Візьміть участь
у розіграші
Набір косметики для чоловіків Взяти участь
Приз
Конкурс
ЕкономікаШоу

/Новини боксу

Український чемпіон світу: прикро, що цінують тільки Ломаченка та важковаговиків

130.7тЧитати матеріал російською

Коли в Україні на кожному розі гримлять прізвища Усика, Гвоздика і Ломаченка як нинішніх кращих чемпіонів, часто забувається ще один переможець — Артем Далакян.

Далакян ще на початку 2018-го здобув чемпіонський пояс WBA в найлегшій вазі, але його кар'єра дійсно відрізняється від інших українських зірок боксу. Всі свої бої (крім одного) Артем провів в Україні, ніколи не жив у Європі чи США, а в 2014-му втратив свій пояс через війну на Донбасі. Коли ж прийшов час захищати титул, Артем зробив це по-особливому — став першим боксером в історії України, котрий захистив титул у Києві, а бій провів на... майданчику для гелікоптера.

В інтерв'ю OBOZREVATEL Далакян розповів, як перетворив 2018-й рік у найкращий етап кар'єри, перед яким вибором стоїть зараз і яке унікальне досягнення встановив в історії українського боксу.

У WBA не подивилися на ситуацію в Донецьку і не стали додавати часу для захисту. Але це виявилося на краще хоч я і втратив пояс, але незабаром отримав можливість битися за титул Континентального чемпіона

— 2018-й для вас — завоювання пояса і два успішні захисти. Можна сказати, це поки найбільш стрімкий ривок у вашій кар'єрі?

— Цей рік був дуже прибутковим, говорячи про результати боїв і роботу загалом. Ми довго йшли до цього, і праця не залишилася без нагороди — рік вийшов насичений боксом і перемогами. А це багато коштує.

Здобути звання і двічі його захистити протягом 10-ти місяців це напружено чи нормальний ритм?

— У цілому нормально, але важко морально. Коли ти стаєш чемпіоном світу, а вже через три місяці тобі треба обов'язково відстояти титул — це непросто психологічно. Але коли провів обов'язковий захист, то з вільним усе набагато простіше. Готуєшся однаково, але є різниця у ставленні до боїв і моральному сприйнятті. Тому другий захист був уже набагато легшим.

Крім того, завоювання чемпіонського пояса пройшло на фоні історії з відмовою японця Іока за декілька тижнів до бою... Судячи з усього, тоді ви були явно злі та навіть розгублені?

— Так, перед тим я провів два збори й серйозно готувався, рівень моральної та фізичної готовності був дуже високий. І тут буквально за два тижні до вильоту в Японію приходить новина, що Іока відмовився від бою й узагалі йде з боксу. Тоді я добряче засмутився й розгубився, по суті, не знав, що робити. Та й тренери з керівництвом теж були збиті з пантелику. Ми довго йшли до цього і дуже хотіли, проте в один момент усе зірвалося. Але нічого, в результаті все перекрутилося і склалося навіть краще — ми отримали бій в Америці та перемогу.

Артем Далакян під час захисту пояса проти домініканця Грегоріо Леброна

Артем Далакян під час захисту пояса проти домініканця Грегоріо Леброна

union-boxing.com

Ви вже майже рік у званні чемпіона світу з двома захистами. Після довгих років в аматорах і професіоналах уже звикли до такого статусу, чи все ще якось по-особливому ставитеся до цього?

— У будь-якому випадку це змінює людину, і я відчуваю, що в кращий бік. Коли боксував за звання Континентального чемпіона, то йшов довгим шляхом до звання чемпіона світу. Тепер же маю більше відповідальності — треба яскравіше й сильніше боксувати в будь-якому бою і довше утримувати пояс. Це вже інший настрій і підготовка, та й інша поведінка в цілому.

Як думаєте, якби не та ситуація з позбавленням пояса WBA International, усе могло скластися інакше? Або титул ЧС нікуди б не подівся все-одно?

— Загалом нічого жахливого тоді не трапилося. Просто шлях до звання чемпіона, можна сказати, більше розтягнувся для мене. Думаю, в цьому нічого погано — я зміг набрати більше досвіду й краще підготувався до вирішального бою. Як кажуть, "все, що не робиться, — на краще".

Як саме тоді на ситуацію із втратою пояса вплинули бойові дії, які почалися на Донбасі?

— До того ми постійно боксували в Донецьку. А потім виникла заминка у зв'язку з ситуацією в місті, потрібно було з'ясувати багато моментів із організації та подолати інші труднощі, і керівництво трохи не встигло з організацією. Хоча не було якихось проблем зробити бій в іншому місці.

Але ми втратили час, коли спочатку розраховували на одне, а нам у підсумку сказали інше. Коли пояс уже був втрачений, нам говорили, що часу на захист було 4-5 місяців, хоча ми сподівалися, що через ситуацією в Донецьку нам додадуть часу. Однак потім досить швидко я отримав можливість боксувати за пояс Континентального чемпіона, що було вже вище.

Напевно, та ситуація взагалі була шокуючою для вас втратити пояс через таке?

— Звичайно. Завдяки нашому президенту Юрію Георгійовичу Рубану, який реально дуже багато робить для боксу, я особливо не відчув негативу в тій ситуації. Він тоді казав мені: "Артеме, все буде нормально, не переживай — це не така вже й серйозна втрата, у нас все ще попереду". Коли президент компанії особисто тебе мотивує такими словами — це надихає. Те ж саме говорив і Єлісєєв. Завдяки їм ми дійшли до завоювання чемпіонського пояса, і все вдалося.

Ідею боїв на відкритому небі започаткували ще в Донецьку, коли проводили зустрічі на "Донбас-Арені" і на центральній площі міста

Усі бої крім чемпіонського, з Вілорією, ви провели в Україні. Звідки така позиція, враховуючи, що багато боксерів на початку професійної кар'єри прагнуть потрапити в США або хоча б у Європу?

— Я вважаю, це навпаки — дуже круто і великий плюс нашій компанії, що бої проводяться саме в Україні. Так, багато хто прагне за кордон, у пошуках кращих умов і гонорарів. Але мені тут роблять умови не гірші, ніж у Європі чи інших країнах.

А ще ми показали, що можемо провести бій в Америці, водночас успішний, знаковий бій. Це не проблема, але позиція нашого клубу така — працювати в Україні. Якщо подивитися в загальному, то чому б і ні?

До того ж, зважаючи на незвичайні бої на відкритому повітрі на вертолітному майданчику...

— Так, і це був перший бій в історії Києва, в якому українець боксував за звання чемпіона світу.

Звідки взагалі з'явилася ідея битися на майданчику для гелікоптера під відкритим небом? І яка специфіка такого поєдинку?

— У Донецьку ми раніше втілювали подібні ідеї, проводячи бої на відкритому просторі. Заходи організовувалися в центрі міста на тоді ще площі Леніна. Потім були бої на "Донбас Арені". І якщо є досвід боїв на відкритому повітрі, то чому б не на вертолітному майданчику? Відмінне місце, є де і ринг поставити, і забезпечити інші необхідні умови.

Що ж стосується специфіки, то нічого такого. Звичайно, все залежить від погоди, і в Києві вона не підвела. Хоча напередодні бою і пройшов дощ, але перед початком все припинилося, поверхня встигла висохнути, і ми чудово все провели. Чесно кажучи, різниці з залом взагалі не відчули. Було тепло, сонячно і комфортно.

— У вас були на початку професійної кар'єри перспективи виїхати жити і тренуватися в іншу країну?

— Пропозиції були, і досі мені постійно пропонують регулярні бої та співпрацю закордоном. Таких моментів вистачає, але ми з моїм менеджером одразу все відсіюємо, і далі вже він веде переговори за звичними варіантами. На майбутнє нічого не хочу загадувати, але нині немає планів кудись їхати. Сім'я тут, друзі тут, бої добре проводяться в Україні, тому кидати все та їхати за кордон я не хочу. Мене і тут все влаштовує.

Бій із Вілорією у США це була умова суперника?

— Так, вони виграли торги й крім США не розглядали варіантів, оскільки Вілорія всі бої проводить в Америці. У той момент це був чудовий шанс завоювати пояс чемпіона світу, і за цим я був готовий їхати куди і коли завгодно, хоч 31 грудня. Коли мене питали про такі нюанси в тому випадку, я твердо відповідав: "Мені все одно". До цього доводиться йти дуже довго, і коли шанс випадає, треба його використовувати максимально, незважаючи на всі обставини.

Коли я переміг Вілорію в Америці, на його території, вони трохи були в шоці. Приїхав маловідомий хлопець з України й успішно відбоксував із іменитим суперником у бою, який організували його ж промоутери. Для команди Вілорії втрата пояса стала дуже серйозною.

Що найбільше запам'яталося і вразило у США? Що було "космічним" у порівнянні з Україною?

— У плані організації бою, то нічого такого, чого немає у нас. Тут хочеться сказати про інше —наскільки там краще люблять бокс і ходять на футбол, і як із бою роблять шоу. Мій бій із Вілорією був першим на вечорі боксу, після мене мало ще відбутися два-три бої. І коли я виходив у зал, який вміщує десь 10-15 тис. людей, то він був заповнений уже на 70-80 відсотків! Це на перший бій! Було видно, що люди люблять бокс і реально прийшли вболівати за своїх боксерів.

Звичайно, було приємно, що твій бій відвідали багато відомих особистостей — нинішні тренери й колишні зірки боксу. Наприклад, був Фредді Роуч. Тобто, змагальний процес був організований на такому рівні, що іноді захоплювало дух.

Часом прикро бачити, що важковаговики більше відомі й розкручені. Адже ти виконуєш однакову працю, а цінуються більше їхні бої. Однак так було завжди, навіть у любителях

У вас жодної поразки в профі як це сприймаєте? Є психологічний тиск?

— Особливо не звертаю на це уваги, але роблю акцент на тому, що програвати не можна ніяк (посміхається). Хочеться, щоб послужний список був без поразок. Коли ти боксуєш у любителях і десь програв, у тебе ще є шанс виграти той чи інший турнір знову. У професіоналах же все інакше — якщо ти програв, одразу падаєш у рейтингу й отримуєш нові складності в пошуку наступного суперника. Крім того, якщо ти — діючий чемпіон світу, то програвати взагалі не можна.

Так, завжди хочеться йти без поразок, і робити це за максимумом. Хоча тут багато залежить від здоров'я і бажання. Але в цілому ж, це великий плюс, що мені вдається йти без поразок. І дай Бог довше так протриматися.

У 2018-му ви увійшли в один ряд із Усиком і Ломаченком, пізніше в компанію чемпіонів приєднався й Гвоздик. Але середньо- і важковаговики більш розкручені, вас же знає доволі мало людей. Буває прикро за таке?

— Чесно кажучи, іноді прикро. Адже ти однаково працюєш — що в легкій вазі, що в "тяжкому" дивізіоні. Але цінуються більше важковаговики та їхні бої. Однак так було завжди, і в любителях також. До того ж легковаговикам десь і важче доводиться, оскільки нам складніше "ганяти" вагу. Але так склалося в світі. Як не прикро, а так уже є, і суті справи не зміниш.

У мене бої непогані, яскраві, з нокаутами, зокрема й технічними, що теж важливо для легкої ваги. Хто дивиться і любить бокс, той дивляться і мої бої.

У важковагових категоріях домінують здебільшого американці та європейці. У вас у легкій вазі більше представників Азії та Південної Америки...

— Це таке, бокс є бокс. Можна і китайця зустріти дуже технічного не в легких категоріях. Тут все залежить від боксера, все індивідуально. Мене часом запитують: "Чи є окремо школи боксу — українська, європейська, американська і ще якісь?" Але такого немає, щоб вони окремо виділялися. Все залежить від тренера спортсмена — у кого ти починав, із ким довше працював, хто тебе вів. Плюс дані від природи. Кожен боксер — індивідуальність.

Так, в Америці більше акцент на фізичну готовність, в Азії працюють більше над ударами. В Україні, як зараз видно, багато хто бере від сім'ї Ломаченка — Василя і його батька. Тобто, намагаються "насипати" ударів. Але в кожного — свій розвиток, зі своїми плюсами та слабкостями. І немає такого, щоб стиль боксу залежав від регіону.

Ви самі у кого намагалися повчитися і взяти більше корисного?

— Раніше і зараз мені подобався Рой Джонс. Хоча, напевно, це кумир багатьох боксерів. Джонс — це швидкість і техніка. Потім мені подобався Насім Хамед. Зараз із задоволенням спостерігаю за Василем Ломаченком. Свої плюси є й Саші Усика, часом щось відзначаю в його діях і одразу з'являється в голові: "Треба спробувати це самому".

Фактор Анатолія Ломаченка, напевно, це щось особливе для українського боксу...

— Так, ця людина повністю віддається боксу і тренерській справі. А головне — він не стоїть на місці. Постійно розвивається і впроваджує в свою роботу багато різних речей. У нас же тренери зазвичай як — після радянської школи топчуться навколо чогось одного, під одну гребінку "загрібаючи" й майбутніх боксерів. А Ломаченко постійно розвивається і дає багатогранне навчання. У Васі й Анатолія Ломаченків відмінна історія роботи, і багатьом тренерам такого не вистачає. Багато просто женуться за грошима або за результатом, а в плані навчання боксера робиться мало.

Битися за пояс доведеться з суперником, який вже добре знає мене

Раніше ви говорили, що хочете одразу два-три пояси об'єднати. Звідки бажання зробити "велику ставку"?

— У моєму випадку чималий ризик, десь 50 на 50, якщо об'єднувати пояси з іншими категоріями. Один чемпіон світу, в IBF — Моруті Мталане, раніше був моїм спаринг-партнером, і через декілька місяців взяв пояс. Другий — англієць Чарлі Едвардс по лінії WBO, котрий допомагав мені готуватися до захисту. Тобто, два володарі поясів — мої минулі спаринг-партнери. Так, я їх добре знаю, але так само добре і вони вивчили мене.

Є можливість боксувати з кимось із них і об'єднувати пояси. Але команда Мталане, наскільки мені відомо, відмовилися від бою, а ось із Едвардсом зараз ведуться переговори. Подивимося, як вони — погодяться чи ні, сам не знаю.

Це все дуже круто і реально зробити, і я з великим бажанням прийму такий бій. Знову ж таки, неважливо, де він відбудеться — буде круто боксувати як в Україні, так і в Англії, наприклад.

Коли приблизно чекати наступного бою?

— Думаю, найближчим часом уже буде конкретика. Нині я тренуюся 1-2 рази на день, у лагідному режимі, набираю форму. І чекаю вже конкретної інформації щодо бою — буде це об'єднавчий бій або черговий обов'язковий захист.

Чи замислювалися колись над переходом у більш високу вагову категорію?

— Зараз я про це не думаю, тому що в першу чергу працюю над метою "об'єднати ще 1-2 пояси". Хочеться зміцнитися в нинішньому статусі й добувати пояси інших версій. Як тільки вийде завоювати ще 2 пояси, а то й об'єднати всі 4, тоді можна вже замислитися над іншим. Тобто, треба вичавити максимум тут. А так я вже дивився на боксерів двох вищих категорій, спостерігаю за ними потихеньку. Але про перехід буде вирішуватися явно пізніше.

Є мета: "абсолютний чемпіон" уже в 2019-му?

— Це все реально і може здійснитися. Але головне, щоб інтерес співпадав й у моїх суперників, щоб вони також хотіли об'єднувати. Якщо ж чемпіони світу за іншими версіями, грубо кажучи, будуть сидіти у себе вдома і тільки захищатися, то нічого не вийде. Так можна хоч рік, хоч два топтатися навколо, але пояс не забереш. Тут дуже багато нюансів, усе залежить від цілей багатьох людей. У мене мета — об'єднувати, але у когось може бути інакше.

Багато хто говорить, що в 30 років кар'єра боксера тільки починається. У вашому випадку саме так? Або вважаєте, що вже пройшли велику частину свого шляху?

— Не думаю, що я пройшов або не пройшов половину шляху. Тут теж все індивідуально, багато що залежить від здоров'я. Якщо ти, скажімо, "бронелобий" і провів 20 боїв в очманілому темпі, й виходиш на ринг із "набитою" головою, то зрозуміло — людина себе вичерпала. Боксер втратив свої енергію і силу, тому немає і бажання, і особливо здоров'я.

А хтось намагається проводити бої технічно, без травм, не отримувати багато. І кому як пощастить, кажучи про здоров'я. У кожного по-своєму. Ти можеш вичерпати себе вже за 10 боїв, а можеш бути "огірочком" і після 30-40 боїв. Навіть видно зовні по людині — і фізика на рівні, і мотивація. А якщо боксувати з позиції "втомився і нічого не хочеться", то можна закінчити кар'єру і в 25.

Не набридаємо! Тільки найважливіше - підписуйся на наш Telegram-канал

Читайте всі новини по темі "WBA" на сайті "OBOZREVATEL".

6
Коментарі
1
2
Смішно
49
Цікаво
1
Сумно
4
Треш
Щоб проголосувати за коментар чи залишити свій коментар на сайті, до свого облікового запису MyOboz або зареєструйтеся, якщо її ще немає.
Зареєструватися
Показати коментарі
Нові
Старі
Кращі
Найгірші

Блоги / думки