Доцентрова відцентровість

Ні для кого не секрет, що багато партій та їхні лідери витрачають колосальні гроші на консультантів, експертів та іміджмейкерів. Як правило, не в коня корм. Ні, ні - люди, покликані зробити вигляд політика більш привабливим, краще або гірше, але відпрацьовують витрачені на них кошти. Але от переважна більшість самовпевнених і самозакоханих лідерів не використовують напрацювання консультантів скрупульозно і системно. Перший приклад неухильного комплексного дотримання рекомендацій високооплачуваних консультантів явила лише одна політична сила - Партія регіонів. Витрачені кошти повернулися не тільки електоральними дивідендами. І після виборів рекомендації американських технологів і російських піарників (до речі, що не входять до кремлівський пул) дотримуються максимально. Рекомендаціям іміджмейкерів строго слідують як лідери, так і рядові члени фракції. І мова стосується не лише одягу або тез на прес-конференціях; способів подачі потрібної інформації в ЗМІ або необхідності доносити чіткі сигнали до впливових посольств. Мова йде про практично неухильному дотриманні розроблених правил публічного позиціонування. Ви звернули увагу на те, що представники Партії регіонів вже четвертий місяць практично не дозволяють собі жорстко висловлюватися щодо президента? А на те, що з'їзд депутатів усіх рівнів Партія регіонів проводила українською мовою? Звичайно ж, ви пам'ятаєте, що Донецьк не оголосив себе, всупереч старанням Вітренко, територією, вільною від НАТО.

І вже все віддали належне тому, наскільки жорстко і безкомпромісно Партія Регіонів може проводити роботу над іміджевими помилками. Випадок з виключенням з фракції депутата Калашникова, який брав участь у нападі на групу журналістів телеканалу СТБ - красномовний приклад такої здатності.

Комплекс мікро-і макрорекомендацій покликаний явити Україні та світу (в сенсі західній його частині) інша особа Партії регіонів. Все це має змусити нас повірити в те, що Азаров не буде більше тиснути на опонентів, використовуючи важелі податкової. Ківалов, верша долі суддів, буде керуватися виключно їх професіоналізмом. Клюєв в житті не проявить інтересу до тіньових схем в ПЕКу взагалі і в НАКу зокрема. Карпачова захищатиме права переважно бідних людей. А Джига стане тією людиною, яка заповнить існуючі білі плями в справі Гонгадзе.

Однією з цілей нового політичного макіяжу є створення комфортних громадських умов для президента Ющенка, союзницьких відносин з яким все ще добивається Партія регіонів. В принципі, Віктор Андрійович потрапив у ситуацію, яка коротко характеризується словами: "Я сам обманюватися радий ..." Безумовно, президент має право сам приймати будь-яке рішення, за яке він готовий нести відповідальність. Однак для Віктора Андрійовича на цьому, можливо останньому стратегічному перехресті, важливо приймати рішення не з широко закритими, а з широко відкритими очима. По-перше, тому що воно в будь-якому випадку буде неоднозначним, але від цього не менш відповідальним. А по-друге, тому що його рішення - це рішення долі політичної сили, яка його підтримувала. Адже доля президента і доля "НУ" багато в чому взаємопов'язані.

Над питанням "що робити" - б'ється не тільки президент, але і сама "Наша Україна". На це питання впевненої відповіді немає практично ні в кого. Як і раніше перед блоком відкриті опції всіх трьох варіантів, які ми описували минулого тижня: дострокові вибори, входження в коаліцію і робота в опозиції. Цілком очевидно, що блок, розділений не тільки за партійною ознакою, а й подільний на групи впливу, по-різному визначають свої цілі, не в змозі прийняти рішення без президента.

Дуже дивно виглядає той факт, що президент України не те що за чотири місяці, що минули після виборів, а й після створення ідеологічно ворожої коаліції не вважав за потрібне зустрітися з фракцією "Нашої України". По суті зв'язок з президентом фракція тримає через Романа Безсмертного, здатного доносити до глави держави весь спектр думок у фракції. Але тільки в тому випадку, якщо Віктор Андрійович перебуває в гарному настрої. Якщо ж він метає громи і блискавки, то "реле з осередком пустують" по повній програмі. Прагнення Ющенко максимально звузити коло спілкування і тривалий пошук виразної резидентської позиції призвели до того, що з Партією регіонів консультації проводять не тільки офіційно уповноважена на це група, що складається з Безсмертного, Третьякова і Зварича, а й інші групи, на це неуповноважені.

В інформаційному полі блоку існують інтерпретаційні версії розмов "любих друзів" з Азаровим і Кушнарьовим, президента - з Тимошенко, президента - з Ахметовим, президента - з Януковичем і Єханурова - з усіма. Єдиного ж "банку даних" ні в блоці, ні в секретаріаті президента немає. Натомість є склад інформаційних обривків, на підставі яких президент буде приймати те чи інше рішення. Яке? Сьогодні цього не знає ніхто.

Дуже велика ймовірність того, що кандидатура Януковича таки буде внесена Віктором Ющенком до парламенту. Весь цей тиждень позиція президента металася між двома крайнощами: від "ніколи в житті" - до "внесу негайно і справа з кінцем". Фракція ж, жадаючи визначеності, наблизилася до тієї міри розпорошеності, коли гасло "Рятуйся хто може!" Багатьом став близький.

Разом з тим, і в штабі "НУ", і в секретаріаті президента продовжують зважувати варіанти дій в очікуванні ющенківського вердикту. Соціологічні опитування підтвердили інтуїтивне припущення мешканців президентського палацу: помаранчевий електорат деморалізований, розчарований і, головне, апатичний. Більш того, бліц-опитування соціологів запевнили чиновників секретаріату в тому, що ця негативна тенденція ще не досягла свого піку. Цей аргумент, а також ряд інших, включаючи домінуючу роль Тимошенко у спробі помаранчевого реваншу допомогою дострокових виборів, змушує президента все більш скептично ставитися до такої розв'язки. Однак, за даними "ДТ", сукупність психологічних прорахунків, допущених представниками Партії регіонів - тон Азарова при обговоренні бюджетної резолюції; кадрова позиція Януковича; Амікошонство Симоненко і натяки Рудьковського на імпічмент - стривожила президента, змусивши його здогадуватися про те, що не з усіма, хто м'яко стелить, м'яко спати. Очевидно, саме це послужило причиною озадачіванія антикризової групи (не плутати з однойменною коаліцією): надати перелік всіх ризиків, плюсів і мінусів варіанту розгону парламенту. Це завдання, за даними "ДТ", була поставлена ??в четвер. Основними апологетами такого виходу з ситуації серед співрозмовників президента на сьогоднішній день є Юлія Тимошенко і Олег Рибачук.

Тепер, що стосується широкої коаліції та інших форм співпраці між створеної коаліцією і президентом. Ряд експертів і прихильників переконують главу держави в тому, що без присутності його представників у виконавчій владі вже наприкінці вересня - до моменту запланованого Партією регіонів створення конституційної більшості в парламенті - президент де-факто втратить всю владу. Звичайно, раціональне зерно в цих словах є. Для того, щоб залишатися серйозним гравцем, президенту явно недостатньо двох відведених Конституцією членів Кабміну - міністра закордонних справ і міністра оборони. А конституційна більшість, про який регіонали в кулуарах говорять, лише як про питання часу, позбавить його ефективного права вето на закони, прийняті Радою. Про Конституційний суд, формованому під тепер уже легальним і чуйним керівництвом пана Ківалова, президенту теж можна буде забути. Тому Віктору Андрійовичу необхідний ефективний контакт з "Регіонами", виражений у заповненні своїми кадрами десяти постів у виконавчій владі. (До речі, робоча група вже трудиться над тезами, покликаними пояснити широкій публіці співпраця "Нашої України" з Януковичем. Зрозуміло, в основі піраміди пояснень - об'єднання країни і відповідна необхідність консенсусу.)

У ході консультацій з Партією регіонів, однієї з груп переговорників була досягнута домовленість про те, що в числі кадрових пожертвувань на користь "Нашої України" будуть перший віце-прем'єр з повноваженнями, міністр внутрішніх справ і глава Мін'юсту. Крім того, домовилися про те, що два міністри, чиї кандидатури подає не прем'єр, а президент, не входять до квоти "десяти". Чи підтвердив ці напрацювання в ході четвергової зустрічі з президентом Віктор Янукович - нам невідомо. Відомо лише, що Віктор Федорович виявився не готовий до предметного кадровому розмови. А також те, що він з великим скепсисом поставився до ідеї галузевого розпаювання Кабміну. Якщо ви пам'ятаєте, пости в помаранчевої коаліції ділили саме за цим принципом, коли відповідальність за стан в галузі - ПЕКу, економіці, гуманітарній сфері - по всій вертикалі несла одна з трьох політичних сил, що входять до коаліції. Умовно кажучи, якщо за Тимошенко закріплювався міністр палива та енергетики, то це означало, що НАК, НКРЕ та інші ПЕКівського освіти - сфера її кадрової та іншої відповідальності. "Регіони" такого підходу не хочуть. Тобто хочуть, але лише для себе, не довіряючи при цьому "Нашої України" серйозні сфери в монопольне розпорядження.

Є й інші моменти. При старій Конституції, як ми пам'ятаємо, президент виходив далеко за правове поле, розпоряджаючись долями міністрів. Формально їх звільнити можна було лише за поданням прем'єра. Але, користуючись тим, що старий Основний закон давав президенту право підписом під своїм указом відправити у відставку прем'єра, глава держави безперешкодно впливав на членів Кабміну. Тепер же доля будь-якого з міністрів залежить від спікера, здатного в будь-який момент включити до порядку денного звіт перед залом того чи іншого члена Кабміну, а також від прем'єра, який (у нашому випадку) контролює парламентську більшість. І цієї більшості, при будь-яких розкладах і без голосів "Нашої України", буде достатньо для того, щоб будь-якого міністра в будь-який момент відправити у відставку. Як ви думаєте, скільки знадобиться часу для того, щоб "перевербувати" левову частку потенційних "нашоукраїнських" міністрів? Особливо, якщо на ці пости будуть призначені люди, давно і послідовно виступали за співпрацю з Партією регіонів ...

Мені також доводилося чути про те, що 12 президентсько-нашоукраїнських міністрів, введених у виконавчу владу, будуть здатні, по-перше, захищати один одного, по-друге, впливати на ситуацію в країні. Засумніватися в непогрішності цих тез змушують дві речі. По-перше, дух серпентарію, що панує в президентському блоці, не дає підстави вважати, що ввійшли в уряд Януковича міністри будуть діяти, пам'ятаючи притчу про прутиках і вінику. По-друге, стиль правління Віктора Януковича докорінно відрізняється від демократичних кабмінівських посиденьок Тимошенко і єхануровського мовчазної ігнорування думки уряду або окремих його "фракцій" і представників. Тут буде все просто: "За батальйонно! На одного лінійного дистанцією! І - вперед! "Встояти перед подібним напором зможе далеко не кожен кадр.

Тепер трошки про те, в якості кого "Наша Україна" може покласти руку на кермо виконавчої влади. Мова піде не про імена. Навряд чи президент у цій ситуації буде тотально керуватися принципом "Трьох" П ". Розуміючи весь масштабний арсенал засобів регіоналів, Віктор Андрійович буде прагнути в першу чергу призначати людей вірних, а точніше відданих. Мова про формах співробітництва. Їх три.

Перша - це входження "Нашої України" в коаліцію ще до голосування кандидатури прем'єра Януковича. Це такий колективний і остаточний "Прощай, Майдан!".

Друга форма - приєднання "НУ" до коаліції вже після затвердження прем'єр-міністра. Закон не вимагає в цьому випадку перевидвіженіе глави Кабінету або переголосування його. Нашоукраїнці основним складом (не виключено, що після прийняття першого або другого варіанта рішення кілька людей де-факто відколи і долучаться до рядів Тимошенко) просто поставлять підписи під коаліційною угодою, після чого їх представники увійдуть у виконавчу владу. Це такий собі варіант "непорочного зачаття" з реальною перспективою вищеописаних наслідків.

Але хтось примудрився винайти і третій варіант: "Наша Україна", як і заявила, залишається в парламентській опозиції, а квота в уряді дається безпосередньо президентові, який заповнює вакансії або безпартійними професіоналами-технократами, або кадрами, призупинити членство в партії блоку " Наша Україна ". Кого в центрі і на заході України збираються обдурити такий "трохи вагітною" формою роботи з Януковичем, я так і не зрозуміла. І проте, такий варіант серед інших теж обговорюється.

В результаті, незалежно від обраної форми співробітництва, цілком може скластися ситуація, при якій "Наша Україна", увійшовши у виконавчу владу, втратить електорат остаточно і розділить з іншими учасниками коаліції відповідальність за результат діяльності уряду, які з суб'єктивних та об'єктивних причин аж ніяк не гарантовано буде позитивним. При цьому президент втратить як електоральну опору, так і залишки реальної влади.

Можливо, Віктор Андрійович розраховує на відкритий або, не виключено, закритий протокол, в яких повинен міститися відповідь Партії регіонів на перелік умов, висунутих Віктором Ющенком. Про існування такого переліку відомо достовірно. У ньому містяться і питання, що стосуються політичного майбутнього нинішнього глави держави, і питання, принципово важливі для розвитку країни. Де в чому цей перелік нагадує "Протокол розбіжностей", що існував серед членів почила у бозі помаранчевої коаліції. Але в якій мірі на сьогоднішній день досягнуто консенсусу між президентом і "Регіонами" - судити складно. Відомо, що про першу групу питань розмова була з Ахметовим. Що стосується питань державних, то він вівся з більш широким складом учасників. І на певному етапі вселив у президента оптимізм. Чи буде він закріплений "донецьким словом" або донецької підписом - непринципово для результату, але для президента - важливо.

Сказати, що в "Нашій Україні" є критична маса людей, що зазнають захват від перспектив співробітництва з нинішньою коаліцією, - значить займатися самообманом. Там немає прихильників Януковича, але є ті, хто готовий співпрацювати з сильним; там вкрай мало любителів Тимошенко, але багато тих, хто вважає правильним рішення про перехід "Нашої України" в опозицію. Там не так багато людей, які зіщулюються від сорому при питаннях маленького українця "як же ви могли так все ... розтринькати?", Але чимало тих, хто розуміє, що навіть наявний електорат необхідно зберегти. Зважаючи на відсутність консенсусу фракція не може дозволити собі піти врозріз з рішенням президента. І, схоже, переважною більшістю, прийме будь-яке рішення Віктора Ющенка. Яким би воно не було.

Без президента перейти в опозицію "Наша Україна" не може. Прихильники цього кроку переконані: якщо Ющенко по ряду неодноразово описаних причин прийме рішення співпрацювати із законно створеної коаліцією і законно висунутими нею прем'єром, а фракція залишиться в опозиції, то через дуже короткий період значна частина нашоукраїнців де-факто приєднається до більшості. Менша, але радикальна, буде втягнута в орбіти Тимошенко, а фракційний огризочек "Нашої України" не зможе являти собою щось корисне і привабливе для електорату.

Безумовно, якщо на секунду повірити в те, що гасла, висунуті "Нашої України" під час президентських, так і парламентських виборів, щиро поділялися прихильниками Віктора Ющенка, то ні про яку співпрацю з "антикризовою" коаліцією мови бути не може. Відповідно місце "Нашої України" в опозиції. Разом з президентом. Саме таке рішення диктується перше, традиціями цивілізованого світу - не змогли утримати владу, не виправдали надій виборців, не проявили таланту переговірників - в опозицію. А наступні вибори розсудять, чи впоралися із завданнями переможці. По-друге, реальна перспектива перетворення нашоукраїнської квоти в уряді в "жінрада при командира дивізії" не є виходом для президента. По-третє, збереженому і потенційному електорату необхідно дати чіткий сигнал хоч якийсь послідовності дій. Адже склеювати країну - це не означає торгувати принципами ...

У "Нашій Україні" добре розуміють, що опозиція при неконтрольованої Кучмою влади Януковича небезпечна не тільки для капіталів і тактики кар'єрного зростання ... Там не вірять Тимошенко. І в її прагнення до системної координації дій з "Нашою Україною". Заяви ж про спільні списки вважають наслідками все ще не пройшов шоку. Там вважають неможливим зберегти 150 депутатів, необхідних і для того, щоб не дати правлячій коаліції можливість долати вето і міняти Конституцію, так і для того, щоб утримувати "Регіони" хоч у якихось демократичних рамках, не даючи розростися апетитам до монарших. Там не вірять багатьом своїм же товаришам по блоку, вважаючи, що рано чи пізно регіонали знайдуть достатньо аргументів для створення за рахунок них і бютівців конституційної більшості. І той факт, що сьогодні Андрій Клюєв - відповідальний за педантичне напрямок - не форсує перехід депутатів від "НУ" і БЮТу в стан коаліції зовсім не втішає тих, хто знає слабкості своїх партайгеноссе. У "Нашій Україні" не вірять у те, що Віктор Ющенко піде на розгін парламенту. І це найголовніше. І тому, коли мова заходить про опозицію, шукаються головним чином не варіанти дій, а причини, що пояснюють чому це неможливо.

За великим рахунком, в "НУ" ніхто не спокушається отриманими комітетами і не вважає зайняті пости засобом, що дозволяє впливати на парламентські рішення. По-перше, тому що в ключових комітетах, отриманих опозицією, розторопні регіонали створили свою більшість. А по-друге, тому, що рішення все одно приймає більшість у залі, і будь-яка позиція комітету може бути проігнорована.

Насправді, якби сталося послужило уроком для "Нашої України" і Блоку Тимошенко, то у них би не стояло питання "що робити?". Твереза ??оцінка перспективи дострокових виборів; консолідована позиція в спілкуванні з президентом верб формуванні його точки зору; Розробка та публічне ухвалення спільних планів; створення аналітичних груп для роботи з основних напрямків розвитку економіки та протистояння загрозам національній безпеці; напрацювання відповідних законопроектів. Робота на утримання критичної чисельності у фракціях, чому міг би сприяти чинник існування в країні не тільки політичної, а й бізнесовий опозиції. У когось є сумніви з приводу того, що після вопремьерствованія Януковича Тарута, Гайдук, Коломойський і цілий ряд інших бізнесменів, хоч одну ніч будуть спати спокійно?

При переході двох помаранчевих фракцій в опозицію електорат отримує чіткий сигнал і орієнтир. Країна в цілому - виразну систему політичних відносин і опозицію, здатну досить ефективно обстоювати права і свободи. А цивілізований світ розуміє, що до чого.

І, тим не менш, на сьогоднішній день імовірність такого варіанту невелика. Набагато вище допустимість того, що кандидатура Віктора Януковича таки буде внесена президентом на затвердження парламенту, за що президент отримає свою розширену квоту у виконавчій владі. І відбудеться це аж ніяк не тому, що у Партії регіонів не вистачає голосів у залі або кадрів для заповнення вакансій. Відбудеться це не тому, що багато в "Регіонах" вважають, що союз з комуністами не буде прикрашає "ринкову" партію і не тому, що Рінат Ахметов починає розуміти, що Олександр Мороз в політічісекой грі - це фігура такого ж масштабу, як сам Ахметов у бізнесі. І навпаки, - що досвід Ахметова в політиці такий же, як досвід Мороза в бізнесі ...

Президент і "Наша Україна" потрібні Партії регіонів та її першій особі для "іміджу". Що отримав Микола Азаров за те, що вийшов на Майдан у помаранчевому шарфику? Як зловтішаються його деякі однопартійці - принизливу процедуру "обрання в спікери". А ось Віктор Федорович отримає в безроздільне користування країну і можливість увійти в цивілізоване співтовариство як "гомо еректус". Але для цього йому потрібно одягнені не помаранчевий шарфик, а помаранчеву маску.