Учора футбольна збірна України провела заключний матч етапу після провалу відбору на ЧС – зафіксована мінімальна перемога над Албанією. Це, можливо, останній матч під керівництвом Реброва. Та що ми побачили у такій грі? Розповідає OBOZ.UA.

Відео дня

Перший тайм. Так мало бути зі Швецією

Ці 45 хвилин були новими не тільки для суперника. Для фанатів теж більшість цих футболістів на полі одночасно виглядали як дивина. Їм ніби треба було призвичаїтися один до одного, як назвав це Ребров – молода збірна. І невже ми побачили удар на 3 хвилині! Не тільки тому, що суперники дали простір, а ще й тому, що Яремчук наважився на прохід і на удар. Цього в нашої збірної майже ніколи немає.

Важливо розуміти, що хоч це й гра складами, які мали битися за ЧС, відповідальність була іншою. Албанія відкривала так багато місця для наших повторних хвиль, що жовто-сині з гарматами Маліновського могли забивати чи не щохвилини. Яремчук навіть відзначився, та з офсайду. Балканці відігравали настільки другий номер, що було аж соромно за їх мотивацію на гру. Усі моменти були максимально випадкові, як спалахи з підтисканням. Та ці моменти були гостріші за українські: Броя за половину тайму змусив Різника попрацювати більше, ніж Стракошу.

Але 30 хвилин потому постало питання: чому за такої відкритості албанців, наші футболісти так і не змогли відзначитися? Де голи, де відповідна кількість ударів? Щось навіть зі стандартів не залітало. Із плюсів – пресинг. Українці без м’яча грали високо та впевнено, мінімально фолили та швидко повертали володіння. Одного разу через це голкіпер ледь не привіз у власні ворота. Супер активність показали футболісти з прізвищем на "Я": до ударів Яремчука доєдналися цікаві паси Ярмолюка. У цей момент повз стадіон пробіг привід невикликаного Ярмоленка.

Не сказати, що Україна домінувала; скоріше використовувала всі можливості, люб’язно надані Албанією. Все ж таки, як і казали, це був товариський матч. Обидві збірні просто катали м’яча туди-сюди в повільному темпі, зрідка вибухаючи активністю, але потім знову перемикалися на спокійний темп. Є банальне пояснення такого розвитку подій: на полі в нас не було головних зірок, які тягнуть ковдру на себе. Тому не треба було постійно на когось завантажувати. Шпарина на просування знаходила себе сама, бо й суперник не особливо розумів, кого закривати – було достатньо просто відірватися від гравця поруч та новим темпом накачувати атаку. Коли з основних на полі були тільки Забарний і Ярмолюк, то гра проти оборонних рядів албанців виглядала цікаво. Втім на табло ще лишалися нулі.

Другий тайм. Ще повільніше і без гостроти

Жовто-сині з ноги увірвалися у гру по перерві. Точніше з голови, шостим голом за збірну відзначився Гуцуляк. Михайличенка ніхто не зустрічав: він підійшов до максимально зручної відстані та відправив м’яча до штрафного. Форвард просто підійшов під траєкторію та пробив навіть без стрибка. 1:0. Шкода, що це було вже все.

Проти Албанії було складно грати, бо це була не команда, а якась збірна двору. Ані структури, ані ідеї, ані пресингу. Наші контратаки швидко зароджувалися, та згасали в хаосі оборони суперника, бо там всі просто губилися. Джімсіті насолоджувався неочікуваною позицією ліберо, спостерігаючи за грою здалеку. Приспали такими повільними діями всіх, навіть центр поля. Цим скористався Лачі, влупивши у дев’ятку метрів із 30 – Різник потягнув. На цьому з моментів балканців теж все.

На гру надали аж 8 замін, але навіть у такому матчі тренерський штаб тягнув із рішеннями. Там, де було 5 новачків в албанців, у нас ще бігала стартова одинадцятка. Чекати свіженьких довелося майже 20 хвилин по перерві – зрозуміло, що вийшов Пономаренко. Разом із ним на полі з’явилися Калюжний і Тимчик. Новачків докидали в гру поступово, всіх в атаку. Ми побачили Зубкова та Піхальонка, пізніше ще Циганкова та Судакова. Мем про Сватка, який прилетів просто подивитися Валенсію, набув нових фарб.

Албанці після цього остаточно закрилися, організувалися у 5-4-1 та сіли. Цікаво показав себе Шапаренко, його розрізні передачі вийшли на рівні найкращих років у "Динамо". Та й заміни додали агресії в атаці. Але що ж із нашою влучністю: у голкіпера, у стійку, повз ворота на відкритому просторі… Летіло всюди, крім цілі. Ми все ж були біля чужих воріт, але більше одного результативного удару за 5 спроб не змогли зробити.

1:0 – у товариській грі збірна України взяла гору над Албанією та закінчила цей цикл на відносному позитиві. Тепер чекаємо аж до осені, коли будуть наступні офіційні матчі Ліги націй. Шевченко обіцяв детально розібрати підсумки відбору, а тут трапилася перемога другим складом. Тренер сказав, що гравці були налаштовані та й гарно, що не пропустили. То що, Ребров лишається?