Комунальна послуга коштує нуль!

Уявімо собі таку ситуацію в хлібному магазині: підходить покупець і каже: "Ви знаєте, все навколо крадуть. Чим я гірше інших? Я, мабуть, візьму у вас цей хлібець безкоштовно. Тим більше зарплати не вистачає, всюди мені недодають. Ну не можу я розплатитися повністю за ваше виріб. Так що платити я не буду, та й все тут ".

Насилу уявляєте, правда? А чому ж з житлово-комунальними послугами відбувається саме так? Хоча вони дорожчають не більшою мірою, ніж хліб, а навіть у меншій. Так, з урахуванням всіх подорожчань - все одно в меншій! Чому ж це за житлово-комунальні послуги платити не прийнято? Більше того, прийнято роздувати, загалом-то, ажіотаж, що, от, дорожчає, що не вистачає грошей ... Можна подумати, все інше не дорожчає.

Але чому крайніми виявилися саме житлово-комунальні послуги? Чому не платять саме за них? А тому що послуга, яка вже надана, нічого не варто! Її вже й так отримали! І, швидше за все, нічого не відключать, швидше за все, нікого не виселять, а може ще навіть черговий раз оголосять амністію. І в дурнях знову будуть ті, хто заплатили. Так якщо в дурнях ті, хто заплатили, навіщо ж опинятися в дурнях і платити?

***

А ось там, нагорі, дуже навіть непогано влаштувалися. Якщо там, у Києві, хтось погано уклав договір з Росією, наприклад, по газу, віддуватися доводиться місцевим бюджетам. Якщо там, у Києві, якась комерційна організація підвищила свої комерційні ціни на якісь комунальні послуги, через що страждають люди на місцях, то віддуватися доводиться, знову-таки, місцевої влади.

Адже люди хочуть, щоб і тарифи не зростали, і щоб при цьому нічого не відключали.

А так, щоб і тарифи зростали, і нічого не відключалася, не виходить, а якщо і виходить, то не завжди. І коли виходить, то добре, а коли не виходить, то винна, виявляється, знову ж місцева влада. Не центр. Всі претензії йдуть на місцях.

А що може місцева мерська влада, або навіть губернаторська при зовсім жебраків бюджетах? Скажу страшну річ. Нічого вона не може! Просто соромиться сказати.

***

Ну яку ж конкретно денежку (зрозуміло, що маленьку) має місцевий бюджет? Розповім.

Більше вісімдесяти відсотків місцевих бюджетів складається з прибуткового податку. Є, звичайно, ще й частину, яка йде з Києва, але тією частиною місцеві бюджети не розпоряджаються. Та частина йде за цільовим призначенням - на що дали, на те й витрачаємо. А ось та частина, яка дійсно може витрачатися на розсуд місцевої влади, в тому числі в допомогу населенню, от саме та частина більше ніж на чотири п'ятих формується з прибуткового. Або по-сучасному - з податку на доходи фізичних осіб.

А якраз це той самий податок, який майже ніхто не платить. Це самий легко уникаємо податок. Варто, наприклад, зареєструватися приватним підприємцем на єдиному податку - і ти вже прибутковий податок можеш не платити. По суті, зараз по життю прибутковий податок платять або трудівники на державних чи на бюджетних підприємствах (але їх не так багато) або хіба що з мінімальної заробітної плати. Тому як все інше - вершок - видається найчастіше в конверті. Або просто людина зареєстрований підприємцем. Тобто деякі навіть говорять, що сплачує прибутковий тільки той ледачий, кому лінь уникати податків.

І от саме цей-то прибутковий і є основою місцевих бюджетів! ПДВ ж, уникнути якого практично неможливо або дуже важко, центральна влада залишає собі. Як і податок на прибуток. А ось прибутковий - віддає на місця.

Що ж у такому випадку можна запитати з мера, якщо в його мерському бюджеті майже все складається з прибуткового, якого практично немає?

Було б справедливо, якби центральна влада ділила всі податки в рівній мірі. Від ПДВ - частина собі, частина на місця. Від податку на прибуток - частину собі, частина на місця. Від прибуткового - частина собі, частина на місця. Так ні! Адже тоді місцевої влади дістанеться більше грошей, а, значить, менше грошей залишиться влади центральної. А раз центральної влади залишиться менше грошей, то і реального впливу у неї теж буде менше.

Ну хто ж буде добровільно віддавати вплив, коли краще віддати відповідальність?

***

А що ж відбувається далеко? Ну про дуже далеке "далеко" говорити не будемо. Поговоримо про більш близькому "далеко". Наприклад, про Польщу. У тій же Познані місцевий муніципальний бюджет у розрахунку на душу населення в десять разів більше, ніж у нас в Харкові. У десять разів! От там дійсно місцевий бюджет може розгулятися. І там дійсно якщо центральна влада щось напартачили або якась комерційна організація підвищить ціну, місцевий бюджет може людям допомогти. Все-таки в десять разів більше є в десять разів більше.

Але там знають і ще одну важливу річ. І це вже стосується не тільки Польщі. Там знають, що підвищувати ціни на житлово-комунальні послуги або не дай бог щось відключати потрібно після виборів, а не до. Ми ж ще демократії тільки вчимося. Ще молоді, недосвідчені. І взяли - здуру підвищили ціни до виборів. Ну, хто ж так робить?

***

Тепер з приводу поваги до народу і до його волеізліянія, як прийнято говорити, хоча насправді - до волевиявлення. Чому ми щодо "до і після виборів" так іронізуючи?. Ви ніколи не замислювалися над тим, а чому у нас в Україні, і не тільки в Україні, референдуми, наприклад, з питань оподаткування взагалі заборонені? Тому що заздалегідь відомо: якщо провести референдум, то більшість народу висловиться за те, щоб податків не було взагалі.

Точно так само - і по житлово-комунальним послугам. Якщо проводити референдум, то, природно, з'ясується, що більшість за те, щоб вони дешевшали, дешевшали, дешевшали, і врешті-решт подешевшали до нуля. Результати таких референдумів відомі заздалегідь.

Чи не відомо інше. А як же все-таки, за чий рахунок все це робити? Щоб і ліфти працювали, і щоб сміття забирався-вивозився, і щоб дах не протікав, і щоб населення якимось чином все-таки оплачувало той же газ, ту ж електроенергію, хоча не хоче? Як все це разом поєднати? Просто так не виходить.

І тут референдум "так" або "ні", "Ви за чи Ви проти" не допоможе. Тут потрібно конкретно відповісти на питання "Як?". А от відповісти на питання "Як?" значно складніше, ніж відповісти на питання "Ви ж правда, не хочете, щоб все дорожчало? .."

З регіональної TV-програми Олександра Кірша "Позаштатний радник" (включаючи фрагменти підготовленої передачі, не звучали в ефірі)