Війна археологам?

Війна археологам?

Коментарі до «Звернення Спілки археологів України до депутатів Верховної Ради україни»

Жовтень 2010 року: голова Волинської обласної держадміністрації об’являє війну археологам.

Листопад 2010 року: віце-прем’єр О.Клюев ставить запитання: «Навіщо платити археологам?»

13 січня 2011 року. Верховна Рада приймає закон «Про регулювання містобудівної діяльності». Скасована археологічна експертиза відводів земельних ділянок під будівництво.

17 січня 2011 року. Протест археологів перед Адміністрацією Президента.

4 лютого 2011 року. Президент накладає вето на законопроект «Про регулювання містобудівної діяльності». Президент просить внести незначні зміни. Пропозицій про повернення археологічної експертизи Президент не пропонує.

16 лютого 2011 року. З’являється «Звернення Спілки археологів України до депутатів Верховної Ради України». Саме це звернення я зараз коментую.

Перш за все, мені хотілося б відзначити, що все, що написане у зверненні – свята правда. По-друге, треба розповісти про ті проблеми, про які не говориться у зверненні.

Я не збираюся зараз вдаватися до глибокого аналізу і розповідати про всі язви нашого суспільства, які призвели до появи закону, який руйнує не тільки археологічну науку, але й суспільну мораль, нищить громадянські почуття і перетворює всіх нас у бидло, для якого байдужість до долі власної історії – норма життя. Про це є кому написати. Я ж хочу відзначити, що будь-яка катастрофа, світова чи регіональна, техногенна чи гуманітарна, завжди має винуватців. Що б там не казали мої колеги-історики про об’єктивні передумови будь-якого історичного процесу, я ніколи не змірюся з твердженнями, що у загибелі мільйонів людей у Другій світовій війні винен імперіалізм, фашизм, комунізм або ще якийсь -ізм. Я завжди віддам пальму першості особистостям – Гітлеру, Муссоліні, Сталіну, без яких жодні об’єктивні закономірності не спрацювали б, залишилися б лише «потенціальними можливостями».

Винні є завжди. Винні є й у тій ситуації, про яку говориться у зверненні археологів. Нажаль, ми спостерігаємо цю ситуацію не з висоти прожитих років, коли всі причини і наслідки з’ясовані, а персонально відповідальні визначені, а у підручниках історії оприлюднений вирок. Ми спостерігаємо за процесом руйнування української археології не як судді, а як потерпілі, яким дуже важко визначити, хто саме в цю хвилину зухвало б’є вас бейсбольною битою по голові. А це дуже важливо – знати. Злочинці завжди ховаються у пітьмах, а наше завдання – назвати їх поіменно, якнайшвидше поставити їх у таке становище, коли приховувати свій злочин далі неможливо.

Пошук винних можливий, якщо є якісь зачіпки. В нас вони є. Процес прийняття законопроекту ретельно описаний у стенограмах засідань Верховної Ради, у звітах про голосування, у статтях журналістів. Матеріалів для висновків настільки багато, що в них можна загубитися. Я припустив, що пошук реально винних слід починати з пошуку нестандартних ситуацій. Байдужість, тупість, корупція – це ніякі не особливі риси нашого життя, не особливі риси наших політиків. Ці риси грають свою роль при прийнятті будь-якого закону, це – фон нашої політичної реальності. Слід шукати справді особливі події, які відбулися виключно під час обговорення Закону "Про регулювання містобудівної діяльності", в ході його прийняття.

Мій пошук увінчався успіхом. Я знайшов такі факти, які, як кажуть, не лізуть не в тин, ні в ворота.

Факт перший. Викликає особливий подив позиція Комітету Верховної ради з питань культури і духовності. В цьому комітеті зараз переважають люди з опозиції. Очолює комітет один з визначних «народних трибунів» В.О. Яворівський, який, як правило, з особливою завзятістю захищає українську культуру, пропонує відзначати численні ювілеї видатних особистостей, роковини визначних подій. Як не дивно, Закон "Про регулювання містобудівної діяльності" не викликав особливої активності професійного борця за національні цінності. Серед тих, хто проголосував за злочинний закон ми знаходимо його ім’я.

І як це все розуміти? Звичайна байдужість? Ні, відповідаємо на це питання. Ця байдужість – дуже незвичайна. Сімнадцятого січня цього року відбулася акція протесту біля будівлі Адміністрації Президента України. У акції приймали участь археологи, екологи, архітектори та інші ображені законом люди. Збір для цих людей був призначений біля будинку Союзу письменників на Банковій, організатори акції виходили до нас саме з цього будинку. Мені тоді здавалося, що саме В.О. Яворівський очолить боротьбу за скасування дурного закону. Але коли я побачив його ім’я серед тих імен тих 296 депутатів, що дали світ злочинному закону, я був дуже здивований. Виявляється, Володимир Олександрович в процесі обговорення закону перебував у стані, коли його права рука боролася з лівою. І бути «борцем» хотілося, і гріхи у рай не пускали.

Ось ми і знайшли першого винного. Саме він так гарно організував роботу комітету з питань культури й духовності, що члени цього комітету сумлінно проголосували за скасування археологічної експертизи. Щоб не бути голослівним, наведемо факти, відображені на сайті Верховної Ради.

Поіменне голосування про проект Закону про регулювання містобудівної діяльності (щодо скорочення дозвільних процедур у будівництві) (№7418) - у другому читанні та в цілому:

Яворівський Володимир Олександрович Голова Комітету за

Богословська Інна Германівна Перший заступник голови Комітету за

Кендзьор Ярослав Михайлович Заступник голови Комітету не голосував

Дем'янчук Вікторія Олександрівна Секретар Комітету за

Деревляний Василь ТимофійовичГолова підкомітету з питань охорони історико-культурної спадщини не голосував

Косів Михайло Васильович Голова підкомітету у справах релігій не голосував

Мовчан Павло Михайлович Голова підкомітету з питань творчої діяльності, мистецтва, культурно-просвітницької та мовної політики за

Федорчук Ярослав Петрович Голова підкомітету з питань благодійної діяльності та фінансування культури не голосував

Зубанов Володимир Олександрович Голова підкомітету з питань книговидання та книгорозповсюдження за.

Як бачимо, п’ятеро з дев’яти членів Комітету проголосували «за», за що їм забезпечена вічна наша приязнь і найкращі побажання. Володимир Олександрович не тільки сам підтримав злочин, але й загітував більшість членів свого Комітету. Таким чином, Комітет з питань культури і духовності не тільки не виконав своєї функції, не виступивши адвокатом української археології, але й забезпечив іншим депутатам свого роду індульгенцію від звинувачень у зраді інтересам національної культури.

Насправді жоден депутат не може бути фахівцем у всіх питаннях без виключення. Тому й була запроваджена система Комітетів, де збираються фахівці у певних сферах життя. Завдання цих фахівців – застерегти інших депутатів від відверто самовбивчих кроків. А якщо фахівці з питань культури і духовності – «за», про що ми можемо питати інших? Фактично, Комітет з питань культури і духовності підставив всіх депутатів Верховної Ради, не звернувши їх увагу на те, що вони голосують за знищення української історії.

Можливо, у Комітеті ніхто не розумів наслідків прийняття Закону "Про регулювання містобудівної діяльності"? Та все вони розуміли. І В.О. Яворівський, і П.М. Мовчан приймали активну участь у розробці Закону "Про охорону археологічної спадщини", завжди активно спілкувалися з керівництвом Інституту археології. Помилки і добросовісна самоомана, таким чином, виключені. Виникає підступна думка: «Можливо, справа в тому, що депутати, які відповідають за культуру і духовність, були якимось чином заангажовані?» Але тут мій внутрішній голос аж починає кричати: «Та як же можливо навіть припускати такі думки про наших професіональних патріотів, найдуховніших постатей сучасності?» І що ж мені тут робити?

Роблю наступне. Я заставляю внутрішній голос змовкнути і не збивати мене з пантелику. П’ятеро членів Комітету з питань культури і духовності на чолі з Головою безперечно є винними у тому, що відбулось. Саме їх діяльність якщо не спричинила прийняття людожерського закону, то значно полегшила цей процес.

Факт другий. Пошук інших винуватців привів мене також до протоколу голосування за поправкум№481 депутатів І.О.Зайця і Ю.І. Костенка, які виступили проти скасування археологічних експертиз. За поправку проголосували 32 депутати. Це не дивно, враховуючи те, що за деякі поправки від опозиції віддають інколи і на порядок менше голосів. Дивним є те, що знайшлося цілих 6 депутатів, які не полінилися натиснути кнопки і проголосувати «проти». Ця подія заслуговує ретельного вивчення. Ким же були ці достойники, які так ненавиділи вітчизняну археологію? Що об’єднує цих людей крім ненависті до української історії? Я спробував знайти відповідь на це питання.

Мотиви трьох депутатів дуже зрозумілі.

Мхітарян Н.М. У 1997-1999 роках перебував на посаді голови ради директорів «Познякижилбуду». З 1999 по 2002 рік — президент корпорації «Познякижилбуд».

Святаш Д.В. Засновник корпорації «Автоінвестстрой».

Борисов В.Д. був пов’язаний з ООО "Концерн Киивпідземшляхбуд".

Як ми бачимо, бізнес цієї трійці напряму пов’язаний із будівництвом. Відповідно, їх ненависть до археології напряму обумовлена бажанням спростити собі життя, не витрачати зайвих грошів і на експертизи, і на розкопки пам’яток археології на місцях майбутніх будівельних майданчиків.

О.Ф. Бобильов і С.Ю. Харовський пов’язані з МВД. Чому археологія заважає міліціонерам, залишається загадкою. В.О. Кисельов – людина легендарна, колись перша скрипка ПР у Криму. Причина ненависті до археології – нез’ясована.

Як би то не було, незважаючи на те, що мотиви половини палких протестантів є незрозумілими, очевидно, що українська археологія має загинути у протистоянні з будівельним лобі. Представників цього лобі, у нашому випадку, троє з шести. Вражає тут тільки той факт, що витрати будівельників на археологію у найгірших для них випадках є просто дріб’язковими. Один день роботи крупного будівництва коштує дорожче, ніж рік роботи археологів на пам’ятці, яка опинилася в зоні такого будівництва. Саме тому діяльність будівельних депутатів є особливо цинічною. Це той випадок, коли заради копійчаної економії депутати готові нанести державі багатомільярдну шкоду.

Саме так, це не описка. Справа в тому, що кожна пам’ятка археології має ціну. Вартість кожної пам’ятки оцінюється у гривнях за методикою, затвердженою Кабінетом Міністрів. Вартість окремо взятої пам’ятки може становити мільйони доларів. Якщо взяти до уваги те, що вже в перший рік дії закону кількість знищених пам’яток буде обчислюватися тисячами, то моє припущення про загальну суму державних втрат є зовсім не божевільною фантазією. Будьте впевнені, вартість пам’яток зовсім не є завищеною. Так, страхова оцінка окремих артефактів кам’яної доби становить сотні тисяч доларів. Вартість давніх речей з золота і срібла може доходити до десятків мільйонів доларів. І від усіх цих коштовностей наша держава повинна відмовитися для втіхи забаганок будівельних королів. Сумно.

Таким чином, друга група винних – це депутати-будівельники. Я припускаю думку, що саме їх агітація стала причиною колективного божевілля, яка охопила Верховну Раду.

Є, на мій погляд, ще один винний у тому, що відбувається. Ця людина – доктор історичних наук, професор Київського національного університету імені Тараса Шевченка, дійсний член (академік) Національної академії наук України, Голова Верховної Ради України Володимир Михайлович Литвин. Я просто в розпачі, я не можу зрозуміти, чому в ході обговорення Закону "Про регулювання містобудівної діяльності" Володимир Михайлович не спромігся подати голос на захист археології. Між тим, хто як не він краще за всіх розумів наслідки скасування археологічної експертизи? Якби Голова Верховної ради зайняв принципову позицію, прийняття варварських законів було б просто неможливим. Чому ж промовчав? Можливо, проспав? Не схотів втручатися? Був заангажований? Це нас не цікавить. Причини можуть бути різними. Головне – Володимир Михайлович є таким же винним у тому, що відбулося, як і славнозвісний Комітет з питань культури і духовності, так само, як і будівельне лобі. Він винен тому, що міг відвернути лихо, але не зробив цього.

Зараз Закон "Про регулювання містобудівної діяльності" направлений на новий розгляд у зв’язку з тим, що Президент наклав «вето». Всі винуватці мають шанс виправитися, отямитися, схаменутися. Хотілося б вірити, що так і станеться. Інакше – Верховна Рада дійсно стане колективним Геростратом української історії.

До мене надійшли листи моїх колег, в яких вони висловлюють свої думки про «Звернення Спілки археологів України до депутатів Верховної Ради України».

Эльке Кайзер (ФРГ), доктор философии, стипендиат фонда А. Гумбольта в Украине.

В последнее время в Германии мы наблюдаем за развитием событий в Украине, связанных с обсуждением и принятием Закона "О регулировании градостроительной деятельности", и видим, что в отношении археологического наследия складывается воистину угрожающая ситуация. Ведь долгие годы в государстве формировалась система выявления и охраны археологических памятников на местах будущих строек. К сожалению, сейчас ей грозит полное уничтожение. Это следует из сути нового Закона, которым археологическая экспертиза перед началом строительства просто не предусматривается. Очень странно, что она представлена сейчас как сугубо административная услуга.

Очевидно, что при подготовке Закона его разработчики не прислушались к мнению профессиональных археологов. Складывается впечатление, что Президент Украины не получил достаточно информации относительно реальной угрозы, которая грозит археологическим памятникам в том случае, если произойдет отмена археологической экспертизы.

Украина приняла на себя ряд конкретных обязательств по охране культурного и археологического наследия, ратифицировав Европейскую конвенцию "Об охране археологического наследия". Нынешний Закон прямо противоречит этой Конвенции. Его принятие - просто нелогичное решение, которое не будет понято профессиональными археологами Европейского Сообщества и всего мира.

Юрій Рассамакін, к.і.н., член Європейської Асоціації Археологів, член-кореспондент Німецького археологічного інституту.

Археологічній спадщині України, якою і так не дуже опікується держава, загрожує швидке знищення за допомогою тієї ж держави. Не враховуючи прийняті закони про охорону культурної та археологічної спадщини, а також міжнародні зобов’язання, активно лобіюється до прийняття Закон "Про регулювання містобудівної діяльності", в якому скасовується археологічна експертиза. Це створює умови для безконтрольного знищення пам’яток археології в зонах будівництва. Можна уявити результати, якщо навіть при діючих законах відбувалося безкарне знищення пам’яток. На жаль, до протестів фахівців та багатьох людей, які переймаються збереженням спадщини минулого, влада не прислуховується.

В європейських країнах існують вироблені роками стандарти по відношенню до збереженню власного минулого. Очевидно, стандарти в Україні інші.

Одним з основних завдань Європейської Асоціації Археологів, зокрема, є контроль над дотриманням в країнах Європи зобов’язань по охороні і дослідженню археологічних пам’яток. Не виключаю, що в разі прийняття Закону "Про регулювання містобудівної діяльності" в тому вигляді, який він має зараз, зневага влади до збереження археологічної спадщини в Україні може набути міжнародного розголосу.

Зруйнувати завжди легше, тим більше, що для цього потрібні лише нардепівські картки. Потім можна прийняти новий закон, але зруйновані пам’ятки повернути буде неможливо.

Вадим Майко, к.і.н., снс Кримського філіалу Інституту археології НАН Україи.

Кримський філіал Інституту археології НАН України підтримує Звернення Спілки археологів України

На жаль в нашій Державі археологія завжди перебувала у скрутному становищі. Не змінилася на краще ситуація і в роки незалежності. І зараз, фінансування наукових планових археологічних досліджень майже не існує. Проведення розкопок, видання наукової продукції в переважній більшості випадків здійснюється не завдяки підтримки відповідних Міністерств і відомств, а в результаті фанатичних зусиль археологів-фахівців та, не чисельних благодійників. Практично єдиним фінансовим джерелом для функціонування в Україні археологічних установ залишаються гроші, отримані під час проведення експертиз земельних ділянок.

Не становить виключення й Кримська філія Інституту археології, де велика група співробітників отримає зарплатню не з бюджетних коштів, а за рахунок проведення експертиз земельних ділянок. А це саме ті працівники, які й виконують основний обсяг робіт по археологічному обстеженню ділянок, що відводяться.

Зрозуміло, що ця експертиза стає на заваді багатьом впливовим особам, в тому числі й колекціонерам та «обслуговуючого» їх персоналу т.зв. «чорних-археологів», то б то грабіжників. Таким чином, прийняття Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» у тій редакції, яка запропонована Верховною Радою призведе до катастрофічних наслідків не тільки у сфері збереження культурної спадщини України, але й унеможливить повноцінну діяльність археологічних установ.

Невже Україна намагається стати справжньою Європейською державою з подібними Законами. Відношення до науки, культури, власної історико-культурної спадщини саме й визначає рівень цивілізованості суспільства. Знищення археологічних пам’яток, що нам залишили пращури, а це неминуче станеться, це знищення себе, бо без минулого нема сучасного. Як це можна ігнорувати!?

Ми закликаємо депутатів Верховної Ради при повторному розгляді Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» згадати про те, що неможна рубати сук на якому сидиш, не можна руйнувати своє минуле.

Колектив Кримського філіалу Інституту археології НАН України.

Валерій Манько. Післямова

Життя йде вперед. Ще не з’явилася ця публікація, як наші народні депутати оперативно проголосували за Закон "Про регулювання містобудівної діяльності" з пропозиціями Президента. Археологічна експертиза скасована остаточно. Цього раз жоден з депутатів навіть не спробував відстояти українську археологію. Двісті шістдесят дев’ять депутатів склали остаточний вирок українській історії. Зроблено це було з деяким цинізмом. Представник Президента Юрій Романович Мирошніченко, як завжди, ледь не ридаючи вголос, пожалкував за археологічною експертизою. Але ж ви розумієте, в людожерської держави є вищі інтереси. Пролив крокодилячі сльози і Володимир Михайлович Литвин. Як він скаржився, що закон недолугий, але краще робити щось, ніж не робити нічого. Отакі сентиментальні зараз пішли людожери! А найгіршим є те, що ці людожери страждають сверблячкою до активних дій. А може було б краще взагалі нічого не робити?

З цього моменту я починаю боротьбу за заборону народним депутатам приймати будь-які рішення. Тільки після такої заборони ми зможемо жити спокійно, не чекати кожен день нових законодавчих жахів. Єдина можливість вгамувати людожера – позбавити його постать ореолу великої і жахливої істоти. Тоді він стає менш активним, багато спить, втрачає рефлекс натискання на кнопки. Такі депутати є, на мій погляд, саме тим «меншим злом», можливість якого жваво обговорювалася у суспільстві. Звичайно, ще краще було б направити активність депутатів на те, щоб вони стали їсти один одного. Тоді їм точно стало б не до проблем містобудування і археології. Це стало б кроком для подолання зла як у «меншій», так і у «більшій» іпостасі. Але для цього потрібен довгий шлях. Про те, з чого цей шлях почати, я спробую написати пізніше.

Я дякую всім своїм колегам, які надіслали листи з підтримкою «Звернення Спілки археологів України до депутатів Верховної Ради України». Не наша провина, що до наших думок ніхто не дослухався. Попереду в нас залишилася єдина можливість добиватися реабілітації української археології – вимагати повторного вето від Президента. Я закликаю всіх археологів не опускати руки, думати про те, які форми боротьби ми могли б застосувати. Головне – не впасти у відчай і не вирішити, що від нас нічого не залежить, не перетворитися у «маленьких людей». Вода точить камінь, ваші голоси пролунали не даремно.

Читайте також: ПІД НІЖ БУЛЬДОЗЕРІВ І СКРЕПЕРІВ ПОПАДУТЬ ТИСЯЧІ АРХЕОЛОГІЧНИХ ПАМ’ЯТОК