Маленька трагедія

І коли традиційно 18 травня кримські татари скорботно й суворо відзначають День депортації, оплакуючи рідних, близьких, покалічені свої долі і трагедію свого народу, у Києві - бурхливі веселощі, арт-шоу "Україна - серце Європи", пісні-танці і феєрверки від Київстар . Напевно, в цьому полягає якась особлива державна мудрість. Тільки я цього не наздоганяю.

Хоча розраду, звичайно, є. І на місці центральної влади я б капелюх зняла перед главою кримського уряду Анатолієм Матвієнко, який напередодні публічно вибачився перед кримськими татарами і представниками інших постраждалих в 1944 р. народів, вигнаних по сталінській команді з Криму на горе і біду. "Як представник влади, я повинен від імені влади принести вибачення за всі злодіяння, які влада робила на цій землі", - сказав Матвієнко на траурному зібранні, представляючи державу, яка жодним чином до цього злочину не причетне. "Але це буде чесно, бо кожна влада має розуміти, що вона несе відповідальність за все, що відбувається на цій землі". І це правильно. І це мав би сказати Президент країни. Ну, ще не вечір, може ще скаже.

А то мені якось здалося, що нова українська влада збирається вирішувати кримськотатарську проблему з чистого аркуша. Президент України запропонував Меджлісу переглянути "резолюцію 1991 р." - маючи на увазі задекларовану Курултаєм програмну мету про кримськотатарської державності і припускаючи, що це положення, що суперечить Конституції, "вселяє Певний неспокій у місцеву громаду".

Взагалі-всю цю демагогію ми там, в Криму, проходили ще на початку 90-х. "Місцева громада", яка сепаратистськими натовпами за гроші Москви ходила (і, періодично пожвавлюючись, ходить до цих пір) під гаслами "Крим з Росією", тим же самим займалася б, якщо б у Криму не було жодного татарина.

Але справа навіть не в цьому. Відмова Меджлісу, хоч якось ще контролюючого свій народ, від заявлених програмних цілей відновлення прав на національну автономію, негайно радикалізує різні національні угрупування і розширить їх вже не контрольоване вплив.

І, взагалі-то, крім компартійного Грача, активно експлуатує в своїй зигзагоподібної кар'єрі дві теми - антитатарську і проросійську - всі інші керівники і Криму, і України це погано-бідно розуміли. І не товклися на тому, що реального життя аж ніяк не заважало, не впиралися рогами в те, що повністю виключало діалог і взаєморозуміння.

Я от пам'ятаю одну з перших зустрічей тодішнього глави Верховної Ради Криму Миколи Багрова та голови Меджлісу Мустафи Джемільова - у мене вдома. Ну, так їм було комфортніше при побоюваннях і недовіру один до одного. Між ними, абсолютними ідеологічними антагоністами, стояли не тільки їх особисті біографії - кадрова компартійна та дисидентський-правозахисна, а й бульдозери, якими в крові зметені були татарські самобуди ...

І на цій зустрічі, по суті, був початок прямого діалогу кримських татар з чинною владою, якої, мінливої ??в персоналіях, треба було дуже багато часу, щоб зрозуміти: теоретичний питання про самовизначення кримських татар виноситься за дужки, бо на порядку денного конкретного житті не стоїть і, впираючись у нього, неможливо будувати відносини, а можна тільки барикади. І рішення проблеми в іншому - в допомозі репресованому народу в облаштуванні його на батьківщині, як у побутовому, так і суспільно-політичному. У розумінні того, що народ, переживши те, що пережив, не може, повернувшись, нескінченно довго стояти на своїй землі з простягнутою рукою, спостерігаючи, що з цією землею роблять варвари від купленої бізнесом влади ...

А тоді, в цих перших діалогах, я, прімітівіруясь на нервовому грунті, у Багрова запитувала: що вам далася ця кримськотатарська державність, вона ж, вважайте, для них, як комунізм! КПРС ставила мету побудувати комунізм? Скільки років ми його будували? Ми знали, що мета - ілюзія, а життя - своєю чергою? Ну, так якого біса чіплятися до людей, якщо у них теж мрія записана? Мустафа-ага не ображався. Я йому казала: слухай, ну є ж абсолютно безпроблемний шлях завоювання Криму: кримськотатарські жінки народжують, народжують, народжують - і через 20-25 років на виборах вся влада кримськотатарська!

Нічого смішного, між іншим. І сьогодні Президент наш Віктор Андрійович нечуваними посібником на народження дуже чудово стимулює мій геніальний план ...

Однак, починати нової влади з того, що проблемою насправді не є, тобто з претензій до декларації про самовизначення кримських татар - це розписуватися в повному нерозумінні історії питання і реально існуючих проблем. Звичайно, якщо до цього додати і президентську пропозицію - вийти кримським татарам з ініціативою про підписання певного меморандуму в Криму "між різнімі громадами Задля Спільного СПОК" - це теж, мабуть, плід глибокого і невпинного інтелектуального пошуку президентських "яйцеголових". Які попутно, як я краєм вуха чула, додумалися до того, що депортація, строго кажучи, вона зовсім і не депортація, а так. Організоване переселення народів всередині однієї країни, СРСР ...

Мораторій на землю, оголошений, як пропозиція, Президентом, і продубльований секретарем РНБО - ще один знак могутньої підготовленості нової влади до прийняття рішень державного рівня. 61 рік для татар, вигнаних зі своїх будинків, існує неоголошений мораторій на землю, на якій досі стоять ці самі будинки, зайняті іншими людьми. Нинішній мораторій - це голова в пісок.

Але скільки має часу пройти, щоб нова влада явила свою відмінну демократичну просунутість і довела: вона розуміє не тільки суть сталінського злочину, не тільки трагедію репресованого народу і необхідність вже термінового вирішення його проблем, а й той факт, що скільки б не прогинатися, заграючи з "російськомовним" населенням, воно ні опорою, ні патріотичними українцями за громадянством ніколи не буде. Ну, або ні в цьому житті. Там, в Криму, майданчик російських довгострокових ігор, і єдина "українська громада" - це кримські татари. До слова, в регіональне керівництво цього Народного Союзу "Наша Україна" їх, здається, не покликали? Ну, зате там скупчилися подільники переможеного режиму, разом з ним по повній мірі дерибанити Крим.

І при тій неспроможності, яку центральна влада встигла так некомпетентно продемонструвати по Криму, було б дивно, якби наш головний стратегічний партнер з гебістські мисленням ні визначив би для себе нові, дуже неслабі шанси продовжувати тримати нас за дупу не тільки нафтою і газом, але і потенційної гарячою точкою, яка пущі колишнього розжарюється з кожним днем. Саме тому, народ, у день 18 травня мені здається абсолютно неможливим ні зубоскалити, ні говорити про щось інше.