Війна і мир. Головний підсумок помаранчевої революції
Головним підсумком минулого політичного двухсполовінойлетія (з пів на четверту до кінця шостого) виявилося те, що революція, як з'ясувалося, пройшла не боляче. Нікого (практично нікого) не вбило (винятки ж властиві і мирному часу, до того ж ранній сплеск "самогубств" виявився швидше передчасним наслідком переляку, а не реальних загроз), обіцяні війни не відбулися, Львів спокійно зустрів Януковича, а Донецьк настільки ж спокійно проковтнув (у всіх сенсах) Ющенко, діагональний рубець зарубцювався, народ вщух.
Виконавши свою історичну функцію - об'єднавши (проти себе) весь народ - діючий Президент став нікому не потрібний, як і всі інші "зважені". Приголомшливий провал-2006 "Нашої України" (немає такої партії; є лише найчистіший блеф, досконала химера, політичний пшик, абсолютне ніщо, роздирають, до того ж, внутрішніми протиріччями, якесь аморфне утворення - і зраджувати, і відданих), а також народних літвінатов (давайте дружити Сім'ями) показав: попит нині - в країні неляканих - лише на маргіналів.
Є лівоцентристська (так, маргінали у нас - центристи, це теж прикол) Юля, яка набирає очки завжди і незважаючи ні на що, і правоцентристський (сьогодні поки він, а там подивимося) лідер, якого навчають на помилках, що освоїв вміння не тільки йти напролом, забезпечувати єдність й розіб'є ворогів, але також зображати солідну респектабельність, налаштованість на співпрацю, компромісність-толерантність.
Між ними, помірними маргіналами (ще точніше - на таких орієнтованими), все і відбувається. І хоча там, між, затесалися й ті, кого вже немає, а заодно - ті, кого скоро не буде (за народженням - партії, але по факту - продажні дівки, чия платформа вимирає ще швидше, ніж їх же електорат), все одно всім ясно: насправді їх двоє.
Ділити, причому всі, будуть тільки вони (ким би не персоніфікували зрештою силу Сходу), саме з них хтось довго буде владою, а хтось - опозицією, і тільки вони зацікавлені у затвердженні правил Ігри (з гарантією програв і суперпризом переможцю).
Але при цьому воювати між собою їм потрібно вкрай акуратно, щоб, чого доброго, що не зашибісь один одного, однак і не зупиняючись, бо світу явного їм не пробачать.
А саме кіно в тому, що для країни в цьому нічого поганого немає. По-перше, весело, а по-друге, і демократія (хоча якась) залишається, причому в досить нешкідливому - для всіх! - Варіанті, і стабільність (хоч якась) з'являється - як в Амеріці. Звичайно, якби хтось із межиніжжя пробився у другий тур, він би міг його здуру і виграти (схопившись за чиюсь ногу), так адже не проб'ється ж! З 6-8% туди не пускають.
Так що на двопартійну (точніше - двухсільное) щастя ми приречені. Ну й добре. Скоріше б. А то набридло в невагомості.
Олександр Кірш