Сергій Терьохін: "Я отримав від Януковича запас цукру на два дні та 200 тисяч кінських протигазів"

Сергій Терьохін про свою діяльність на посаді міністра економіки, цукрову, м’ясну та бензинову кризи, про свої політичні перспективи в ексклюзивному інтерв’ю для «І-РЕПОРТЕРА»

- Очевидно, що після відставки уряду Тимошенко оптимальним союзником для ПРП був БЮТ. Чому, на Вашу думку, ПРП пішла на вибори без БЮТ? Чи не вважаєте Ви цепомилкою?

Я думаю, що це була помилка обох сторін - ми не знайшли спільної мови щодо ряду персоналій, які є зараз в БЮТ та в ПРП. Ще на з’їзді ПРП я говорив про необхідність об’єднання цих сил, мотивуючи це подібністю ідеології, однак, нажаль, цього не сталося.

Якщо згадати історію ПРП, то ще три роки тому в її керівних органах переважала ідея щодо необхідності створення нової партії, яка б підтримувала президента Ющенка. Ця ідея пішла далі – ПРП змінило назву на «Наша Україна», однак це викликало великі ревнощі з боку Безсмертного та Порошенка і негативну оцінку майбутнього президента. Після того всі структури Партії «Реформи і порядок» були розпущені і це мене дуже турбувало, оскільки будь-який проект – політичний, сімейний, бізнесовий, потребує щоденної уваги. І коли переважила ідея керівництва ПРП зробити буфонаду із Кличком, я пішов з цієї партії.

Загалом мені дуже шкода, що ПРП не пройшло до Верховної Ради, бо там є чудові люди, але я впевнений, що вони будуть у виконавчій владі і залишаться в українській політиці.

- Який Ваш найбільший успіх та найбільша невдача на посту міністра економіки?

Найбільший провал – це те, що час, який мені було відведено президентом України, був занадто короткий. Уявіть собі величезну кучмівську систему, яку треба було змінювати, і тільки-но з’явилися перші паростки, відбулася відставка Тимошенко.

Тимошенко називають прем’єром різноманітних криз, але по кожній з цих так званих «криз» я міг би розповідати анекдоти. Мені здається, що якби ще пару місяців Тимошенко втрималася, як голова уряду, то в цьому році ми б не мали дежавю з приводу цукрової кризи, проблем з нафтопродуктами, недофінансування села.

Основні невдачі полягають в тому, що так і не вдалося налагодити контакт з нашими опонентами із Адміністрації президента та РНБО, які били нижче поясу. Дуже недостатньо було часу для того, щоб показати, чого реально вартий уряд Тимошенко.

Найбільшими здобутками вважаю повну зупинку проекту ЄЕП у версії, запропонованій Кремлем, а, отже, відвернення загрози створення нового СРСР; швидку лібералізацію зовнішньої торгівлі, підготовку усіх законопроектів щодо СОТу, 2/3 з яких були проведені нами через Парламент, підготовку текстів усіх двохсторонніх СОТівських протоколів; радикальну зміну структури Мінекона, що перетворило його у міністерство європейського типу.

- До речі, про кризи. Як Ви вважаєте, на чиїй совісті м’ясна, цукрова та бензинова кризи? Чи можливі подібні кризи у найближчому майбутньому?

М’ясна криза почалася тоді, коли ми закрили дірки в кордоні України, ініційовані указами Кучми під час дії перехідних положень Конституції, якими створювалися вільні економічні зони, території пріоритетного розвитку і т.п.

Цікаво, що в 2004 році 98% всього імпорту курятини, в першу чергу генетично модифікованої – з Латинської Америки і США, - проходили через одну компанію – «Возрождение», яка знаходилася в Донецьку.

Коли ми це закрили – з’явився дефіцит. І це зрозуміло, тому що українці споживають більше м’яса, ніж виробляють. Також вони споживають більше цукру, ніж виробляє наш АПК. Для того, щоб кожного разу не було цінових стрибків, необхідно мати державний резерв. Власне для цього й існує така інституція, що називається Державним резервом України і теоретично підпорядковується Міністерству економіки України, а фактично Адміністрації президента.

Коли я отримав у свої руки після Януковича Державний резерв, там було лише 30 тис. т цукру – запас споживання на два дні, біля 1 млн. т зерна, прибраного з резервів Казахстану і Росії ще за часів Кінаха, у якому, за словами агрономів, водилися величезні хробаки, і яке не можливо було використовувати навіть у якості корму для скота, а також біля 200 тисяч протигазів для коней, що залишилися ще, мабуть, з першої світової війни.

Як було поступати? Якщо на 240 - 270 тис. т цукру українці споживають більше, ніж виробляють, то є лише два виходи: або змусити українців пити чай без цукру, або купувати його за кордоном.

Що стосується м’яса, то у нас були заборонні мита на ввезення будь-якої м’ясної продукції – змісту ввозити його не було, адже курка, що ввозилася після закриття вільних економічних зон до України, коштувала біля 40 грн. за кілограм!

Ми запропонували створити тарифні квоти, але Верховна Рада не пристала на наші пропозиції і нам довелося самим виходити із ситуації. В решті-решт ми стабілізували ситуацію з цукром та м’ясом. І хоча нас звинувачують, що ми зробили це на межі закону, а це правда, але ціни були стабілізовані.

Щодо нафтопродуктів – це окрема історія, але я можу сказати, що ми прийшли на ринок, де понад 80% роздрібу нафтопродуктів контролювалися двома російськими компаніями, прямо чи через джоберські угоди з нафтозаправками, або через спільне володіння ними у офшорах.

- Нова українська влада так і не спромоглася налагодити конструктивний діалог з РФ. Яким чином, на Вашу думку, можна припинити «газову війну» з Росією?

Це важке питання. Скажімо, два дні тому Росія, дочекавшись результатів президентських виборів у Білорусі, підняла питання про підвищення ціни на газ до 230 доларів.

Але на відміну від наших північних сусідів ми маємо величезну противагу – 86% всіх енергопотоків із Росії проходять через Україну. Таким контр важелем є саме плата за транзит. В теорії ті 50 доларів, які призначалися для оплати за газ, були не стільки платою за газ – це, скоріше, обмінний курс між послугою за транспортування і вартістю продукту. Ніхто не заважає Україні, якщо РФ і далі буде піднімати ціну на газ або акцизи на експорт російської сирої нафти, адекватно піднімати ціну за транспортування енергоресурсів.

Інша справа, яким чином ми будемо продавати ці енергоресурси на внутрішньому ринку. Я вважаю, що ми можемо дозволяти собі нехтувати певними бухгалтерськими розрахунками і своєрідно дотувати наші базові галузі, продаючи газ, отриманий як оплату за транзит, нижче, ніж він був заявлений по обмінному курсу.

Українські підприємства не можуть конкурувати між собою, коли у Росії внутрішня ціна складає трохи більше 38 доларів, а в Україні – 95, з урахуванням туркменського газу. Використовуючи правила СОТ, необхідно встановити своєрідні компенсаційні мита щодо товарів, які Україна отримує із Російської Федерації.

- У якому форматі парламентсько-урядової коаліції Вам би було б зручніше працювати?

Я бачу єдину конфігурацію – БЮТ, «Народний Союз «Наша Україна» та соціалісти.

- На своїй останній прес-конференції у якості міністра економіки Ви заявили про те, що Ви повернетесь у виконавчу владу. Чи змінилися Ваші плани?

Я одинадцять років провів у Верховній Раді і відчуваю там себе дуже комфортно – це моя професія. Якщо звернути увагу на статистику не поданих законопроектів, а прийнятих законів, то я є безперечним лідером. Тому для мене найкращий варіант – бути у Верховній Раді і допомагати коаліційному уряду.

Але є одна проблема, з якою я зіткнувся минулого року – коли говорять, як раніше: «Партия сказала – человек ответил», але тим не менш, я підкреслю, для мене було б комфортніше бути депутатом Верховної Ради.

- Кого б Ви хотіли бачити в новому Кабміні?

За всю історію незалежної України найкращим міністром фінансів був Віктор Пинзеник. Найкращим міністром оборони є Гриценко. Якщо говорити про соціальний блок, то там, м’яко кажучи, «кінь не валявся» - треба міняти філософію людей, які їм займаються. Тобто треба змінювати не тільки міністра соціальної політики та праці або профільного віце-прем’єра, але й голосу Пенсійного фонду України – їм не місце на своїй роботі.

Якщо говорити про міністра економіки, то мені здається, що і тут треба щось міняти. Що стосується прем’єр-міністра, то я, як людина, що перебуває в українській політиці з 1991 року, можу сказати наступне: хай пробачить мене колишній прем’єр Віктор Ющенко, я бачу лише одного прем’єр-міністра, який проводив системну роботу – це Юлія Тимошенко. Я з нею не тому, що мені подобається коса, а тому що мені подобається її стиль поведінки, драйв, а це саме головне.

- Останнім часом у всіх без винятку великих політичних силах спостерігається прихід до списків представників великого бізнесу. Яким чином, на Вашу думку, це вплине на роботу парламенту?

Однозначної відповіді на це питання немає, адже якщо людина стала багатою чи керує великими підприємствами, це не завжди означає, що вона корумпувала чиновників або була зятем президента. Це може бути й тому, що ця людина розумна і відмінна від інших – це є принцип ліберальної економіки.

У парламенті мають бути будь-які успішні люди. Альтернатива цьому – комуністи або есдеки, які, наприклад, 5-м номером свого списку у 2002 році поставили нікому невідому вчительку. Все залежить від того, чи зрозуміють люди, що мають великі статки, різницю між бізнесом і політичною кар’єрою. Якщо ні, то у нас є величезна купа законів, за допомогою яких їх можна посадити до в’язниці.