Виповнився рік з появи за своїм цікавою статті з сайту "Флот 2017". Ну, головний сенс цього інтернет-ресурсу, в якому на манер "дембельських" проблем щодня вважається - ні, не "скільки днів до наказу" (про звільнення в запас) - а до виведення Чорноморського флоту Росії з Севастополя, цілком зрозумілий.

Відео дня

І, звичайно ж, заслуговує на повагу як мінімум завдяки постійній і не мінливої ??від політичної кон'юктури позиції власників даного ЗМІ.

Згадана ж стаття заслуговує особливої ??уваги. Як "маститими" авторами - відомими політологами Віктором Небоженко та Олександром Леоновим, так і масштабом порушених тем. Досить навести одне лише назву: "Розпад України - сценарій геополітичної катастрофи для Росії".

Детальніше зміст матеріалу проаналізуємо пізніше - поки зауважимо лише таке, найголовніше. А саме - суть наведених доводів явно не дійшла до адресатів. Причому, і в Росії, і на Заході. Так, вже влітку 2009 року в італійському геополітичному журналі "Limes" з'явилася гучна стаття якраз під головна теза українських політологів - про можливий розпад України на три "шматка" різного ступеня залежності від "північного сусіда".

Ну гаразд - списали інформаційну "бомбу" на підступи російських спецслужб, чи то організували "витік інформації", чи то просто оплатили за подібною ціною послуги італійських журналістів. Хоча останнє припущення офіційно і не озвучувалася - за таке можна і некволі судові позови виклопотати.

А з урахуванням різниці курсів між євро і гривнею - піддавати себе такому ризику собі дорожче. Краще вже самим на зекономлені гроші було спробувати "оплатити проукраїнський піар" в західних виданнях. Та видно, поки що навіть самі патріотичні українські патріоти (ті, що при грошах, звичайно) ставляться до такого почину з тим же "ентузіазмом", як, скажімо, до розвитку дійсно національного кінематографа. Замість заміни його жалюгідним "ерзацом" з примусового дублювання на українську мову новинок західного і російського виробництва.

А Москва все ніяк не боїться

Та й риторика офіційних представників Кремля теж явно не свідчить про якесь пом'якшення їх позиції щодо України. Тим самим розвінчуючи заколисуючий міф частини українських політиків і журналістів про те, що кремлівської еліти і потрібна-то від Києва така трохи, як контроль над українськими газопроводами і висока ціна на продаваний "молодшому братові" газ.

Неначе наявність кремлівської "програми-мінімум", дійсно містить дані пункти, виключають існування і "програми-максимум" - з куди більш серйозними геополітичними запитами. На манер, скажімо, тези Путіна про Україну, як "недодержави", існуючому лише завдяки відносно доброзичливому відношенню до цього факту Росії. І то - тільки поки ... Як же паліативного рішення від нового українського керівництва потрібне якнайшвидше прийняття законів про позаблоковий статус, створення "консорціуму" по "трубі" і входження до Митного союзу.

Одним словом, замість того, щоб перейнятися суттю грізних пересторог, згаданих на початку цієї статті українських політологів і в жаху забитися куди-небудь у дальній кремлівський кут, керівництво Росії все виразніше демонструє свої радикальні настрої. Залежно від ступеня симпатії спостерігачів до РФ, іменовані або "імперськими", або "об'єднавчими". Причому, як зазначалося вище, їх озвучують вже не тільки політики "третього ешелону", начебто Затуліна, чи політичні "клоуни", на манер Жириновського - але "перші особи" російської держави.

Чому? Невже у їхніх помічників, включаючи аналітиків з спецслужб, представників російських НУО на території самої України (зразка Інституту країн СНД Володимира Корнілова), не доходять руки до аналізу змісту українських ЗМІ, тим більше - російськомовних? А, може, справа, все-таки, полягає в іншому - статтю про "геополітичну катастрофу для Росії" прочитали - але, добре, подумавши, вирішили завчасно не лякатися? Спробуємо ж поставити себе на місце росіян. І - докладно проаналізувати тези сценарію "апокаліптичних" наслідків для Москви гіпотетичного відриву від "власне України" її південно-східних областей, для стислості іменованих Небоженко і Леоновим "Малоросією". У нашому матеріалі, для зручності, даний термін надалі буде вживатися без лапок.

Для початку приймемо за умовну аксіому початковий тезу авторів матеріалу під "Флот-2017" - поділ України відбувається мирним шляхом. Чисто теоретично, такий варіант можливий - досить згадати, наприклад, "цивілізоване розлучення" Чехословаччини в середині 90-х років минулого століття. Право, не всім же подобатися вбивати один одного за "єдність і неподільність" - на манер багаторічної міжусобної різанини в Югославії. Та й в охопленій кризою Україні різкі взаємні шпильки стали прерогативою, в основному, професійних політиків - простому люду, хай і різних переконань, вже не до масових протестів.

Правда, не зовсім зрозуміло, чому горезвісна "Малоросія" має бути неодмінно поглинена могутнім сусідом? Останнього цілком може влаштувати її існування як "просто дружньої" країни-сателіта - з міжнародної, економічної, гуманітарної політикою в дусі Білорусії, при збереженні формальної незалежності. У цьому випадку практично всі попередження Небоженко і Леонова автоматично нівелюються. Проте, будемо слідувати авторської думки - і приймемо варіант включення відокремилася Малоросії до складу власне Російської Федерації. До чого ж це нібито може привести?

Чутки про банкрутство Росії сильно перебільшені

Отже, теза перша - "Росії доведеться звалити на себе гігантське тягар з модернізації застарілої і енергоємної промисловості Південного Сходу України", і, взагалі, за "підтягування" даного регіону до загальноросійським стандартам. На манер такого в контексті об'єднання Західної і Східної Німеччини. Взагалі, авторам треба сказати спасибі хоча б за, нехай непряме, але визнання "страшної таємниці" пострадянської України - за роки незалежності вона дуже відстала від своєї північно-східної сусідки. Хоча сама незалежність здобувалася під гаслами насамперед збереження переваги в рівні розвитку тоді ще УРСР над Російською Федерацією, дійсно мала місце в епоху Радянського Союзу.

Що поробиш - у Росії, крім жадібних до шикарного життя "нових росіян" залишилися ще й незліченні природні багатства - а от Україні дісталися, крім не менше жодних "нуворишів", лише неконкурентоспроможне сільське господарство да старіли промисловість. З якої новоспечені власники-олігархи безжально вичавлювали всі соки, найменше думаючи про капітальні вкладення.

Але все одно, не зрозуміло - чому гіпотетичний новий статус Малоросії, як російської губернії, повинен заважати функціонуванню української "хімії" і металургії? Тим, що ці галузі, нині майже "дихаючі на ладан", отримають газ і нафту по "внутрішнім" російськими цінами - а не по тих, які згідно з контрактами, укладеними Тимошенко, "попереду планети всієї"?

Різницю в цих цінах і можна пустити на модернізацію - якщо, звичайно, на це буде воля власників підприємств. Або - політична воля чи то регіональної, чи то московській центральної влади, без праці здатної змусити цих власників "відстібати" частину своїх надприбутків на капвкладення. Хоча б через продуману податкову політику - до чого не доходили руки ні у одного з київських урядів за всі роки незалежності.

І порівняння з Південною Осетією абсолютно некоректно. У бунтівної грузинської автономії і так практично не було нормально працюючої економіки, не рахуючи вирощування мандаринів, звичайно. Тому багатомільярдні російські дотації і "йшли в пісок", розкрадаючи місцевими елітами. У випадку ж з Малоросією набагато більш ймовірний "білоруський сценарій" - дешеві енергоносії, що дозволяють непогано працювати збереглася з часів СРСР досить розвиненої промисловості. Що і дає можливість підтримувати відносно високі соціальні стандарти для населення у вотчині Лукашенка.

На худий кінець, не варто забувати про те, що межею мрій минулого уряду Тимошенко було випросити у МВФ жалюгідні 16 мільярдів доларів. У той час, як Росія має золотовалютних резервів близько 400 мільярдів - з тенденцією до їх поповнення після кожного стрибка цін на нафту і газ. А адже Малоросію і населяє всього-половина від загального населення України - та й економіка там розвинена трохи краще решти регіонів. Так що сильно багато російської "гуманітарної допомоги" на підйом регіону навряд чи знадобиться.

(Далі буде)