М'який алюміній проти "залізної" леді

Велика приватизація початку другого тисячоліття в Україні ознаменувалася приходом двох найбільших російських інвесторів в алюмінієву галузь України. На той момент здавалося, що ще вчора майже фантастичні плани, закладені Програмою розвитку алюмінієвого виробництва на 1993 рік і на період до 2000 року, будуть реалізовані в самий найближчий час. Даним документом, зокрема, передбачалося будівництво нового алюмінієвого заводу і збільшення виробництва первинного алюмінію в Україні більше 200 тис. тонн в 2005 році. Однак, на жаль і ах. Очікуванням не судилося збутися.

До теперішнього моменту єдиним виробником первинного алюмінію залишається ВАТ "Запорізький алюмінієвий комбінат". Сьогодні 97,5% акцій ЗАлКу належить групі "СУАЛ", контрольованої відомим російським бізнесменом Віктором Вексельбергом. У 2004 р. підприємство виробило 108,8 тис. т алюмінію (101,2% до 2003 р.), 261 тис. т глинозему (110,6%), 7,6 тис. т технічного кремнію (101,6%) і 23,8 тис. т феросиліцію (102,8%). Виручка ЗАлКу в 2004 р. склала близько 230 млн дол, чистий прибуток - 10 млн. дол Відзначимо, що діяльність нового інвестора перебуває під досить пильною увагою контролюючих органів України, але про це трохи пізніше.

Другим значимим підприємством в українській алюмінієвої галузі є Миколаївський глиноземний завод (МГЗ), яким повністю управляє третім за величиною алюмінієва компанія світу "Русал". 100% її акцій належать "Базовому елементу" Олега Дерипаски і в його міжнародній звітності консолідовані 95,6% акцій МГЗ, якими володіє і управляє українська фірма "Алюміній України". Виручка компанії в 2004 р. склала $ 5,4 млрд., було випущено 2,67 млн. т алюмінію і 3,2 млн. т глинозему. З них 1,3 млн. т припало на частку українського підприємства.

Втім, основні надії покладалися саме на другу компанію, оскільки в умовах конкурсу з продажу 30% пакета МГЗ було зафіксовано будівництво нового алюмінієвого заводу, потужністю не менше 100 тис. тонн на рік, який споживав би від 200 тис. тонн миколаївського глинозему. Але надіям не судилося збутися. Практично протягом 4 років нові власники заводу спочатку воювали з українським урядом у питаннях активно застосовуваних толінгові схем, потім в питаннях зниження ціни на електроенергію для нового алюмінієвого заводу. Зрештою добре ставлення інвестора перемогло "зле" український уряд, і з легкої руки Віктора Януковича інвестиційні умови були змінені. Тепер "Русал" замість будівництва нового заводу мав збільшити потужності МГЗ з 1,3 до 1,6 млн. тонн глинозему до 2009 року. До речі, даним рішенням зараз досить щільно зайнялася Генпрокуратура України, що було розцінено російським інвестором як грубе втручання в інвестиційний процес. При цьому варто відзначити динаміку відрахувань до бюджетів всіх рівнів, обсяги якої поетапно скорочувалися зі 107,2 млн. грн. у 2000 році до 5,5 млн. грн. на 1.06.2005 року. Швидше за все це зіграло не останню роль у посиленні уваги до діяльності російського інвестора.

До речі, не менший інтерес контролюючі органи виявляють і до угоді пана Вексельберга. Квітневе рішення Верховного суду України про повернення в держвласність 68,01% акцій Запорізького комбінату, поставило під питання легітимність включення підприємства до групи "СУАЛ".

Проте в даному випадку ми говоримо не про форму взаємин, який викликає досить багато питань, а скоріше про зміст проблеми взаємовідносин російських інвесторів і української держави. Протягом останніх декількох років алюмінієві варяги домагалися від вітчизняного уряду тарифних преференцій на поставлену підприємствам (ЗАлК та проектного заводу) електроенергію. До останнього часу, такі преференції надавалися Запорізькому комбінату і були скасовані в квітні поточного року, що викликало різко негативну реакцію керівництва підприємства.

Представник ЗАлКу Віталій Носачев оголосив про те, що за підсумками діяльності в травні 2005 р. комбінат вперше за п'ять останніх років отримав чистий збиток у розмірі 800 тис. гривень. "Це сталося через те, що з 1 березня для комбінату був скасований спеціальний диференційований тариф на електроенергію", - заявив він RBC daily.

Директор з міжнародних та спеціальними проектами "Російського алюмінію" Олександр Лівшиць заявив, що компанія від будівництва алюмінієвого комбінату в Харківській області відмовлятися не збирається. Але для цього, за словами пана Лівшиця, "Русалу" необхідно домогтися рішення українських властей про постачання електроенергії на підприємство за зниженою ціною. Оптимальною ціною електроенергії для нового алюмінієвого заводу в "Русалі" вважають приблизно 1 цент за 1 кВт ч. Окупність заводу при такому тарифі - близько п'яти років. Зараз ціна української електроенергії перевищує 2,3 цента за 1 кВт ч.

У той же час, варто відзначити, що в Росії компанія досить активно співпрацює з державою в питаннях проведення спільних проектів у електроенергетиці, що приносить "Русалу" досить вагомі плоди. Наприклад, договір про спільне з РАО ЄЕС будівництві Богучанської ГЕС і алюмінієвого заводу в Красноярському краї на паритетній основі (50:50). Сумарна вартість проекту становить $ 1,5 млрд. Аналогічних пропозицій для українського уряду чути поки не доводилося.

Висновок напрошується сам собою: незважаючи на досить популістські заяви щодо можливої ??реприватизації активів, у тому числі і в алюмінієвій галузі, уряд Тимошенко зайняло досить жорстку позицію щодо російських інвесторів. Аргументи на кшталт того, що ціна на електроенергію для "алюмінників" повинна залежати від ціни на метал на Лондонській біржі - теж не особливо вражають.

Статистика свідчить також про те, що світовий ринок алюмінію, переживши період спаду з початку минулого року, росте значними темпами. За даними Міжнародного інституту алюмінію (IAI) в 2004 р. виробництво первинного алюмінію досягло 29,18 млн. т, що на 6,2% вище показників 2003 р. Аналітики ринку вважають, що дана ситуація збережеться як мінімум до 2007 р. - до тих пір, поки не будуть введені в експлуатацію нові потужності з виробництва алюмінію в різних країнах світу.

Швидше, в Україні відбувається "гра на пониження" і не стільки ціни на електроенергію, скільки позицій України на світовому ринку алюмінію. По суті, протягом найближчих трьох років, держава недоотримає кілька сот мільйонів доларів, внаслідок відсутності необхідних потужностей для виробництва кінцевого продукту. Іншими словами, можна припустити, що за внутрішньоукраїнськими розбірками про ціну на електрику, цілком може ховатися цілеспрямована політика виведення України в розряд країн-постачальників сировини для високотехнологічних виробництв не тільки розвинених країн Заходу.