"Росіяни знали, що ми там, і одягали форму збірної": українська біатлоністка розповіла про збір із командою РФ, провокації та підготовку до Олімпіади

Переможниця Юнацької олімпіади з біатлону й одна з лідерок жіночої збірної України Христина Дмитренко розповіла, як команда готується до майбутніх зимових Ігор-2026 в Італії і як вони потрапили на один збір з російськими лижниками. Спортсменка підозрює, що представники країни-агресорки провокували їх формою в кольорах триколору, але українки втримались від скандалу.

У розмові з OBOZ.UA Дмитренко також зізналась, як виступати й конкурувати з рідною сестрою, чи відчуває вона тиск через Олімпіаду та які особливості виступів в Антгольці.

– Христино, для вас це будуть перші Олімпійські ігри. Чи відрізнялася чимось підготовка від тієї, що зазвичай перед Кубком світу?

– Дуже класно, що в нас не було саме такого акценту, мовляв, от – Олімпійські ігри! Нам це не наганяли психологічно. Було дуже комфортно працювати в міжсезоння. І зараз входити в цей сезон також комфортно. Тобто немає якогось такого мандражу, очікувань від себе, бо це також може збивати психологічно, тиснути. Тому дуже класно все переживається.

З одного боку це навіть якось і лячно, бо може за тиждень мене як накриє (сміється)! Але сподіваюся, що такий стан у мене й залишиться.

– Ви готуєтесь разом із сестрою, яка також уже претендує на місце у збірній. Наскільки вам зручно разом і чи відчувається додаткова підтримка? Або навіть конкуренція?

– У нас немає такої конкуренції. Якщо одна з нас не відбереться на Кубок світу чи Олімпійські ігри через те, що інша відібралась, то це не буде якоюсь такою трагедією. Думаю, ми одна одну підтримуємо у будь-якому випадку.

У нас дуже гарні стосунки. І це дуже класно, коли на зборах є така підтримка. Я рада, що вона зі мною поряд.

– Попри те, що Валерія трохи старша, в змагальному плані ви все ж таки більш досвідчена. Чи дозволяєте собі давати поради?

– Іноді щось можу про техніку сказати чи що після тренування робити. В цьому плані – так, трапляється.

– Відчуваєте, що вже підтискає?

– Так, є інколи моменти, коли дивлюся і думаю: ну нічого ж вона так.

– Ну, у нас вже є традиція сестер у біатлоні та на п'єдесталі Олімпійських ігор і чемпіонатів світу.

– Сподіваюся, це буде класно.

– Не секрет, що є Олімпіада, а є весь інший сезон. Як, наприклад, не "забити" на той Кубок світу? Як протримати певний ритм усі ці місяці?

– Взагалі, чесно, я не розумію. Тому що для мене це перше. Як відбігати 5 етапів, а потім ще й Олімпіада. Але там буде якесь маленьке віконечко, щоб адаптуватися до висоти, відновитися. Але відновлення на висоті – воно вже не таке. Але це досвід.

Думаю, якщо тренери побачать, що йде погане відновлення, то один, останній, етап перед Олімпіадою ми можемо не стартувати. Але це буде вирішуватися вже безпосередньо на змаганнях і залежно від того, який буде стан.

– Що можна сказати про трасу в Антгольці й про змагання в Італії? Бо багатьом після німецьких етапів якось важко на висоті в Антерсельві.

– Та я б сказала, що навпаки. Оберхоф – він дуже важкий. І ми якось важко проходимо його. А от на висоті у нас більше шансів. Тому що це – висота, і всі по-різному її переносять. І переважно більш-менш вирівнюємось, саме спортсмени з інших країн, бо їх може так "притоптати". І ми звикли, що нам тяжко (посміхається).

А особисто для мене Італія класна. Вона там дуже гарна, здебільшого дуже гарна погода через висоту, багато снігу. Так, вітряно. Але загалом стріляти в штиль – це один раз на мільйон, коли так виходить. Бо це біатлон. А взагалі Антгольц – дуже гарне місце.

– Останні сезони, особливо у чоловічій команді, робився акцент на швидкострільність. І ви цим вирізняєтесь. Що напрацьовували до олімпійського сезону?

– Я вважаю, що ми ще більше прискорили швидкострільність (посміхається). Також над технікою працюємо, загалом – над усіма компонентами, бо ми в багатьох моментах програємо. Але я сподіваюся, що у нас вийшло підлагодити і ми будемо класно виступати.

– Останні роки капітаном жіночої команди була Юлія Джима, але дехто вже вважає саме вас її наступницею і майбутньою лідеркою жіночої збірної. Готові "підхопити цей прапор", коли прийде час?

– Так, підхоплю, якщо треба. Але я не відчуваю себе капітаном команди, бо все ж таки це – велика відповідальність. Але якщо будуть якісь там питання чи щось треба дізнатися, то я цим займаюся.

– Після 8-го й 11-го місця на чемпіонатах світу в індивідуальних гонках саме цей вид програми вважають вашим коронним. А ви як відчуваєте?

– Я взагалі індивідуальну не сильно люблю, бо це дуже довга гонка, виснажлива – і морально, і фізично. А мені подобаються контактні гонки – це переслідування, мас-старти й спринт. Мені все подобається, в основному. Коли гарне самопочуття, то кожна гонка в задоволення.

– Росіян і білорусів так і не допустили ані до Кубка світу, ані до Олімпійських ігор. І загалом біатлонна родина здається непохитною у цьому питанні. А що ви можете сказати про підтримку України – чи вона не стає слабшою?

– Я була впевнена, що саме в біатлоні навіть не буде "нейтральних" спортсменів, тому що нас сильно підтримують інші країни, спортсмени, федерації. Це реально дуже круто. І я рада, що їх також не допустили й у лижних гонках, бо ми нещодавно були на зборі в німецькому Рамзау, і там перебували російські спортсмени. Це було дуже прям складно. І ти розумієш, що нічого не можеш удіяти.

– А вони там готувалися?

– Так, і вони готувалися, і ми готувалися. Але це були лижники. І деякі одягали форму їхньої збірної, і це було, знаєте, наче червона ганчірка для бика.

– Це вони так спеціально робили? Бачили вас?

– Вони знали, що ми перебуваємо там на зборах, і, мені здається, вони навіть так могли нас провокувати. Але добре, що ми з дівчатами виховані. Не те що вони, розумієте? На щастя, ми поїхали через два дні, і їх більше не бачили, бо було дуже складно, звичайно.

Особливо коли ще вдома відключають світло, бомблять дитячий садок. До речі, коли винесли вирок, що їх не допустять до Олімпіади, в нас у Харкові в той самий день прилетіло в дитячий садок. А багато ж російських спортсменів жаліються, що от, нас не допустили, ми так плачемо, і тут – на тобі. Дуже хотілося їм відповісти, але я розумію, що ми вищі від усього цього.

– Мені здається, що саме країни Північної Європи, скандинави, зайняли дуже жорстку позицію в біатлоні та лижних видах щодо росіян.

– Можливо через те, що недалеко кордони з РФ. Хоча російські спортсмени – всіх бісять. Вони такі нахабні, противні. Тому це не новина, що вони комусь там не подобаються і що нас будуть підтримувати.

– А як, до речі, зараз на Чернігівщині, де після атаки 20 жовтня була дуже важка ситуація? Як рідні?

– Був блекаут. Підлаштовуються під графіки, як і всі. Ходимо пішки на 12-й поверх, спускаємось. Але нічого страшного. Коли вмикали світло, то ми йшли гуляти або повертались на тренування.

– Який з етапів Кубка світу ваш улюблений і де ви відчуваєте найбільшу підтримку України?

– Де б ми не були, є підтримка наших людей. І підтримка інших уболівальників. Тому я не можу виділити одне місце. А прапори українські бачу по трасі всюди насправді. Ну, може, в Чехії більше. Оскільки туди приїжджають тури. Ну, і просто через те, що там наших людей багато – і переселенців, і тих, хто просто там живе.

Тільки перевірена інформація в нас у Telegram-каналі OBOZ.UA та Viber. Не ведіться на фейки!