Я до вас пишу, чого ж більш ...
Я до вас пишу - чи не доволі?
Що я можу ще сказати?
Тепер, я знаю, в вашій волі
Мене погордою покарати.
Але ви, до моєї нещасної частці
Хоч краплю жалості зберігаючи,
Ви не залишите мене.
О.Пушкін, "Евгений Онегин"
Послання Президента Росії, адресований Віктору Ющенку швидше нагадує хлоп'яче лист-загрозу, продиктоване чимось дуже особистим, ніж серйозний документ. Відчувається, що рука підписанта серйозно попрацювала над працею кремлівських райтерів, додавши в офіційне послання додаткові емоції.
Те, що цей шедевр дипломатії був випущений під час річниці подій в Грузії, мабуть повинно, за задумом, продемонструвати Ющенко і американському обкому (а саме такими категоріями мислять і ті, хто писав лист і ті, на кого воно розраховане) всю серйозність намірів Росії щодо України.
Адже Кремль вже показав всьому світу, що за шантажем і хамством може послідувати брязкання зброєю. Саме зі схожою риторики почалися звинувачення на адресу Грузії, які закінчилися війною.
Зрозуміло, що, прочитавши текст, жваво всипаний бісером звичних маячних думок, можна пережити цілий спектр емоцій. Від подиву і легкої посмішки до подразнення поведінкою російського пана.
Адже, врешті-решт, це офіційний документ від першої особи, а не епістолярні випорожнення скривдженого розуму на якомусь мережевому форумі. Це серйозно. І вище рівня в дипломатії немає.
Складно навіть собі уявити, що-небудь подібне по тону і змісту могли б написати на адресу президента будь-якої країни з Європи або США. Навіть провокаційні заяви, які свідомо покликані викликати відповідну негативну реакцію і за якими слід війна, робляться з великим рівнем ввічливості. Але справа, мабуть, просто, у загальному рівні загальнолюдської культури.
Послання Дмитра Медведєва містить повний набір ідеологічних штампів, які Кремль використовує для роботи з Україною. Тут тобі і абсолютно надумана мовна проблема (підтвердженням чого є цей текст, написаний російською мовою), і абсолютно необгрунтовані міжнародним правом закиди у продажу зброї Грузії, а також вже звичні вельми самобутні трактування української історії.
З точки зору формальної логіки абсолютно незрозуміло чому ці внутрішні питання повинні хоч якимось боком стосуватися Росії. Можна звичайно припустити, що в гонитві за електоратом, ці теми можуть підняти якісь радикальні російські політики. Але ж не вище керівництво сусідньої країни, за діями якого стежить вся світова спільнота.
У Росії, треба думати, вважають, що цей лист має викликати серед українців щенячий захват і люту ненависть до Віктора Ющенка. Безперечно, мало хто в цій країні сьогодні готовий довірити вищий державний пост Віктору Андрійовичу вдруге. Але, як би там не було, поки що він є Президентом, а сама країна ще не стала неоколоніей Росією, як би цього кому не хотілося. І як би хто це не бачив з вікон Кремля.
Подібні листи з Москви будуть лише зміцнювати президентський рейтинг. І Дмитро Медведєв зробить великий подарунок Віктору Ющенку, якщо зуміє переплюнути самого себе, написавши ще що-небудь більш агресивне ближче до виборів.
Що стосується цього листа, то реагувати на нього Віктору Ющенку навряд чи варто. Йому потрібно взяти на озброєння тактику Юлії Тимошенко, яка, як відомо, "політичних листів" не читає. Відповісти Медведєву може будь-яка сошка з МЗС або Секретаріату Президента. Більшого ця провокація не заслуговує.
Адже можна любити або не любити Росію. І поза сумнівами потрібно розвивати прагматичне економічне співробітництво. При чому бажано без схем і на рівних. Але не поважати себе не можна. В іншому випадку українці дійсно будуть заслуговувати подібного ставлення від "старшого брата".
