"Бігають поодинці, а не командою". Чому футболістів саме 11 і чи може бути інакше
Будьте першими у курсі головного — підпишіться на Новини на OBOZ.UA у Google
"На поле виходить стартова одинадцятка". Скільки разів ми чули цю фразу перед початком футбольного матчу. Але чи замислювалися ви, чому гравців зі старту має бути саме 11? І чому воротар рахується окремо від усіх, додатковим до десятки? OBOZ.UA розповідає історію вибору кількості гравців. Спойлер – жодна офіційна книга не має відповіді на це питання.
На футбол вплинув крикет
Футбол як офіційна гра існує 154 роки, з моменту проведення першого офіційного турніру в Англії. Але насправді ногами у м’яч грають із давніх-давен. І весь цей час це були зовсім різні правила, різна кількість гравців і різні підходи. Щодо гравців домовленості не було. До середини XIX століття могли бігати як 15, так і 25 осіб із кожного боку – як домовилися перед матчем. Кембриджські умови (як їх правильніше назвати) не обмежили кількість гравців, а в 1863 році Футбольна асоціація Англії все ще передбачала, що можна зіграти і 15 на 15.
Вирішальний вплив мав крикет – найпопулярніший вид спорту в тогочасній Англії, де в команді було саме 11 людей. Ця цифра як данина важливій грі. Неочікуваний вплив мало й житлове правило, адже у футбол грали в закритих школах. Хлопчики жили в кімнатах по десятеро, а за ними наглядав один вихователь. Коли гуртожитки змагалися, сама собою збиралася команда з десяти юнаків й одного головного над ними. Лише у 1897 Міжнародна рада футбольних асоціацій (попередник ФІФА) остаточно стандартизувала вимогу щодо 11 гравців для всіх офіційних турнірів.
На одну людину – 300 квадратних метрів поля
Сотні ігор і відгуки тренерів теж вирішили, що буде одинадцятеро людей. Початково грати могли і 5 людей на величезне поле, а могли і 20 в одній команді. Гра балансувала між вільними зонами та суцільним хаосом натовпу. Тому тактика, стратегія і багато ігор дали фінальну максимальну кількість – 20 польових гравців та 2 воротарі для поля стандартного розміру.
Сьогодні футбольне поле за вимогами ФІФА має розміри 105 на 68 метрів, це 7140 квадратних метрів ігрової території. Якщо там одночасно перебуває 22 гравці, то на кожного припадає 324 квадратні метри площі. Але насправді це число постійно змінюється, адже сучасний футбол базується на компактності. Через щільний пресинг та високі лінії оборони, активна ігрова зона часто не перевищує квадрат, розміром приблизно 40 на 40 метрів, де окрім воротарів збираються взагалі всі.
Проблема не в кількості. Проблема в командності
В окремих топових європейських командах є велика глибина складу, але це зовсім не означає, що всі вони можуть дати результат. Подивіться на той же "Манчестер Юнайтед" – команду, яка втратила хист до гри. Навіть після приходу Карріка дияволи не здатні виграти хоча б 2 гри поспіль, не кажучи вже про 5. Той самий фанат з величезною зачіскою вже, мабуть, купу разів пошкодував про своє таке рішення відмовитися від перукаря, поки не буде перемог. Про це ще 5 років тому казав екс-гравець АПЛ Скотт Мінто після гри 2021 року, коли "Янг Бойз" переграли англійського гранда:
Це виглядало як одинадцять окремих гравців, а не як єдина команда. У цьому й полягала проблема. Основні гравці зіграли недостатньо добре. Коли в команду приходять молоді футболісти, саме від досвідчених очікуєш, що вони будуть підказувати їм і вести за собою під час гри. А тут складалося враження, ніби на полі самі лише юнаки
Тому неважливо, скільки людей перебуває на полі в моменті. Навіть якщо буде 8 на 8 з обох сторін – вони мають бути командою з індивідуальностями, а не набором виконавців професії спортсмена. І це ви ще не бачили, які суперечки були з номерами!
22 на полі були не тільки футболісти, а й номери
Перші півсотні років, відколи в Англії футбол став офіційно з правилами, люди просто бігали по полю! Записати, хто саме відзначився, було майже неможливо, тому покладалися на чесність. Було просто стільки-то футболістів із, хоча б, різними за кольором футболками. Але додати для них номери на спину (щоб було легше ідентифікувати) вигадали тільки у 1928 році. Першим це запропонував "Арсенал" – його рада директорів провела експеримент, який перехопив весь світ. Але і тут були складнощі, бо правила забороняли бути на полі двом однаковим номерам. Це означало, що господарі мали номери від 1 до 11, а гості – від 12 до 22.
Наступний етап розвитку номерів датований 1940 роком: асоціації дійшли думки, що може бути дві десятки, адже гравці і без того в різних футболках і немає жодних проблем щоб їх віднайти. Однак гравцям основного складу все ще заборонялося обирати номери, вищі за 11-й і кожна позиція мала свою нумерацію. Ситуація змінилася аж у 1993(!) році, коли дозволили обрати та закріпити для себе будь-який номер, за умови, що він не перевищує загальну кількість гравців у заявці команди.
А вже у ХХІ сторіччі ми можемо побачити і 99 номер на футболці – правила дійшли до повної свободи. Хоча для чемпіонату світу чи Євро діють суворі обмеження: заявка має номери тільки від 1 до 26, а перший завжди резервується виключно для воротаря. У Ла Лізі найжорсткіші європейські обмеження: 25 гравців заявки і номери 1-25. Якщо до першої команди переходить хтось із молодіжки, то його теж має бути помітно – він повинен грати під номером від 26 і вище. Так ми отримали унікальні історії одинадцятки футболістів, які почали писати власну історію головної гри планети.