-Гемпширі рахунок у матчі Обама-Клінтон міг стати 2:0, але, всупереч всім очікуванням, не став. Хілларі зрівняла рахунок, на радість старанно гнобити її газетярам. Так-так, такий от парадокс. Тому що, з одного боку, симпатії орієнтованої на демократів преси - на боці приголомшливо харизматичного (його по харизмі порівнюють з самим Кеннеді) Обами, але з іншого - ЗМІ потрібен рейтинг, а рейтинг дає інтрига, а інтригу дає завзята боротьба з непередбачуваним підсумком. Подивіться, як зажурилася російська преса, коли її позбавили улюбленої забави "Вгадай наступника"!

Цікаво, що інтрига в стані республіканців займає американців значно менше. Може бути, тому, що американці нутром чують: наступним президентом стане демократ. А може бути, тому, що в битві на демократичному полі зійшлися нестандартні для американської політики персонажі: чорношкірий вихідець з мусульманської родини Барак Обама і колишня перша леді США і перша леді взагалі, яка має реальні шанси стати майбутнім президентом США. Так, непросте питання стоїть перед політкоректними прихильниками демократів: який вибір політкоректності. От якби Хілларі була чорношкірою ... або Обама був жінкою ...

Багато в США вважають, що якщо демократи зроблять ставку на Обаму, то він майже зі стовідсотковою ймовірністю переможе республіканця. На його боці чарівність, блискучі ораторські здібності, надія на майбутню підтримку Америки всього темношкірого населення Землі і навіть ... дивись, йому вдасться помирити Америку з мусульманами - все-таки ріс в мусульманській сім'ї в Джакарті. Крім того, він молодий, його портрети красуються навіть у гламурних американських журналах, та ще Обама і літератор блискучий. Його книга "Dreams from My Father" (що можна перекласти як "Мрії, успадковані від батька") стала бестселером, причому, ще до того, як він став помітною політичною фігурою.

Одночасно ті ж "багато" не вірять у Хілларі Клінтон. І навіть не тому, що Америка не дозріла для жінки-президента. Зрештою, від чорношкірої жінки-держсекретаря до жінки-президента дистанція не настільки велика. Просто імідж Хілларі, створений нею самою або її недоброзичливцями, - це образ холодної, розумною, розважливою жінки, цинічного адвоката (а адвокатів в Америці простий люд відверто не шанує) - не притягує людські симпатії. У знаменитій сімейній драмі під назвою "Моніка Левінські" вона ні разу не розридалася перед телекамерою і публічно не запустила в свого "зрадника"-чоловіка тарілкою. Народ її не злюбив вже тоді. "Від хороших дружин такі хлопці, як Білл, на сторону не ходять". Тобто парадоксальним чином можна сказати, що слабкість Хілларі Клінтон - в її силі. Силі волі.

Загалом, є думка (ох уже ця радянська формуліровочка "є думка"), що Гілларі може не здолати республіканця у фінальному поєдинку.

Але чому все-таки зганьбилися соціологи в Нью-Гемпширі? Чому Гілларі настільки несподівано вирвала перемогу у Обами? Я чув думку журналіста, який багато років пропрацював в США. Його версія абсолютно фантастична, і від цього вона стає ще більш схожою на правду. Вся справа в ... сльозі. На останньому диспуті в прямому ефірі Хілларі поплакала. А сльози на обличчі політика, який має репутацію жінки з холодним розумом і крижаним серцем, стоять багато дорожче, ніж сльози звичайної людини. І сентиментальні мешканці американської глибинки пошкодували дружину улюбленого президента.

Загалом, як говорив герой старого фільму: "За ці сльози, дорога, я люблю тебе ще сильніше". А, може бути, справа не в сльозах. Але тоді - в чому?

Головне, що інтрига виборів стала ще заплутаніше. І тепер всі з нетерпінням чекають "супервівторка" 5 лютого, коли праймеріз у демократів пройдуть відразу в 22 штатах. Може бути, саме тоді й розсіється туман ...