Блог | Принципи для свободи преси в Україні
В Україні частішають розмови про реформи та регулювання медіа паралельно з тим, як Рада та Кабмін працюють над розлогими пропозиціями. Президент Зеленський видав указ Кабінету Міністрів розробити пропозиції щодо "врегулювання діяльності медіа", включно з новими широкими регуляторними можливостями, контролем за розповсюдженням "недостовірної та викривленої інформації", а також збільшенням "відповідальності" для основних представників медіа-ринку.
Водночас Комітет Верховної Ради з питань гуманітарної та інформаційної політики працює над широкомасштабним Законом про медіа, який поєднуватиме та доповнюватиме декілька законів щодо телерадіомовлення, друкованих та онлайн-ЗМІ. Хоча відновлення інтересу до усунення недоліків в українських медіа є позитивним знаком, проте процес розробки цих потенційно вкрай важливих реформ викликає занепокоєння.
Зокрема, жорсткі часові рамки, недалекоглядна зосередженість на вертикальному і каральному регулюванні, закритість процесу консультацій та розмитість тих нових правил, які пропонують, надсилають сигнал, який насторожить будь-кого, хто підтримує вільні, незалежні й різнопланові засоби масової інформації.
Стурбованість виправдана і з огляду на те, що за останні десять років у всьому світі погіршувався рівень свободи медіа, до того ж не тільки в авторитарних країнах, але і в демократіях — часто під приводом боротьби з дезінформацією та іншими проблемами.
І хоча нові лідери України пообіцяли взяти шлях до реформ і демократичного розвитку, витончені міри для обмеження свободи преси в Індії, Ізраїлі, Угорщині та Сербії добре демонструють, що такі "реформи" можуть бути регресивними. У нещодавньому звіті про зв’язок між свободою медіа та демократією організація Freedom House зазначала, що "чи реформатори у владі - частково визначається й готовністю сприймати критику з боку вільної преси.
А оскільки обмеження свободи преси часто передують урізанням інших прав, то усунення таких обмежень сприяє і стимулює подальші демократичні успіхи". Вільні та різнопланові ЗМІ можуть сприяти розквіту демократії в Україні.
Згідно з великим дослідженням та аналізом свободи медіа у світі від Freedom House, у більш вільних країнах друковані ЗМІ, як правило, - нерегульовані або саморегульовані, тоді як телерадіомовлення – як у приватній, так і державній власності – зазвичай підлягає лише обмеженому державному регулюванню.
У менш вільних медіа-середовищах друковані ЗМІ часто піддаються державному законодавчому регулюванню, в той час як сектор телерадіомовлення в багатьох випадках залишається переважно або повністю під контролем держави. В умовах, коли цифрові медіа відіграють все більш важливу роль, багато країн експериментують з правилами та регулюваннями, і часто вони серйозно помиляються на цьому шляху.
Читайте: iForum-2019: як українському медіа "перезапустити" себе сьогодні, щоб існувати післязавтра?
Хоча України зіткнулася з винятковими викликами, досвід Кіпру показує, як країни, що постраждали від конфлікту, з глибоким розділенням населення можуть створити загальні умови для свободи ЗМІ. Згідно з Європейською комісією, "головний обов'язок" держави щодо підтримки свободи медіа полягає в тому, щоб "утримуватися від втручання і цензури та забезпечувати сприятливі умови для всебічних і плюралістичних обговорень у суспільстві".
І хоча не все регулювання або закони про медіа є чимось поганим, кажучи про широкомасштабні нові правила, залишається відкритим питання: яким шляхом піде Україна?
Враховуючи кількість зацікавлених сторін, реформа буде складною та суперечливою. Вона також має потенціал серйозно вплинути на свободу ЗМІ та права людини загалом в Україні.
Однак, дотримання деяких основних принципів допоможе гарантувати те, що амбітні пропозиції щодо реформування медіа в Україні захищатимуть та розширюватимуть свободу слова та права людини, а не обмежуватимуть їх.
Зберігайте журналістику вільною та безпечною
Будь-хто може бути журналістом та повідомляти про важливі культурні, соціальні, політичні та економічні події в Україні. Журналісти можуть публікуватися як в друкованих, ефірних та інтернет-ЗМІ, так і в соціальних медіа або блогах. Чинна система акредитації журналістів в Україні не працює і нею легко зловживати, тому реформа явно необхідна.
Однак, деякі пропозиції щодо акредитації журналістів та стандартів новин, які зараз розглядаються, можуть обмежити свободу ЗМІ. Нові правила повинні забезпечувати відкритий доступ до журналістики без будь-якого процесу ліцензування або інших критеріїв — таких як членство в певному професійному органі або наявність спеціалізованої освіти — для журналістів-початківців або для забезпечення правового захисту, що надається журналістам.
Читайте: Новий медіа-регулятор Зеленського переможе пропаганду РФ? Подробиці
З огляду на важливу роль, яку журналістика відіграє в наших демократичних суспільствах, і на широке коло людей, які вносять вклад в журналістику, журналіст(к)и та співробітники і співробітниці медіа повинні бути захищені від переслідувань і насильства. На жаль, в наші дні журналісти в Україні та багатьох інших країнах регулярно зазнають нападів та інших перешкоджань.
Дані Інституту Масової Інформації свідчать про те, що з початку 2019 року відбулося понад 150 фізичних нападів, 34 випадки погроз та одне вбивство журналіста. Проте мало хто з винуватців притягнений до відповідальності. Тільки в близько 10% випадків злочинів проти журналістів та журналісток винні були засуджені. Журналісти в першу чергу справедливо вимагають відповідальності за напади на медіа від будь-яких ініціатив реформ.
Втішним є той факт, що реформатори розглядають пропозиції щодо поліпшення реагування з боку уряду та суспільства на насильство проти медіа-працівників та працівниць.
Уникайте нечітких правил і розмитих положень
Хоча деякі правила і необхідні, ті, які надмірно розпливчасті, відкривають дорогу для зловживань і довільного застосування. Це не лише суперечить міжнародним стандартам, а й ускладнює розуміння правил гри для журналістів і журналісток, медіа та громадськості. Будь-які правила повинні бути простими, зрозумілими, такими, що послідовно застосовуються та не допускають широкого тлумачення.
Нещодавно представлений концепт медіа-реформи від Верховної Ради вже надає приводи для занепокоєння. Як зазначила директорка ІМІ Оксана Романюк, із чотирьох ознак дезінформації, вказаних в презентації: "Три притаманні звичайним новинам".
Вона також звернула увагу, що в концепції немає визначення мови ворожнечі. Розмиті та широкі визначення дезінформації та розпалювання ненависті можуть бути використані як інструмент для зведення політичних рахунків або покарання тих, хто висловлює певні погляди. Для свободи медіа та плюралізму думок було б катастрофою, якби значні обсяги новин і позицій було б марковано як дезінформація або мова ворожнечі через занадто широкі характеристики у визначеннях.
Читайте: Держава не зможе зробити медіа незалежними — Дворецька
Наслідки мають бути направлені не на покарання, а на заохочення дотримуватися стандартів
Все частіше виникають дискусії про відповідальність журналістів, журналісток і медіа в цілому і, зокрема, про їхню відповідальність за поширення дезінформації та ведення неприбуткового бізнесу.
У концепції медіа-реформи Верховної Ради зазначається, що спочатку має бути винесено попередження для медіа в разі порушення закону, що є хорошим першим кроком, за яким можуть йти і більш серйозні наслідки (зокрема, штрафи) у разі їхньої бездіяльності.
Однак, концепція також містить положення про кримінальну відповідальність за розповсюдження дезінформації, що може мати суттєві наслідки для свободи преси та плюралізму думок. Закони про "фейкові новини" були прийняті в декількох країнах з такими рівнями свободи медіа, яких Україна не мала б прагнути, зокрема, в Сінгапурі, Малайзії і Росії.
Поєднання нечітких правил і суворих покарань дійсно є токсичним для верховенства права в демократії, і цього слід уникати. Проте, як зазначила моя колега Еллі Фанк, свідомо сфальсифікована або оманлива інформація є справжньою проблемою, яка вимагає ефективних політичних рішень та правових заходів. Україні слід шукати більш конструктивних рішень, які можуть бути розроблені шляхом співпраці між громадянським суспільством, урядом та приватним сектором, такі, як, наприклад, довгострокові заходи для медіаграмотності.
Пропозиція "чесної гри" з метою накладення санкцій на неприбуткові медіа також викликає занепокоєння. Хоча розв'язання проблеми з олігархічними ЗМІ, що діють в інтересах власників, а не в інтересах суспільства, є правильною метою, покарання медіа за неприбутковість може стати серйозним ударом по незалежних медіа в Україні.
Моделі медіа-фінансування регулярно змінюються у всьому світі, тому що, на жаль, споживачі не завжди готові платити за якісні новини та інший контент, серед іншого. Крім того, існують неприбуткові медіа, які не можуть приносити прибутку за своєю природою. Для забезпечення свободи та незалежності засобів масової інформації Україні слід шукати шляхи посилення підтримки високоякісних ЗМІ та забезпечення прозорості власності медіа, а не покарання за збитковість.
Спочатку саморегулювання, потім спільне регулювання, потім державне регулювання
Ініціативи Президента та Ради щодо медійної реформи містять положення про створення низки нових механізмів регулювання, включно з регулюванням стандартів новин, соціальних медіа (“провайдерів платформи спільного доступу до інформації”) та контенту.
Але в них уникається згадка про саморегулювання, що є корисною перевіркою потенційних надмірностей вертикального регулювання з боку держави. Натомість пропонується гібридний режим спільного регулювання, який може завадити Україні користуватися перевагами саморегулювання вільних та незалежних медіа.
Замість цього, концепція медіа-реформи від Ради містить положення про збільшення повноважень Національної Ради з питань телебачення та радіомовлення, у тому числі для контролю за соціальними та друкованими медіа. Проте, як слушно зауважив Сергій Томіленко, голова Національної спілки журналістів України: "чи це не буде монстр медіарегулювання, який у будь-який момент може втрутитися в медіадіяльність?".
Безумовно, реформа Національної ради необхідна, в тому числі для захисту регулятора від неналежного впливу на його членів, їх призначення, фінансування і процес прийняття рішень. Щоб уникнути сценарію "монстра", будь-яка модель, яка з'являється в процесі реформування, повинна віддавати пріоритет механізмам підзвітності та регулювання, в яких не домінує держава або медіаіндустрія, і повинна мати обмежену сферу застосування.
Регулювання повинно натомість залучати й розширювати можливості різноманітних стейкхолдерів, включно з журналістами і журналістками, громадськістю і незалежними гравцями, для поліпшення якості та стандартів засобів масової інформації.
Читайте: Опитування: у Німеччині низький рівень довіри до медіа
Висновок
Наслідки багатьох обговорюваних пропозицій для свободи ЗМІ, їх незалежності та свободи вираження поглядів в Україні можуть бути значними. Якщо вони будуть добре продумані, чітко визначені та націлені на заохочення хорошої поведінки, а не на покарання за погану поведінку, вони також можуть мати велике значення для забезпечення сильних і стійких медіа.
Наслідки заполітизованого регулювання є очевидними в Туреччині, де воно загрожує існуванню онлайн-медіа, а політично вмотивований наступ на ЗМІ завдав значної шкоди верховенству права та праву суспільства на доступ до інформації.
Нам слід бути обережними щодо поспішних реформ, особливо тих, що потенційно несуть серйозні наслідки та недоліки. Окрім можливості усунення недоліків у медіапросторі, Україні слід також визнати критичну роль преси у сприянні належному управлінню, прозорості та верховенству права, а також протидіяти антимедійній риториці, яка має на меті позбавити журналістів легітимності.
Здоров'я і сила медіа мають серйозний вплив на загальне функціонування демократичної системи й повинні бути суттєво захищеними.
