Нещаслива "Альфа Ромео" і мєнтовський Ніцше

Відносини української міліції з журналістами - тема досить побита. Чомусь прийнято вважати, що славні часи темників і відрізаних голів канули в Лету відразу після приходу до влади "команди Майдану". Але при нинішньому темпі шізофренізаціі гаранта та його підлеглих, Кучма, Медведчук, Табачник і їм подібні скоро будуть представлятися журналістської братії нешкідливими плюшевими ведмедиками.

У п'ятницю, 17 жовтня, я як представник ЗМІ відправився висвітлювати мирну акцію протесту проти рейдерського захоплення депутатом-регіоналом Василем Грицаком приміщення правозахисної організації Інститут "Республіка", за адресою вул. Горького, 12-б.

До слова, це персонаж ще той. Саме його звинувачують у лобіюванні грандіозної багатомільйонної угоди з отриманням підприємством "ЄДАПС" ліцензії на друкування нових закордонних паспортів. Заплямований участю в безлічі скандалів періоду пізнього кучмізму генерал-лейтенант міліції у минулому році отримав від Української Гельсінської Спілки антипремію "Будяк року" за "брутальне втручання в особисте життя громадян".

У ніч з 14 на 15 жовтня кілька десятків представників приватної охоронної фірми в компанії помічників Грицака увірвалися в приміщення "Республіки", вигнали звідти чергових-представників Інституту, повісили там табличку "Приймальня народного депутата Грицака" і опечатали двері в кімнати. Незважаючи на те, що законність передачі приміщення Грицаку активно оспорюється в судах, депутат зробив вже п'ять спроб силового захоплення, лише остання з яких стала відносно вдалою.

Представники дружніх "Республіці" громадських організацій прийняли рішення 17 жовтня провести акцію протесту проти захоплення приміщення, в 2000-2001 роках колишнього штабом акції "Україна без Кучми". Коли я з'явився на місці подій, там було близько п'ятнадцяти-двадцяти цілком мирно налаштованих людей, явно томившихся від неробства. Зателефонувавши директору приватної охоронної фірми "Бекфайр", що здійснювала охорону приміщення, протестувальники не отримали від нього ні найменших заперечень з приводу акції. З жалем зазначивши, що ніяких "цікавинок" тут поки не передбачається, я вирішив відлучитися в кіоск за пивом.

Як тільки я вийшов з арки будівлі, то побачив, що до неї з виразно недобрими намірами направляються троє беркутівців в бронежилетах і шоломах. Розвернувшись на 180 градусів, я, прискоривши крок, пішов назад до приміщення "Республіки". Відстань між мною і представниками правопорядку зменшувалася. Я перейшов на біг, вони теж. Один одному ми не говорили ні слова.

Залетівши у двір, "беркутята" миттю дістали палиці і помчали до входу в будівлю. Бачачи явно недружніх людей в камуфляжі і з зброєю, частина мітингувальників забігла всередину. Я і ще з десяток людей, в основному журналістів, залишилися на вулиці.

Через пару хвилин до "Беркуту" приспіла істотна підмога - кілька машин-"бобиків" і загін піших бійців на чолі з майором Онищенко.

Як вдалося з'ясувати у майора, хтось анонімно зателефонував на 02 і повідомив, що за адресою Горького, 12-б відбувається велика бійка. Побачивши, що ніякої бійки немає, ставлення пересічних "беркутівців" до нас змінилося на цілком доброзичливе. Дружню атмосферу зіпсував той же Онищенко. Перебуваючи в повній розгубленості і явно бажаючи надати хоч якийсь сенс своїй появі, він наказав своїм хлопцям оточити нас тісним кільцем.

Після десяти хвилин дебатів нас почали запихати в "бобик". Пред'явлення журналістських документів не справило на "Беркут" ні найменшого враження. "З якою метою ви нас забираєте?", - Звернувся я до майора. "З'ясувати ваші особистості та обставини", - відповів він. "Обставини чого?", - Послідувала з мого боку логічне запитання. "Обставини можливого злочину", - був даний невпевнений відповідь. "А чи не логічніше чи з'ясовувати всі обставини тут, на місці, а не у відділенні? І в якому статусі ми знаходимося? Свідків або звинувачених? ", - Не вгамовувався я.

Майор обвів оточуючих безпорадним поглядом - виразну відповідь на поставлені мною питання явно лежав за межами його інтелектуальних здібностей.

Крім мене, в наш "бобик" утрамбували ще п'ятьох людей, в основному журналістів. У їх числі Ігор Луценко з "Фінансист", Олег Шеленко з "Інфопорну" та інші. Як з'ясувалося потім, член правління Інституту "Республіка" Володимир Чемерис, який перебуває всередині приміщення, зміг додзвонитися до заступника міністра МВС Олександра Савченка, який пообіцяв йому особисто розібратися в ситуації. Після цього він зателефонував "на вулицю" і попросив передати Онищенко, що в ситуації розбирається Савченко.

Відповідь майора був простий і однозначний: "Та мені той Савченко пох ..".

У "бобіку" ми просиділи хвилин сорок. "Беркут" не дав нам впасти духом - замість очікуваного шансону з динаміків машини полилися романтичні пісні Жо Дассена, а слідом - революційна "Вставай" Океану Ельзи. У цей час майор віддав наказ штурмувати будівлю. "Беркутівці" залізли через дах будівлі і, увірвавшись в приміщення, поклали всіх на підлогу. Один з протестуючих спробував щось заперечити, але був моментально покладений прямим ударом в щелепу.

Разом з захисниками "Республіки" в "бобики" за компанію запхали і співробітника Спілки підприємців України, що розташовується в цьому ж будинку. І він не єдиний випадково затриманий. Якийсь хлопець мав нещастя припаркувати свою "Альфа Ромео" у дворі, прямо перед входом в "Республіку". Коли він спробував відкрити свою машину, йому моментально заламали руки і запакували разом з нами.

Залучений великою кількістю спецназівців, в арку заглянув ще один хлопчина. На нього відразу налетіло з десяток беркутят. Хлопчина спробував чинити опір такому свавіллю, і почув у відповідь погрози: "Та ми тобі зараз за опір при затриманні таке зробимо! .."

Екіпаж нашого медіа-бобика крізь залите дощем затемнене скло примудрився побачити знайомого - запізнився до початку подій журналіста, відчайдушно поспішав назустріч неминучого затримання. Ми спробували знаками відправити його назад, але було пізно - через пару секунд його вже запихали в сусідню машину. Очевидно, такого улову "Беркуту" було мало - з місця подій безслідно зникли відеокамера, звукозаписна апаратура і навіть рюкзак одного з активістів.

Несподівано пролунала команда "На вихід!". Надії на звільнення розбилися, не встигнувши виникнути, - нас по черзі "під лікоть" провели в спеціально підігнаний міліцейський автобус. Всього нас виявилося 27 чоловік. Особливо втрачений вид мали співробітник Союзу підприємців і власник "Альфа Ромео", які сиділи в хвості автобуса і абсолютно не розуміли, з якою метою і куди їх везуть.

Після прибуття у відділення, нас за кращими зразками 1937 поставили в ряд під стінку і почали переписувати особисті дані.

Раптово до мого сусіда підійшов один з міліцейських сержантів і наказав пред'явити телефон - перевірити, які фотографії той зміг зробити. Сусід виявився не дурень і миттєво вимкнув мобілку, заявивши, що ПІН-коду не пам'ятає.

Сержант болісно шукав рішення ситуації. "А дайте-но свій телефон, я СІМ-карту переставлю", - явно задоволений власною кмітливістю, звернувся він до одного з затриманих. "Так нічого не вийде, потрібна тільки рідна симка", - сказав хтось з-під стінки. Сержант обвів нас недовірливим поглядом. "Так у мене у всіх у пацанів нормально виходить", - здивовано протягнув він. "А це модель телефону така, особлива, тут ніяк не можна", - продовжували ми знущатися. Сержант подумав пару секунд, брутально вилаявся і пішов.

Замість очікуваного "обезьянника" нас повели в актовий зал. "Що, самодіяльність місцевої міліції показувати будете?", - Спробував пожартувати я. "Ти мені поговори", - похмуро відповів мент. Настрій місцевих міліціонерів було гірше нікуди - перманентний конфлікт між міліцією та "Беркутом" всім відомий. Начальник Голосіївського РВВС, в яке нас привезли, відчувши недобре, в цей день виїхав з міста.

Різкість дій "Беркута" теж має своє пояснення - вони були дезінформовані, причому, швидше за все, однопартійцями Грицака. Нібито акція по захисту "Республіки" - свідома провокація ультраправих сил напередодні суботньої акції на підтримку УПА. Забираючи нас у відділення, беркутівці чомусь були впевнені, що ми всі члени УНА-УНСО. До речі, суботнім затриманням сотні націоналістів після акції в парку Шевченка керував все той же доблесний майор Онищенко.

З актового залу групками по п'ять чоловік нас повели на допит.

Допитувач мене майор поводився надзвичайно коректно, але все ніяк не міг викрити мене хоч в якихось протиправних діях. Очевидно, з метою чинити на мене психологічний тиск, посеред допиту він включив шансон. З динаміка пролунало хрипке: "Ех, поїду я на зону ..." Після допиту і фотографування мене випустили.

Як виявилося, не всі з затриманих так легко відбулися. Трьом журналістам, що відмовився фотографуватися, почали погрожувати і обіцяли залишити їх у відділку до ранку, після чого їх опір було зламано. Один з активістів, Іван Шматко, якого вели в "фотокамеру", заради жарту простягнув руку якогось нудьгувати в коридорі людині в штатському, який опинився міліціонером середньої ланки. Його реакція була несподіваною: зі словами "ти мені тут ща довие.иваешься" він потягнув Івана в свій кабінет. Там він обіцяв запроторити того на 15 діб чи то за неповагу до людей у ??погонах, чи то за щось інше.

Бачачи, що Шматко з легкістю парирує всі звинувачення на свою адресу, мент перейшов в атаку з інтелектуального фронту. "А ось ти Ніцше читав?", - Несподівано запитав він. "А що саме?", - Поцікавився активіст. "Ну, це, філософію його", - в голосі слідчого було вже менше впевненості. "Так все творчість Ніцше - це філософія", - спокійно сказав активіст. "Не, ну, це, ну, як його," про буття "називається, ось", - із зусиллям видавив міліціонер. "У Ніцше немає такого твору", - запевнив його Шматко. "Та йди ти ...", - перервав дискусію слідчий. "Все, вільний, нах ...", - додав він.

Як і очікувалося, історія з приміщенням "Республіки" на цьому не закінчилася. У ніч з п'ятниці на суботу (тобто відразу після нашого затримання), хтось проколов всі колеса в однієї з машин охорони, а іншу спробував викрасти. Збив нею наземний блокіратор в'їзду і, кинувши розбиту машину, змився.

П.С. Ініціатор рейдерського захоплення приміщення "Республіки" Василь Грицак, через якого і розгорівся весь сир-бор, в 2003 році був нагороджений грамотою Кабінету Міністрів "за вагомий особистий внесок у зміцнення законності та правопорядку в державі".