У Придністров'ї влада приватизувала все, крім повітря

У Придністров'ї влада приватизувала все, крім повітря

Після відвідин україно-молдовського кордону, щоб дізнатися, як живе сьогодні невизнана республіка, кореспондент "Комсомолки" відправився в Тирасполь.

Відео дня

Тут все не так, як у нас

Від українського контрольно-пропускного пункту "Кучургани" до Тирасполя максимум півгодини їзди на легковому автомобілі. Ще десять хвилин, і я опиняюся в центрі столиці ПМР. Перші враження неоднозначні. З одного боку, місто нагадує українську провінцію: типові панельні багатоповерхівки, одягнені в китайський ширвжиток перехожі, "Жигулі" і "Москвичі" на дорогах. З іншого - тут все не так, як у нас. Наприклад, за півгодини прогулянки по центру столиці я зустріла не більш 15 перехожих (і це в 12 годині дня в неділю). Причому більшості явно перевалило за сорок. Куди ж поділася молодь? Щасливі матусі з малюками в колясці, молоді чоловіки з пивом в руках? - Всі хто могли, давно виїхали за кордон, - пояснила в порожньому кафе, куди я зайшла перекусити, літня офіціантка Ірина Миколаївна. - Це при Союзі у нас був рай. Виробничі підприємства працювали на повну потужність. Зарплата у людей була висока. А тепер що тут робити? Бувають дні, коли у мене взагалі немає клієнтів. За офіційними даними, сьогодні близько 200 тисяч жителів Придністров'я живуть і працюють за кордоном. Так, наприклад, в Тирасполі в часи СРСР налічувалося більше 300 тисяч жителів. А зараз - не більше 150 тисяч осіб. - Одна проблема, - продовжує жінка, - паспорти ПМР не визнає жодна країна світу. Тому доводиться оформляти українські, російські чи молдавські документи. Але як же живуть залишилися в Придністров'ї? Середня зарплата у робітників не перевищує 60 доларів. Інженери отримують близько 100 "зелених". Багато підприємств досі розраховуються з людьми по бартеру. Наприклад, банківськими картками. Зняти готівку по них не можна, зате отоварити в продуктових магазинах цілком реально. - Получки вистачає тільки для того, щоб не померти з голоду, - каже 48-річний робітник заводу "Електромаш" Василь Хомко *, з яким я познайомилася на тирасполському Головпоштамті. - А в Придністров'ї нічого хорошого немає і вже не буде. Спочатку ми вірили, що Росія нас до себе візьме і все налагодиться, але тепер розуміємо, що нікому не потрібні. Все про нас забули ... - Мені, наприклад, вже все одно, до складу якої країни увійде наша республіка, - вторить своєму другові співробітник того ж підприємства 52-річний Андрій Антонов *. - Молдова або Росія - яка різниця? Якщо жити стане краще, я навіть у свої роки готовий засісти за підручники і вивчити молдавську. Ви тільки подумайте: у часи СРСР я утримував сім'ю з трьох осіб. Дітей і дружину на море щороку возив. А тепер можу дозволити собі купити шматок м'яса тільки на Новий рік! У ПМР пам'ятники Леніну досі стоять у кожному населеному пункті (у столиці, наприклад, збереглося два монумента: біля Будинку Рад і резиденції президента). Дуже нагадують про часи СРСР і атрибути Придністровської Автономії - герб і гімн. Дивлячись на все це, я не можу позбутися відчуття, ніби час тут зупинився. Ностальгія за минулим, образа на колишню Батьківщину, втома від сірих і безрадісних буднів, безвихідь - такі емоції сьогодні відчувають практично всі жителі Придністров'я. А ще кожного з них мучить страх.

Прослушки стоять скрізь

Увечері того ж дня я повинна була зустрітися за вечерею з співробітником тираспольській міліції Сергієм Шлімко * (про нашу зустріч ми домовилися по телефону напередодні мого від'їзду в ПМР). Вийшла на вулицю і жахнулася. Навколо - непроглядна темрява і абсолютно порожні вулиці. І це при тому, що готель, в якій я зупинилася, знаходиться на одній з центральних вулиць. Що ж, у такому випадку, відбувається на околицях?! Повернувшись в готель, я попросила адміністратора (як з'ясувалося пізніше, колишнього співробітника правоохоронних органів) викликати таксі і наївно запитала:

- А куди зникли люди?

- Бояться виходити ввечері з дому, - відповідає він. - Безпредєльщиками у нас розвелося багато. Раніше кримінальні авторитети тримали шушваль у вузді, а тепер вони що хочуть, те й роблять. - Кажуть, у перші роки президентства Ігор Смирнов використовував кримінальні структури в своїх цілях? - Не можу знати! - Несподівано по-військовому карбує чоловік. При цьому він киває головою і вказує жестом на стіни і телефонний апарат. Як я дізналася пізніше, співробітники Міністерства Держбезпеки (МДБ) встановили по всій ПМР "прослушки" - навіть у продуктових магазинах і громадських туалетах! Через десять хвилин приїхало таксі. І незабаром я опинилася в примостився на околиці міста затишному ресторанчику. - Це єдине спокійне місце в місті, - зустрів мене співробітник тираспольській міліції Сергій Шлімко *. - У будні дні тут бувають депутати Верховної Ради ПМР. А у вихідні, як правило, відвідувачів немає. Ціни самого "крутого" ресторану в місті порівняні з цінами в середньому київському кафе. Сергій із задоволенням ласує за мій рахунок яловичиною на кісточці (фірмове придністровське блюдо) і коньяком "Сюрпризний". Але ні про що серйозне говорити за вечерею не бажає. Пізніше, у ванній кімнаті мого готельного номера, включивши на повну потужність душ, він шепоче: - Після розвалу СРСР в Придністров'ї було багато організованих злочинних угруповань. Лідери ОЗГ допомогли Смирнову - прибрали з його дороги всіх конкурентів. Але потім вирішили легалізувати свої капітали і отримати місця у Верховній Раді. Тоді влада розправилася з ними. Співробітники МВС і МДБ попросту перестріляли всіх "авторитетів". - Це правда, що посередником між офіційною владою і кримінальним світом виступав син президента Олег Смирнов? З чуток, сьогодні він контролює більшість банків ПМР? - Правда. Він з дитинства з огірків (кличка лідера найбільшої в Тирасполі ОЗГ. - Прим. Авт.) Дружив. Тому Огірок єдиний в живих і залишився. Тепер у в'язниці сидить. А взагалі, у нас сім'я і посіпаки Ігоря Смирнова з МГБ контролюють у Придністров'ї абсолютно все. Ось і виходить, що прості люди найбільше бояться. Свавільників бояться, влада боїться. Яким же чином керівництво Республіки може "тримати на гачку" всіх жителів країни? Не можна ж, справді, поставити "прослушки" у кожній квартирі?! Виявилося, є й інші способи розправитися з неугодними. - Впливати на людей, які не згодні із загальною політикою, дуже просто, - пояснив мені вранці наступного дня співробітник Тираспольської текстильної фабрики Антон Смешко *. - Якщо висловиш проти влади або відмовишся йти на черговий мітинг проти приєднання до Молдови, тебе звільнять. Але на цьому пригоди не закінчаться. Спеціальний папір з МГБ надійде на всі підприємства, де працюють твої родичі, після чого їх теж звільнять і ніде не братимуть. Простіше кажучи, влада позбавить твою сім'ю засобів до існування. Куди ж дивляться громадські організації, яких в ПМР близько 30? Чому не захищають права простих людей? Скринька відкривається просто: всі об'єднання матеріально залежні від влади чи олігархів, оскільки іноземне фінансування громадських організацій заборонено на законодавчому рівні.

Всім заправляє "Шериф"

... Немає кращого ліки від сумних думок, ніж шопінг. Подумавши, я вирушила на центральний ринок Тирасполя. Яке ж було моє здивування, коли я зрозуміла, що базар не користується у місцевих жителів популярністю. В овочевих рядах я помічаю тільки двох покупців. Трохи більше людей і в м'ясних павільйонах. - Ми приходимо сюди тільки за м'ясом, - каже 45-річна мешканка Тирасполя Ольга Гачок. - Та й то тому, що в супермаркетах свинину і яловичину не продають. Все інше беремо в "Шерифі". Там у кілька разів дешевше. Знайому назву. Місцевий монополіст стільникового зв'язку "Інтердністроком" є дочірньою фірмою компанії "Шериф" - пригадую я. З чуток, для того щоб йому не заважали українські та молдавські конкуренти, влада встановила в кожному місті ПМР "глушилки". А ще "Шерифу" нібито належать всі видавництва, чотири найбільші банки, всі автомобільні заправки, а також весь гральний бізнес, ТВ "Вільний вибір", радіостанція "Інтер-FM" і однойменна футбольна команда (для неї недавно побудували величезний спортивний комплекс на околиці Тирасполя), радіостанція "Інтерком". Нічого собі! .. Через півгодини підходжу до центрального входу одного з супермаркетів компанії. Виглядає магазин цілком по-європейськи. Яскраві вітрини, симпатична реклама товарів, зручна парковка. Чи не сфотографувати подібну красу просто не можу! Але як тільки дістаю з сумки цифровик, до мене підходить охоронець.

- Дівчина, тут категорично заборонено фотографувати!

- Чому? - Дивуюся я. - Є відповідне рішення дирекції. Ще один кадр, і я заберу у вас фотоапарат!

Мені нічого не залишається, як підкоритися.

Заходжу в супермаркет. Там мене чекає ще один сюрприз: практично всі продукти завезені з України! Причому коштують вони значно дешевше, ніж у нас. Як же це виходить? Виявляється, ще в кінці 90-х Ігор Смирнов підписав спеціальний указ, яким звільнив ТОВ "Шериф" від митних платежів. За офіційною версією, це було зроблено для того, щоб сприяти розвитку приватного бізнесу, однак насправді дозволило концерну монополізувати весь ринок Придністров'я. Але чому президент автономії так опікується "Шериф"? Відповідь проста. За неофіційною інформацією, компанія належить його старшому синові - голові Митного комітету ПНР Володимиру Смирнову! - У нас немає приватного бізнесу, - розповідає таксист на ім'я Олег, раніше возив цукор і сигарети з Одеси до Тирасполя. - Всі розуміють, що змагатися з "Шерифом" безглуздо. Як не старайся, товар там коштуватиме дешевше. До речі, ви помітили, що в Тирасполі не зустрінеш лотків з хот-догами і чебуреками? Знаєте - чому? Близько року тому Верховна Рада ПМР заборонив торгівлю в кіосках. А хіба у звичайних людей водяться гроші на будівництво магазину або оплату оренди приміщення?

Бути опозиціонером небезпечно для життя

Коли під час чергової прогулянки містом я попросила торговців пресою показати мені газету місцевої опозиції або, на худий кінець, молдавських ЗМІ, на мене подивилися як на божевільну: тут, мовляв, таким товаром не торгують! А ось перегляд місцевих газет (за зовнішнім виглядом ці видання нагадують районні малотиражки часів СРСР) і двох телеканалів переконав мене в тому, що всі навколо явно з'їхали з глузду. Судіть самі. Мало не в кожному репортажі фігурує ім'я президента Ігоря Смирнова - єдиного рятівника і благодійника країни. Кожні три години телевізійники транслюють записане тиждень тому (!) Інтерв'ю глави держави, де красиво сивуватий гарант височить на тлі московського Кремля або собору Василя Блаженного, тримаючи на руках симпатичну дівчинку років п'яти. - Дорогі співвітчизники! - Говорить Ігор Смирнов. - Українсько-молдавське угоду про посилення митних правил ще раз довело, що Молдова і раніше залишається нашим ворогом № 1. Але ми змогли захистити свої інтереси в 1992 році (йдеться про військовий конфлікт між ПМР і Молдовою. - Прим. Авт.) і зможемо відстояти свої права сьогодні! Найстрашніше, що люди йому вірять. Хоча це і не дивно при такій інформаційній блокаді. - Ви нас обманюєте, - заявили мені наукові співробітники кафедри держави і права Госуниверситета Придністров'я, з якими я познайомилася по чистій випадковості в прес-центрі. - Придністров'я не організовувало самоблокаду. Це Україна хотіла заморити нас голодом і не пускала до нас машини з продуктами харчування. Про це говорять по телебаченню і пишуть в газетах. Втім, єдиного опозиціонера в Тирасполі, я все-таки знайшла. Ним виявився, екс-депутат Верховної Ради Олександр Радченко. Бути в ПМР опозиціонером - все одно, що бути камікадзе. Два роки тому накачані хлопці носили вулицями Тирасполя труну, на якому красувалася табличка з ім'ям Олександра Григоровича. Але політика це не злякало. - Смирнов веде грамотну політику, - зазначає Олександр Радченко. - Брати участь в останніх виборах до Верховної Ради (вони відбувалися у 2004 році) більшість людей не захотіли. Вони в усьому зневірилися. Тоді влада викликали з Москви відомих політиків (не стану називати прізвища цих людей), і ті пообіцяли домогтися для нашої автономії статусу Калінінграда. Люди клюнули і вирушили на вибори. Але що в результаті? У Верховній Раді засідають представники Громадського об'єднання "Республіка" (господарі ТОВ "7 днів", - з чуток, кілька років тому ця компанія стала монополістом по скупці кольорових металів, а тепер вклала гроші в торгівлю, - прим. Авт) і "Шерифа" ! Якою ж буде подальша доля Придністров'я? Є два можливих варіанти розвитку подій. Перший варіант не виключає повторення військового конфлікту між ПНР і Молдовою. Очевидно, що приєднання Придністровської Республіці до Молдови не вигідно владі ПМР. Тому вони можуть організувати провокації, які призведуть до кровопролиття. Ходять чутки, що в прикордонних селах зіткнення між придністровцями і молдаванами вже мають місце. А, враховуючи події 1992 року і сотні загиблих людей, спровокувати війну в цьому регіоні не так вже й важко. Другий варіант припускає мирне вирішення проблеми. Враховуючи той факт, що ПНР погодилася реєструвати підприємства в Молдові і зняла самоблокаду, є надія, що незабаром незалежна Республіка стане автономією Молдови. У такому випадку влада Ігоря Смирнова найімовірніше прийде кінець. Він навряд чи зможе домовитися про співпрацю з лідером Молдови Владірен Вороніним. Та й представники Європейського Союзу (в який, як відомо, прагне Молдова) не погодяться з кандидатурою диктатора. До речі, подейкують, що Ігор Смирнов вже готовий до такого результату, тому нещодавно переклав свої фінансові заощадження в російські банки.

ДО РЕЧІ

Зброя продають арабам? - Найвища зарплата в Тирасполі - на заводі ливарних машин імені Кірова, - зізнався "КП" працівник цього підприємства Ігор Федько *. - Там навіть простий робітник щомісяця може отримувати 150 баксів. Просто на нашому заводі встановлені високоточні верстати. По великому секрету Степан повідомив мені, що приблизно два роки тому на ливарному провели повну реконструкцію. А потім колективу оголосили, що завод буде випускати ракетні установки "Град" і стрілецьку зброю. При цьому з кожного співробітника взяли підписку про нерозголошення виробничої таємниці. - Кому продають цю зброю, - продовжує мій співрозмовник, - точно сказати не можу. Але пліткують, що арабам. Фактично Степан Федько підтвердив слова президента Молдови Володимира Вороніна про те, що в ПМР виробляють зброю і нелегально продають його ісламістам.

PS ... Я провела в Тирасполі два з половиною дні, і коли покидала його, то відчувала себе людиною, яка побувала в загубленому світі. Дивом зберігся уламок колись великої імперії, в якому до цих пір є всі її атрибути - офіційна пропаганда в ЗМІ; культ особистості; монополія на торгівлю і бізнес; пригнічений і хто перебуває в постійному страху народ. Все це можна порівняти лише з епохою сталінізму за часів Радянського Союзу. Але якщо жителі СРСР вірили в майбутнє, то жителі ПМР вже немає. Вони не знають, що буде з ними завтра.

Вони втомилися жити в минулому. І це головне, що я зрозуміла в Тирасполі.

... А В ЦЕЙ ЧАС

Придністровська Молдавська Республіка скасувала самоблокаду. Про це "Комсомолці" повідомила Державна митна служба України. Нагадаємо, що в період з 3 по 16 березня придністровці виступили проти введення Україною митних правил, згідно з якими всі підприємства самопроголошеної республіки повинні зареєструватися в Молдові, щоб отримати супровідні документи молдавської митниці на експортовані з ПМР вантажі. В якості "відповіді Чемберлену" придністровські власті наказали не пропускати на свою територію вантажні машини, потяги та пасажирські автобуси.

Інна ЗОЛОТУХІНА, "Комсомольская Правда"

www.kp.kiev.ua