У 2026 році – майже неможливе завдання. Чи вигравали господарі домашній чемпіонат світу з футболу

До чемпіонату світу-2026 лишаються лічені дні. І час поглянути на цікавий факт – а скільки разів на домашньому Мундіалі тріумфували господарі? Адже цього разу в нас одразу 3 країни, які приймають змагання найвищого рівня! Чи було таке і чи можливе зараз? Розповідає OBOZ.UA.

Перший Мундіаль був мінімалістичним, але успішним для господарів

Дебютний чемпіонат світу з футболу провели у 1930 році. Це був перший такий турнір під егідою ФІФА, організований усього за 2 роки та проведений за лічені тижні. Тоді запросили взагалі всі країни світу, але приїхали тільки 13. Для проведення обрали Уругвай, який виграв футбольні турніри на двох попередніх Олімпійських іграх, його вважали найсильнішою збірною планети. Не менш важливо було й те, що Уругвайська футбольна асоціація взяла на себе всі витрати.

Сьогодні від Європи бере участь найбільше команд від Європи, але 96 років тому приїхали тільки 3 країни: Італія, Румунія та Бельгія. Уругвай довів свою силу, коли виграв перший офіційний матч господарів на ЧС, 1:0 проти Перу. Далі латинці розбили Румунію 4:0, розтрощили США у півфіналі 6:1, а в фіналі в Монтевідео була грандіозна заруба 4:2 проти Аргентини. Там ще й сталася суперечка щодо того, який м’ячем грати. У підсумку, перші 45 хвилин бігали з аргентинським м’ячем (виграла його Аргентина), а по перерві взяли уругвайський і господарі закамбечили, щоб виграти перший в історії Мундіаль.

Другий ЧС – вперше у Європі

Після успіху футбольного турніру, було вирішено привезти його туди, де футбол сильно любили. Тому вирішили віддати ЧС-1934 Італії. Але рішення ФІФА ухвалювала на тлі великого політичного тиску, адже там тримав кермо фашистський режим Беніто Муссоліні. У підсумку, турнір став попередньою репетицією Олімпіадою-1936, адже Рим активно використовував Мундіаль для пропаганди та демонстрації своєї переваги в усьому. До слова, Уругвай образився на європейців і не поїхав грати у футбол через океан.

Поза ідеологією Італія показала себе сильно. На турнір заявилося 32 команди, тому вирішили додати кваліфікаційний раунд – і це був єдиний випадок, коли господарі теж проходили відбір. На плей-оф залишилися 16 найсильніших збірних. На початках Італія розбила США 7:1, потім влаштувала топове євродербі з Іспанією (1:1 і перегравання з перемогою 1:0). У півфіналі їм трапилася Австрія, ще раз 1:0. І найскладніше випробування випало на фінал, де господарям пообіцяли солідні призові (були чутки й про солідні репресії за програш), тому камбек за 9 хвилин до кінця і гол у додаткових таймах проти Чехословаччини дали їм статус домашніх чемпіонів. А от далі довелося почекати.

Пауза затягнулася

Подальша історія чемпіонатів світу розірвана. Ще один турнір відбувся у 1938, його приймала Франція – знову виграла Італія. А потім почалася Друга світова війна, змагання відклали аж на 12 років. Наступний футбольний форум 1950 приймала Бразилія – і там виграв Уругвай. Тобто пройшло вже 4 ЧС, а світ знав тільки двох переможців. У 1954 році місце віддали Швейцарії, як єдиній країні континентальної Європи, яка не постраждала від бомбардувань. Дивовижно, що господарі були близькі до перемоги, у чвертьфіналі навіть громили Австрію 3:0. Але в мить усе зламалося, вони програли 5:7, а кубок забрала Німеччина.

У 1958 ми почули про Пеле, він вперше заграв на такому рівні у Швеції. Успіх був настільки вдалим, що Бразилія виграла той ЧС, а про юнака заговорив увесь світ. У 1962 лише диво могло подарувати перемогу господарям, але це був феноменальний випадок: за 2 роки до старту в Чилі стався масштабний землетрус і попри руйнування, країна змогла підготувати 4 стадіони та навіть виборола бронзу, тоді як ЧС вдруге поспіль виграла Бразилія.

За 22 турніри господарі тріумфували тільки 6 разів

Окрім вже згаданих стартових турнірів (1930 і 1934), маємо лише 4, де господарям вдавалося виграти домашній ЧС. Англія, якій давно не щастить на міжнародних змаганнях, веде відлік своїх невдач із 1966 року. Тоді британці приймали Мундіаль та побили на "Вемблі" німців 4:2. У тому матчі стався перший в історії хет-трик у фіналі, який оформив Джефф Герст. Наступний вдалий домашній чемпіонат світу датований 1974 роком, теж у Європі і цього разу вже для ФРН. Це було повернення Німеччини на міжнародну арену після Другої світової, а саме на їх користь зіграла реакція на безпекові питання після теракту на Олімпіаді в Мюнхені. Не минулося без політичних історій – на першому етапі жереб звів дві Німеччини і виграла прорадянська НДР. Але далі ФРН успішно пройшла далі, дісталася фіналу та на "Олімпійському" в Мюнхені переграла Нідерланди.

Передостанній випадок домашніх тріумфів був у 1978 – перемога Аргентини. То був ще один складний дипломатично турнір, адже проходив він в умовах диктатури Відели, яка отримала владу за 2 роки до старту змагань. ЧС-78 хотіли бойкотувати, але чемпіонат відбувся і у фіналі Нідерланди знову програли господарям. Найкращий гравець турніру (Маріо Кемпеса) тоді оформив дубль у фіналі. Останній на сьогодні домашній успіх був 28 років тому і належить Франції, золотому поколінню Зідана. Вона приймала перший розширений ЧС на 32 команди. На шляху до фіналу відверто щастило: Парагвай переграли завдяку першому в історії Мундіалів золотому голу, у чвертьфіналі пройшли Італію по пенальті, а в півфіналі ледь обіграли Хорватію 2:1. Натомість на "Стад де Франс" була феєрія – із дублем головою від Зідана і голом Петі французи розбили Бразилію. Після того випадку господарі не вигравали ЧС.

Цьогоріч троє господарів ЧС. Та навіть потрійний шанс не дасть результату

Насправді ми спостерігаємо аномалію, адже лише раз – у 2002 – змагання приймала більше ніж одна країна; тоді це були Японія та Південна Корея. 24 роки тому корейці сенсаційно досягли аж четвертого місця, найвищого за весь час існування збірної. Зараз же ми бачимо масштаб, коли ФІФА розширила турнір з 32 команд до 48 і їх банально треба десь прийняти. Для цього й обрали 3 країни.

США, Мексика та Канада забрали автоматичні путівки, це потрійний шанс для організаторів зберегти кубок у когось із них. Але будьмо відвертими, це далеко не топові команди Мундіалю. Попри неочікувано високий рейтинг (15 місце в Мексики, 16 у США та 30 в Канади у списку ФІФА), жодна з цих країн не ставить футбол найпершою розвагою. Рівень конкуренції величезний, шлях до фіналу у 8 матчів виснажливий. Так, європейці втомлені, але все ще доволі сильні.

Із цього робимо висновок, що навіть потрійний шанс не допоможе господарям. Попри талановиті покоління та колосальний досвід міжнародних матчів, для цієї трійці сучасний футбол став занадто прагматичним. ЧС-26 принесе тимчасовому альянсу великий медійний успіх (ФІФА ще й заробити хоче), але оцінюємо тверезо – у липні кубок, найімовірніше, поїде до Європи.