УкраїнськаУКР
русскийРУС

Блог | Мягкие тиски закона

Мягкие тиски закона

Название / автор: Процесс / Франц Кафка

Видео дня

Театр: Театр на Подоле

Режиссер: Давид Петросян

Пересказывать классику с уважением к первоисточнику надо уметь. Инсценировка Франца Кафки режиссером Давидом Петросяном не зря стала претендентом на награду 7 Всеукраинского Фестиваля-Премии ГРА в номинации "За лучший драматический спектакль большой сцены". Ведь "Процесс" в пересказе Театра на Подоле запоминается мастерской игрой актеров (в том числе и самого Петросяна), глубоким символизмом и кафкианской атмосферой безысходности.

Далее текст на языке оригинала

Дивіться, він зізнається, що не знає закону, і водночас заявляє, що невинен!

Ф. Кафка

Мягкие тиски закона

Франц Кафка писав "Процес" дивним чином. Він створив першу та останню глави, а потім кожну наступну клав у окремий конверт. Глави він не нумерував, а більшість з них і зовсім не дописав. Натхнення покинуло Кафку менше ніж за рік роботи над абсурдно-філософським романом. Як і два інші романи письменника, "Процес" зостався незавершеним.

В заповіті письменник побажав, щоб після його смерті були знищенні рукописи (а також випрошені в адресатів листи Кафки) шляхом спалення. Та розпорядник Макс Брод вирішив навпаки опублікувати все, що було колись написано його другом, зокрема, й щоденник та особисте листування, на знищенні яких так наполягав Кафка.

Глави "Процесу" Брод розклав на своє розуміння сюжету. Та кожен наступний видавець, дослідник або перекладач знаходили свій, як їм здається, більш вдалий порядок розділів. Ця постмодерністська гра відмінно ілюструє правило "Автор мертвий". Коли вже не важливо, що мав на увазі письменник, коли виписував рядки роману. Куди цінніше, як буде переосмислений текст в новому Zeitgeist (Подиху часу), в контексті актуальності.

Мягкие тиски закона

Глибинний інтерпретатор класики Давид Петросян не зміг не долучитися до цієї гри, що розпочав ще Брод століття тому. Початок та фінал у петросянівського "Процесі" ідентичний кафкіанському – від сцен арешту К. у власній квартирі до фінальної сцени оголення у заміській каменоломні. А ось проміжок між ними режисер ретельно перетасував, і від душі заправив сценічною магією та багаторівневим символізмом. Певно, для того, щоб і після вистави глядач продовжував розгадувати шаради, що щедро накидували зі сцени Театру на Подолі.

А поразгадувати тут є що. Кафка описав напівреальну-напівхимерну державу, де судочинство має власну логіку, недоступну навіть для тих, чиїми руками воно виконується. Юридична казуїстика, що вирвалася з-під контролю. Основний принцип судочинства: Нікого не можна вважати невинним, адже Закон достеменно невідомий. Тому суд в цьому світі - соціальний паразитичний інститут.

Мягкие тиски закона

Сюжет в "Процесі" водночас простий й туманний, як сама справа головного героя. В день тридцятиріччя у квартиру до банківського прокуриста (людини з довіреністю на підписання договорів від імені фінустанови) вламуються судові виконавці та інформують Йозефа К. про його арешт. Арешт не передбачає затримання, і Йозеф може продовжувати службу в банку, але повинен не пропускати процедурних засідань. Щоб вияснити, в чому його звинуватили, та отримати повне виправдання головний герой пускається у лабіринт судових тяжб, де його зустрічають місцеві Мінотаври та їх жертви.

Петросян вчиняє з персонажами так само як і з главами роману – перетасовує їхні репліки та зливає одні образи з іншими. Але при цьому залишається вірним тексту першоджерела. Від того новостворені герої виглядають на сцені водночас самобутньо та органічно для цієї історії.

Мягкие тиски закона

Так Максим Максимюк поглинув у собі як адвоката Гульда, так і суто книжкового помічника К., судового художника Тітореллі. Харизми актора вистачило на двох. Його юридична мудрість, як і адвокатська мстивість – на однаково високому (хоч і однаково безкорисному для К.) рівні.

Досить глянути на постійного клієнта Гульда – крамаря Руді Блока. Це дуже складний образ в романі: за декілька сторінок на очах К. Блок проходить ряд метаморфоз. Спочатку крамар розсудливо ділиться деталями свого багаторічного процесу та співпрацею з адвокатом. Але вистачає лише натяку Гульда, що він покине процес Блока, і колись поважний підприємець готовий впасти на коліна. І дай вказівку - накинеться на К., що той посмів сумніватись в компетентності адвоката. Для такого мінливого персонажу на сцену викотили "тяжку артилерію" - залучили лауреата Шевченківської премії Олега Стефана. Завдяки таланту заслуженого артиста України глядач може відчути до Блока ту саму палітру емоцій, що пережив К. під час їх короткого знайомства: ввічливу повагу, жалість, а потім і огиду.

Мягкие тиски закона

Не менш талановито відіграв Артем Атаманюк роль Інспектора. Це владний, але пустий персонаж. Та Атаманюк зміг знайти в цій пустоті потрібну глибину. Інспектор не просто символізує безсенсовність закону, а й бореться за право бути закону формальним і пустим. Саме Інспектор керує однією з найяскравіших, автентичних сцен вистави - "Розіграшем". А перша сипла репліка Атаманюка "Йо-зе-ффф" гіпнотизує зал, ніби удав кроликів.

Символічно, що в цій виставі знайшлася роль і для режисера. Звісно, як судді. Хто, як не деміург, зможе розкласти цей абсурдний простір на зрозумілу герменевтику? Але Петросян не спішить приміряти на себе роль "бога із машини": не видає ні справедливості, ні хоч якоїсь ясності про хід процесу К.

Першоджерело Кафки у порівнянні з інтерпретацією Петросяна виглядає чітким судовим протоколом. Та це дрібниці. Головне, що атмосфера процесуального абсурду передана емоційно точно. А сенси хай глядач розпаковує сам.

Мягкие тиски закона

Я торкнусь лише однієї з цих заархівованих тем - а саме гендерної інверсії. В рамках рецензії, було б нечесно не згадати два образи та виконавців цих ролей. І, звісно, спробувати розібрати значення цієї невідповідності ролі та статі акторів.

По-перше, це узагальнення жіночого образу. У Кафки були складні відносини з жінками, і власні заручини письменник сприймав як судовий процес, у кінці якого йому, невинному, буде винесений довічний вирок. Саме це відчуття невідворотного покарання стало імпульсом для праці над романом. Велику кількість сексуальних сцен в прозі Кафки можна вважати алегорією природи, натуралізму, що опонує стриманості цивілізації. Але навіть поверховому знавцю теорій сучасника Кафки Фрейда легко знайти в такій творчості "сублімацію", прояв нереалізованої сексуальної енергії. При будь-якій інтерпретації, жінки на сторінках кафкіанських романів підступні та хтиво-порочні (навіть, якщо це тринадцятирічна горбунка).

Петросян сплавив всі жіночі образи "Процесу" в один. Білявки, яка візуально нагадує секс-символ двадцятого сторіччя – Мерилін Монро. Та за концептом світу, на цій сцені є місце лише для однієї акторки. І не для неї цю Мерилін ростили. Всю жіночу сексуальність, підступність та порочність блискуче виносить на тендітних плечах (та високих шпильках) Артем Каратаєв. Шикарний образ — перевтілення, за який Каратаєв міг чесно взяти б якусь тріумфальну статуетку "За кращу жіночу роль".

По-друге, не поступається в гендерних метаморфозах і єдина жінка на сцені – Ольга Голдис. Вона втілила образ головного героя, обвинуваченого Йозефа К, що візуально схожий на Чарлі Чапліна, архетипічну "маленьку людину". При втіленні К. Голдис вирізняється самобутньою пластикою, яку не підробиш, і яка відіграє не останню роль у цій рухливій виставі (чого вартує епізод надягання піджака при зустрічі з Інспектором!) Але окрім суто хореографічних принад, "жіночність" головного героя – це символ крихкості громадянина перед державною системою. Спроба тонкого, творчого, нестандартного вижити у світі алгоритмів, де все безумовно підпорядковується "чоловічій" логіці. Та як це передбачав Кафка ще на початку роботи над романом, попри всі митарства крихкий громадянин залишається перед Законом беззахисним та оголеним.

Не для того видавалися ті закони, ні для того суд витрачає кошти та час громадян, що роздавати повне виправдування всім, хто вважає себе невинним. Не для того витрачав дорогоцінний час режисер та сліпив прожектором обвинувачуваного на першому допиті, щоб відпустити персонажа поза кафкіанською канвою. Хай глядачам буде наука, або застереження, або що вони там собі навигадують.

"Процес" в Театрі на Подолі – той самий випадок, коли "глядача виховують", нав’язують гарний смак. Достеменно невідомо, в чому там звинуватили К.; не став до цього опускатись Кафка. Тому Петросян має повне право інтерпретувати та переказувати цю туманність й абсурдність так, як йому підказує професійна чуйка. Головне, щоб заразити закладеними Кафкою туманністю та абсурдністю глядача.

Атмосфера невизначеності, незакінченості лише підкріплює вже від початку "діряву" історію. Всі ці симбіози персонажів, гендерні інверсії, камео режисера та навіть танцюючи меблі – спроба доповнити роман, дорозповісти те, про що промовчав Кафка.

Хай попередні абзаци не злякають поціновувачів лінійних історій. Звісно, Кафка – це точно не легкий жанр. Але Давид Петросян - наскільки дозволяв йому текст-першоджерело - вибудував чітку послідовність подій. Тут загравання з "високим" - це відмінний привід познайомитись як з фабулою одного із найвідоміших "високолобих" романів, так і з технічним й художнім різноманіттям театру. (Сценографія та костюми - Анна Шкрогаль, світло – Максим Музира).

Опущу паралелі із сучасністю. Режисер поважно поставився до тексту Кафки й не додав жодної деталі сьогодення. Всі збіги – випадкові й виникають лише в глядацьких головах. Але неодмінно знайдуться ті, кому відгукнеться почуття, що транслюється зі сцени Театру на Подолі. Що процес над тобою вже розпочався, і ти вільний лише тому, що сліпуче око Закону ще не встигло зупинити на тобі погляд.

disclaimer_icon
Важно: мнение редакции может отличаться от авторского. Редакция сайта не несет ответственности за содержание блогов, но стремится публиковать различные точки зрения. Детальнее о редакционной политике OBOZREVATEL поссылке...